іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С. Гримич М.К.
Савченко В.О. Фаловської І.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Франс Гардінер Україна», ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_5, про поновлення трудових прав, внесення змін до трудової книжки, стягнення сум за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_6, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року,
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що працювала у товаристві з обмеженою відповідальністю «Франс Гардінер Україна» (далі - ТОВ «Франс Гардінер Україна») на посаді заступника директора. 09 серпня 2012 року вона була звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, проте у день звільнення відповідач не видав їй трудову книжку та не провів остаточного розрахунку. Враховуючи викладене, позивачка просила: змінити дату звільнення з роботи з 09 серпня 2012 року на день набрання рішенням у даній справі законної сили; зобов'язати відповідача внести відповідні записи до трудової книжки про новий день звільнення та анулювати раніше внесений запис про день звільнення; зобов'язати відповідача видати трудову книжку із внесеним записом про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Крім того просила стягнути з відповідача: заробітну плату у розмірі 15 200 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 20 760 грн. 88 коп.; нараховані, але не виплачені відпускні у розмірі 31 710 грн. 24 коп.; вихідну допомогу за три місяці у розмірі 45 600 грн.; середній заробіток за час прострочки виплати відпускних; відшкодування вартості послуг адвоката у розмірі 10 тис. грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Франс Гардінер Україна» на користь ОСОБА_3 компенсацію за щорічну оплачувану відпустку у розмірі 15 855 грн. 12 коп. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на момент ухвалення рішення суду позивачка не звільнена з роботи та перебуває із відповідачем у трудових відносинах, а, відтак, дії відповідача з невидачі трудової книжки та невиплати усіх належних позивачці при звільненні сум є правомірними. Стягуючи компенсацію за щорічну оплачувану відпустку суд виходив із того, що дана компенсація їй була нарахована, проте вчасно не виплачена. Відмовляючи у стягнення інших сум, суд послався на те, що відповідач не повинен проводити із позивачкою остаточного розрахунку, так як вона не звільнена з роботи.
Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, зазначив, що підстав для скасування рішення суду немає, воно ухвалено згідно із законом.
Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 працювала заступником директора ТОВ «Франс Гардінер Україна» і при звільненні, як стверджує позивачка, з нею не проведено повного розрахунку.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 перебуває із відповідачем у трудових відносинах, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки наказу ТОВ «Франс Гардінер Україна» від 17 липня 2012 року про звільнення позивачки з 09 серпня 2012 року, взагалі не зазначив правових підстав неприйняття його як доказу у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Якщо працівник в день звільнення був відсутній на роботі, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року).
Згідно з ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд не дав належної правової оцінки доказам сторін відносно звільнення позивачки та належним чином не перевірив факту припинення трудових відносин сторін, не перевірив обгрунтованості рішення суду в частині зобов'язання відповідача видати їй трудову книжку, стягнення з нього середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та середній заробіток за час прострочення виплати відпускних, що призвело до постановлення передчасної ухвали про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Крім того, відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.
Разом із тим на порушення зазначених положень закону апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, обмежився лише деякими фактичними даними і узагальнюючими фразами про те, що рішення суду першої інстанції є правильним і мотивованим. При цьому суд узагалі не перевірив доводів апеляційної скарги; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги, та не зазначив, які норми права були судом застосовані.
В ухвалі апеляційного суду в порушення вимог пп. 2, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України не зазначено встановлені судом обставини щодо кожної з вимог позивача, та з яких мотивів і на підставі яких положень закону відхилені доводи апеляційної скарги.
На зазначені підстави для скасування рішення апеляційного суду посилався в касаційній скарзі і заявник.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою та в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_6, задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О. Савченко
І.М. Фаловська