іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С. Гримич М.К.
Савченко В.О. Фаловської І.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, визначення способу участі у спілкуванні з дітьми та стягнення аліментів на утримання дітей за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року,
У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з липня 2005 року вона перебуває із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох доньок: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Тривалий час вони однією сім'єю не проживають, а з квітня 2010 року вона разом з дітьми переїхала до своїх батьків у м. Світловодськ Кіровоградської області. Враховуючи те, що чоловік не займається вихованням та доглядом за дітьми, позивачка, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визначити місце проживання дітей із нею та стягнути з відповідача аліменти у розмірі Ѕ частини його доходів щомісячно до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю - ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх доходів щомісячно до їх повноліття, починаючи з 17 вересня 2012 року. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позов та визначаючи місце проживання дітей із матір'ю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у дітей є окремі облаштовані кімнати, мати опікується ними та створює їм комфортні умови для проживання, навчання та розвитку, має постійний дохід, а батько не заявляв вимог про визначення місця проживання дітей із ним, що не позбавляє його права на участь в їх вихованні.
Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що з липня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що має достатній рівень доходів, облаштувала належні умови проживання для дітей, піклується та виховує їх.
Частиною 1 ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Суди у порушення вимог ст. 214, 316 ЦПК України та наведених норм матеріального права не встановили точного місця проживання ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи вбачається та підтверджується показаннями самої позивачки, що вона працює та проживає на території Республіки Польща.
Згідно зі ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Визначивши місце проживання дітей з матір'ю, суд не вказав, за яким саме місцем її проживання діти повинні проживати. Зазначене є необхідним, оскільки інакше батько дітей може бути позбавлений можливості брати участь у вихованні та утриманні дітей, а органи опіки та піклування - у контролі за вказаною ситуацією.
Підтвердженням тому, що суд фактично визначив місце проживання дітей за кордоном, свідчить і висновок апеляційного суду про те, що позивач працює у Республіці Польща, де її діти відвідують дошкільний навчальний заклад.
Разом з тим, наведені вище вимоги СК України вказують на те, що суд при визначенні місця проживання дітей може встановлювати конкретне місце проживання саме в Україні. З урахуванням цього, судам і належить вирішити обґрунтованість позовних вимог.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суди не дали належної правової оцінки висновку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 серпня 2012 року, а саме не перевірили на достовірність викладену в ньому інформацію щодо проживання малолітніх дітей на території України та, зокрема, на території Печерського району м. Києва. При цьому, суди не звернули уваги на те, що висновок зроблено до звернення ОСОБА_3 до суду із даним позовом.
Під час нового розгляду справи судам необхідно дати належну оцінку усім доказами та поясненням сторін у сукупності, з'ясувати дійсні обставини справи та при ухваленні рішення врахувати, що відповідач не заперечує проти проживання малолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території Республіки Польща за умови надання йому часу на побачення з дітьми на території України (т. 1 а.с. 109-112).
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О. Савченко
І.М. Фаловська