Ухвала
04 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів cудової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Гончара В.П., Гримич М.К.,
Карпенко С.О., Умнової О.В.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2012 року,
У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20 грудня 2010 року між ним та спільним підприємством «Рівненське заготівельно-виробниче підприємство», належить будинок АДРЕСА_1, літ. Ж-1. Право власності на вказаний будинок зареєстровано за позивачем в комунальному підприємстві «Рівненське МБТІ» 07 лютого 2011 року. Однак користуватися належним йому майном позивач не має можливості, оскільки у вказаному будинку без законних підстав проживає ОСОБА_4 та члени його сім'ї. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2011 року, яке набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 грудня 2010 року. У зв'язку з зазначеним позивач просив усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити будинок та повернути його позивачу.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2012 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 звільнити будівлю АДРЕСА_1 та не чинити ОСОБА_3 перешкоди у володінні нею. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2012 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення апеляційного суду таким вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на праві власності належить будівля АДРЕСА_1, якою без відповідних правових підстав користується відповідач, тому в силу ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмови у позові, виходив з того, що такий спосіб захисту як усунення перешкод в користуванні будинком та його звільнення не передбачено чинним законодавством.
Однак з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та спільним підприємством «Рівненське заготівельно-виробниче підприємство», ОСОБА_3 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, літ. Ж-1.
Право власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зареєстрував у комунальному підприємстві «Рівненське МБТІ» 07 лютого 2011 року.
В будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 та члени його сім'ї, цей факт визнаний сторонами в судовому засіданні та не заперечується.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2011 року, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_4 у позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 20 грудня 2010 року.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: а) про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень прав власника; б) про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю; в) про поділ спільного майна або виділ з нього частки; г) про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними - у випадках, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК України, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном; д) про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності, на привілеєву купівлю цієї частки; е) про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянину; є) про визнання недійсною угоди про відчуження квартири (будинку) з громадського житлового фонду з порушенням права наймача цього приміщення на придбання його у власність або про переведення на наймача прав і обов'язків набувача за цією угодою; ж) про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержані доходи); з) про виключення майна з опису. Судами розглядаються й інші позови, пов'язані з охороною права приватної власності.
Отже, за змістом ст. 391 ЦК України співвласник майна має право на вільне, у будь-який час користування належним йому майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час.
Про відсутність можливості вільного у будь-який час користування належним майном може свідчити не тільки активна поведінка інших осіб щодо створення перешкод у користуванні власністю, а і пасивна поведінка інших осіб щодо створення перепон у реалізації права власності та яка тягне за собою необхідність особи, права якої порушено, звертатись до суду з позовом про захист порушеного права власності.
Саме з таких підстав виходив суд першої інстанції, задовольняючи позов про усунення перешкод у користуванні майном.
За таких обставинах висновки апеляційного суду про відмову у позові з тих підстав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, не відповідають нормам матеріального права та встановленим фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційним судом скасоване рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2012 року скасувати та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2011 року
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: В.П. Гончар
М.К. Гримич
С.О. Карпенко
О.В. Умнова