Справа № 2-1934/12 Головуючий у І інстанції Коцюрба М.П.
Провадження № 22-ц/780/4016/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов
Категорія 40 17.09.2013
Іменем України
12 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі Баліну П.П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Києво - Святошинської райдержадміністрації в Київській області про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
У квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів про визнання такими, що втратив право користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що в 2001 році її син одружився з ОСОБА_1, яка в подальшому зі згоди позивача була зареєстрована на житловій площі належного останній будинку строком на 1 рік.
Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_3, яка була згодом також зареєстрована на спірній житловій площі.
23.02.2011 року відповідач забрала дитину, все своє майно і виїхала на постійне місце проживання в АДРЕСА_1
21 вересня 2011 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва шлюб сина позивача та відповідачем було розірвано.
Позивач зазначала, реєстрація відповідачів по житловій площі спірного будинку, змушує її нести додаткові витрати пов'язані з утримуванням житлового будинку.
Зважаючи на викладене, позивач просила суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням та зобов'язати відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Києво - Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області зняти ОСОБА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_3 з реєстрації в АДРЕСА_1
Заочним рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1
Зобов'язано Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РВ ГУ МВС України в Київській області зняти ОСОБА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_3 з реєстрації в АДРЕСА_1
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідачі не проживають у будинку з лютого 2011 року без поважних причин, а відтак втратили право проживання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням ОСОБА_1, оскільки такі висновки суду є правильними і відповідають приписам статей 321, 383, 391, 405 ЦК України, які передбачають можливість захисту прав власника шляхом визнання члена сім'ї (колишнього члена сім'ї) таким, що втратив право користування жилим приміщенням у випадку відсутності без поважних причин понад один рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік.
Зі змісту договору дарування від 22.11.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Вишневої державної нотаріальної контори за реєстром №1-10084 вбачається, що будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_1
В 2001 році син позивача одружився з ОСОБА_1 і відповідач зі згоди позивача була зареєстрована на житловій площі належного позивачу будинку строком на 1 рік.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач народила доньку ОСОБА_3, яка була згодом зареєстрована на спірній житловій площі.
23.02.2011 року відповідач забрала дитину, все своє майно і виїхала на постійне місце проживання в АДРЕСА_1 та в належний позивачу будинок більше жодного разу відповідачі не з'явилися.
21 вересня 2011 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва шлюб між сином позивача та ОСОБА_1 було розірвано.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої ці обставини встановлені.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням неповнолітньої ОСОБА_3, оскільки позивач не надав належних, допустимих доказів того, що неповнолітня дитина втратила право на користування житлом, враховуючи те, що не визначено з ким із батьків має проживати ОСОБА_3, а також судом не враховано ті обставини, що вона періодично проживає із своїм батьком за місцем його реєстрації.
Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та своїм рішенням зобов'язав вчинити певні дії не існуючу юридичну особу (яка навіть не була судом залучена до участі у справі відповідною ухвалою суду), а саме зобов'язано Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РВ ГУ МВС України в Київській області зняти ОСОБА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_3 з реєстрації в АДРЕСА_1
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати в цій частині рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З огляду на те, що ухвалюючи рішення, суд порушив норми процесуального права, допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, судове рішення не може бути залишене без змін і підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Суддя: