Справа № 362/4507/13-к
Провадження № 1-кп/362/273/13
18.09.2013 року Васильківский міськрайонний суд Київської області у складі:
Головуючого судді - Степаненка В.В.
при секретарі - Мельник І.А.,
з участю прокурора - Руденка Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Василькові матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013100140000925 від 11.04.2013 р. про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172 КК України, скоєного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м. Києва, українкою, громадянкою України, проживаючої в АДРЕСА_1, раніше судимої: 30.04.2013 року Солом'янським районним судом м.Києва за ч.1 ст.366 КК України до штрафу у розмірі 1 700 гривень, -
Згідно договору оренди об'єкта нерухомості № 1 від 01.03.12р. ФОП ОСОБА_1 в АДРЕСА_2, орендувала частину приміщення, де здійснювала підприємницьку діяльність.
За результатами перевірки проведеною територіальною державною інспекцією з питань праці у Київській області виявлено ряд грубих порушень законодавства про працю допущених ОСОБА_1, а саме: ст. 21-24 КЗпП України відносно укладення трудового договору у письмовій формі з обов'язковою реєстрацією у державній службі зайнятості у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» відносно проведення виплати заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Так,ФОП ОСОБА_1 без укладення трудових угод використовувала працю найманих працівників, а саме: ОСОБА_2 на посаді кухаря з 10.10.2012 року по 25.11.2012 року та ОСОБА_3 на посаді кухаря з 04.02.2012 року по 14.03.2013 року
Відповідні накази чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу про зарахування вказаних працівників відсутні.
Відсутність укладених письмових договорів між працівниками та фізичною особою є порушенням ст. 43 Конституції України та вимог ст. 21-24-1 КЗпП України.
Разом з цим, факт неоформлення із вказаними працівниками трудових відносин позбавляє їх права, передбаченого ст. 74 КЗпП України, на щорічну відпустку із збереженням на її період місця роботи і заробітної плати.
Згідно з інформацією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Пенсійного фонду України, Державної податкової інспекції - ФОП ОСОБА_1, обов'язкові внески та платежі за найманих працівників, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порушенні вимог ст.ст. 253, 254, 256 КЗпП України та ст. 46 Конституції України, не сплачувались.
Зокрема, Пенсійним фондом України в м. Василькові та Васильківському районі недоотримано 5 337 грн. 80 коп.
Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 253, 254, 256 КЗпП України ФОП ОСОБА_1, по вищезазначеним працівникам не проводилась сплата внесків на пенсійне забезпечення найманих працівників та жодних, передбачених чинним законодавством, страхових внесків до Фондів державного соціального страхування, чим порушено гарантовані ст. 46 Конституції України права працівників на соціальний захист.
Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником, який звільняється, і видати йому трудову книжку у встановлений ст.ст. 47, 116 КЗпП України строк, тобто у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
У той же час, ОСОБА_1, трудові книжки за час роботи вищевказаних працівників не велись, записи про роботу у ФОП та трудовий стаж не внесені.
Вказані обставини свідчать, що ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем, грубо порушено законодавство про працю України, а саме: вимоги ст.ст. 43, 46 Конституції України, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 21-24-1, 94-97, 253, 254, 256 КЗпП України, які передбачають укладення трудових договорів між працівниками та роботодавцем, ведення обліку робочого часу та документів бухгалтерського обліку, які засвідчують нарахування та виплату заробітної плати працівникам, проведення сплати страхових внесків до фондів державного соціального страхування, внесків до пенсійного фонду, тощо.
Вказані протиправні дії ОСОБА_1, грубо порушують передбачені Конституцією України гарантії і права громадян на працю, соціальне страхування та пенсійне забезпечення, а також позбавляють наданого працівникам законодавством України права реалізації та користування трудовими гарантіями і свободами.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 вину в скоєному визнала повністю, пояснивши, що в АДРЕСА_2, вона, як ФОП орендувала приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», де здійснювала підприємницьку діяльність. До даного закладу на посаду кухарів прийняла ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Дані працівники не були офіційно оформленні на посади, які займали, так як самі цього не хотіли цього. ОСОБА_2, починаючи із жовтня 2012 року працював лише декілька змін, а ОСОБА_3 близько року. У вчиненому щиро розкаюється.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 суду пояснила,що з 04.02.2012 року по 14.03.2013 року вона працювала у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2»,що розташоване в АДРЕСА_2 на посаді кухаря. Власником даного кафе на той час була ОСОБА_1. Працюючи на даній посаді вона офіційно працевлаштована не була. На неодноразові звернення до ОСОБА_1 з проханням укласти трудовий договір чула лише обіцянки,які не виконувалися.. Працюючи кухарем вона отримувала заробітну плату в сумі 2 500 кожного місяця до 10 числа. Про отримання коштів працівники мали розписатися у відомостях. ОСОБА_1 вела звітність та відмічала отримання працівниками заробітної плати. Проте, з грудня 2012 року по 14 березня 2013 року ОСОБА_1 не виплачувала заробітної плати,чим заборгувала їй 10 000 гривень, після чого вона залишила роботу в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2». Просить суворо покарати ОСОБА_1
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 суду пояснив,що 10.10.2012 року він став працювати у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованого в смт. Глеваха, Васильківського району, Київської області на посаді кухаря, куди його запросила ОСОБА_1 Він неодноразово звертався до власниці даного кафе ОСОБА_1 з прохання офіційно його працевлаштувати,на що чув лише обіцянки,та посилання на те,що вона не має часу. Ці умови його не влаштовували і він припинив роботу в кафе. Просить суд заборонити ОСОБА_1 займатися підприємницькою діяльністю.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила в листопаді місяці 2012 року ОСОБА_1 взяла її на іспитовий термін працювати в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованого в смт. Глеваха, Васильківського району Київської області,яке орендувала ФОП ОСОБА_1 Працювала вона на посаді посудумийниці, проте офіційно працевлаштована не була. На неодноразове звернення до ОСОБА_1 із проханням її офіційно працевлаштувати, вона постійно чула необґрунтовану відмову. Після цього з грудня по лютий місяць ОСОБА_1 припинила виплачувати їй заробітну плату, в зв'язку із чим вона в лютому місяці 2013 року залишила роботу в кафе. Сума заборгованості за не сплачену заробітну плату становить 3 000 гривень.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила ,що в період часу із 05.02.2012 року по 07.02.2013 року вона працювала на посаді адміністратора в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованого в смт. Глеваха, Васильківського району Київської області,яке орендувала ФОП ОСОБА_1. В цей же час там працювала на посаді кухаря ОСОБА_3 без укладення трудового договору так як цього хотіла ОСОБА_3 На початку лютого 2013 року ОСОБА_1 відмовилася від послуг ОСОБА_3
Враховуючи викладене,суд приходить до висновку про повну доведеність вини ОСОБА_1 в умисних діях які виразилися у грубому порушенні законодавства про працю, а її дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст.172 КК України.
Визнаючи винною обвинувачену ОСОБА_1 і обираючи їй міру покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, що відноситься, відповідно до ст. 12 КК України, до злочинів невеликої тяжкості, також повною мірою вивчена особа обвинуваченої: характеризується позитивно, обставини,що пом'якшують та обтяжують покарання.
Судом, відповідно до ст. 66 КК України, береться до уваги обставина, пом'якшуюча відповідальність обвинувачену ОСОБА_1 є щире каяття.
Обставин, що обтяжують відповідальність обвинуваченої ОСОБА_1 відповідно до ст. 67 КК України,судом не встановлено.
Підстав для застосування відносно обвинуваченої ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України судом не вбачається.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а тому призначене покарання ОСОБА_1 повинне відповідати її особі і вчиненому нею кримінальному правопорушенню. При цьому, суд враховує те, що ОСОБА_1 не укладала трудовий договір із потерпілими, не здійснювала платежів до пенсійного Фонду України,Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,Фонд соціального страхування від нещасних випадків та міськрайонний центр зайнятості, внаслідок чого потерпілі були позбавлені соціального захисту. Тому, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 172 КК України у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-371, 373-374 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України і призначити їй покарання у вигляді позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю строком 2 (два) роки.
Строк відбування покарання рахувати із дня вступу вироку в закону силу.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області.
Суддя В.В. Степаненко