Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів Швеця В.А., Квасневської Н.Д.
за участю прокуроразахисників засудженого: Голюги В.В. ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 вересня 2013 року справу за касаційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_7 та касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2012 року.
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2010 року
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за:
- ч. 1 ст. 358 КК України до обмеження волі на строк 3 (три) роки;
- ч. 3 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 6 (шість) років;
- ч. 4 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 8 972 159 гривень 70 копійок матеріальної шкоди та 50 000 гривень моральної шкоди, на користь ОСОБА_9 - 120 000 гривень матеріальної шкоди, на користь ОСОБА_10 - 120 000 гривень матеріальної шкоди.
Вирішено питання речових доказів та судових витрат по справі.
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він, у період з вересня 2007 року по 11 січня 2008 року, за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, за допомогою комп'ютерної техніки та незаконно виготовлених ним раніше підроблених печаток підробив 90 рішень Черкасько-Лозівської і Русько-Лозівської сільських рад, Дергачівського району, Харківської області, внісши до них завідомо неправдиві відомості про надання громадянам прав на земельні ділянки, державні акти на право власності на 86 земельних ділянок на території Черкасько-Лозівської та Солоніцевської сільських рад, Дергачівського району, Харківської області, а також рішення Харківської міської ради від 21 листопада 2007 року про зміну призначення будівництва об'єкта нерухомості в м. Харкові. Маючи умисел на заволодіння майном потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 шляхом обману та зловживання довірою, ОСОБА_11 в жовтні - листопаді 2007 року надав їм підроблені раніше документи про відведення земельних ділянок, отримавши від потерпілих грошові кошти в сумі 120 000 гривень з кожного, чим заподіяв шкоду останнім у великому розмірі.
Також у період з вересня 2007 року по 11 січня 2008 року ОСОБА_7, маючи умисел на заволодіння майном ОСОБА_8 шляхом обману та зловживання довірою, надав йому підроблені документи на право власності на земельні ділянки на території Дергачівського району та в м. Харкові, отримавши від потерпілого гроші в сумі 1 127 000 доларів США, що за курсом НБУ склало 5 691 350 гривень, чим заподіяв потерпілому шкоду в особливо великому розмірі.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2012 року вирок суду першої інстанції змінено. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358 КК України в зв'язку із закінченням строків давності і кримінальну справу в цій частині закрито. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. В решті вирок суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і справу направити на нове розслідування, змінивши, при цьому його підзахисному запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з ізоляцією від суспільства. В обґрунтування своїх вимог наводить доводи щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, не погоджується з оцінкою судом доказів по справі.
Вважає, що дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК України, враховуючи кваліфікуючу ознаку повторності, а також в зв'язку з тим, що засуджений не заволодів грошовими коштами, на думку захисника, мав місце замах на вчинення злочину, за який засуджено його підзахисного.
Не погоджується з ухвалою апеляційного суду, посилаючись на її невідповідність, на його думку, вимогам ст. ст. 377 КПК України 1960 року.
У касаційній скарзі засуджений, наводить прохання, аналогічне проханню касаційної скарги його захисника та доводи, аналогічні доводам касаційної скарги захисника.
В доповненнях до касаційної скарги засуджений вказує, що в ході постановлення вироку, місцевим судом було порушено таємницю наради суддів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підтримання касаційних вимог, думку прокурора, яка вважала, що судові рішення слід залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг з доповненнями, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Доводи засудженого щодо порушення таємниці нарадчої кімнати в ході постановлення обвинувального вироку по справі свого підтвердження не знайшли.
Як вбачається з матеріалів службової перевірки, призначеної ухвалою ВССУ від 20 грудня 2012 року, за результатами проведення якої складено відповідний акт (а.с. 31- 33) було встановлено, що під час перебування судді в нарадчій кімнаті по кримінальній справі відносно ОСОБА_7 таємниця нарадчої кімнати порушена не була, а мали місце певні описки у судових рішеннях, які своєчасно були виправлені відповідними ухвалами судді.
В скаргах захисник та засуджений не погоджуються з кваліфікацією дій ОСОБА_7, вважаючи, що їх необхідно перекваліфікувати на ч. 2 ст. 190 КК України, проте, обґрунтовуючи зазначені вимоги, оспорюють фактичні обставини справи, вказують на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, не віднесена.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані доводи касаційних скарг щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБА_7 та необхідності їх перекваліфікації на ч. 2 ст. 190 КК України, а також інших порушень, допущених на думку засудженого та захисника в ході розгляду кримінальної справи є аналогічними доводам, викладеним у апеляції засудженого, які вже були предметом перегляду суду апеляційної інстанції, за результатами якого апеляційним судом було постановлено відповідну ухвалу, яка за своїм змістом повністю відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року. Тому, доводи касаційних скарг в цій частині колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в зазначеній ухвалі судом апеляційної інстанції правильно викладено суть апеляції, надано аналіз доказів та наведені докладні мотиви прийнятого рішення, а також зазначено підстави, через які апеляцію засудженого визнано необґрунтованою. З наведеними в ухвалі висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно розглянути справу та неправильного застосування кримінального закону у справі колегією суддів не встановлено.
Разом з цим, на думку колегії суддів, обраний ОСОБА_7 розмір покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі за ч. 4 ст. 190 КК України є таким, що не в повній мірі відповідає даним про особу засудженого та обставинам вчиненого злочину, адже розглядаючи цю справу суди недостатньо врахували того, що ОСОБА_7 характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітню доньку, хворіє на ряд хронічних захворювань, а також відсутні обставини, які б обтяжували засудженому покарання. Крім того, судові рішення не містять в собі переконливих мотивів того, чому відносно ОСОБА_7 судом обрано за ч. 4 ст. 190 КК України покарання, близьке до максимальної межі санкції вказаної статті.
З урахуванням наведеного та керуючись ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року, колегія суддів вважає за можливе вийти за межі касаційних вимог, оскільки цим не погіршується становище засудженого та вирок і ухвалу щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому за ч. 4 ст. 190 КК України покарання, а також остаточного покарання змінити в сторону пом'якшення та, з урахуванням вимог ст. 65 КК України, обрати такий його розмір, який буде відповідати загальній практиці призначення покарання за аналогічні злочини.
Оскільки захисник та засуджений у касаційних скаргах ставили питання про скасування судових рішень, а суд касаційної інстанції прийшов до висновку про необхідність лише їх зміни, то скарги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України 1960 року та п. п. 11, 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів,
касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.
В порядку ст. 395 КПК України 1960 року, вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2012 року щодо ОСОБА_7 - змінити. Пом'якшити покарання за ч. 4 ст. 190 КК України та вважати його засудженим за цією статтею до позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
В решті судові рішення залишити без зміни.
М.Ф. Пойда В.А. Швець Н.Д. Квасневська