Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ:
головуючого Мороза М.А.,
суддів: Крижановського В.Я., Дембовського С.Г.,
за участю прокурора Голюги В.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула в судовому засіданні 05 вересня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2012 року.
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,
неодноразово судимого, останній раз - вироком Суворовського районного суду м. Одеси за ч. 4 ст. 296 КК України, на підставі ст. 71 КК України на три роки шість місяців позбавлення волі, звільненого 12 листопада 2008 року по відбуттю строку покарання,
засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки;
- за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки;-
за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту на строк шість місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців.
Вироком суду також вирішено долю речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2012 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо нього змінено: «замість вказаного принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим вказати, що при призначенні покарання на підставі ст. 70 КК України остаточно шляхом часткового складання покарань, призначено покарання у виді п'яти років шести місяців позбавлення волі». В решті вирок суду залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 09 серпня 2010 року біля 17-ї год., знаходячись у дворі будинку АДРЕСА_1, під час сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень наніс ОСОБА_2 декілька ударів, внаслідок чого заподіяв останній двосторонній перелом нижньої щелепи, що є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.
В листопада місяці 2010 року, він же, не виконав покладений на нього обов'язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, змінивши місце свого проживання, кримінально-виконавчу інспекцію про це не повідомивши, тим самим ухилився від контролю з боку органів кримінально-виконавчої системи.
04 березня 2011 року біля 15-ї год., він же, знаходячись у АДРЕСА_2, таємно викрав з сараю, належного ОСОБА_3, майно, спричинивши останньому матеріальних збитків на загальну суму 640 грн.
У касаційних скаргах:
- прокурор ставить питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 із направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону судом першої інстанції та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону апеляційним судом. Обґрунтував своє прохання тим, що судом першої інстанції при визначенні остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України не застосовано принцип часткового складання покарань, а апеляційний суд своєю ухвалою змінив вирок та застосував принцип часткового складання покарань за ст. 70 КК України, чим допустив погіршення становища засудженого ОСОБА_1;
- засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього скасувати. Засуджений обґрунтовує своє прохання тим, що проведене досудове та судове слідство неповно та необ'єктивно, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, вважає свою винність у вчиненні злочинів, за які його засуджено, недоведеною.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора частково, поставивши питання про скасування ухвали апеляційного суду із направленням справи на новий апеляційний розгляд, та заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, пояснення засудженого, який підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та засудженого не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 КПК України 1960 року.
Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
Як вбачається із змісту касаційної скарги засудженого, останній фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказує на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Висновки суду про доведеність винності засудженого у вчиненні злочинів підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.
За встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України кваліфіковані правильно.
Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилається у своїй скарзі засуджений, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.
Подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації злочинних дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України в касаційній скарзі прокурора також не заперечується.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції при визначенні остаточного покарання засудженому за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України невірно застосовано принцип поглинення, замість часткового складання, є безпідставними, оскільки такий принцип судом першої інстанції застосований не був.
За резолютивною частиною вироку суду, що міститься в матеріалах справи на аркушах 126-129 тому № 3, вбачається, що засудженому ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів визначено шляхом саме часткового складання покарань.
З цих же підстав колегія суддів вважає непереконливими твердження скарги прокурора про погіршення становища засудженого ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції при зміні вироку суду і застосуванні принципу часткового складання покарань, оскільки фактично апеляційним судом становище засудженого не погіршено, так як судом першої інстанції саме цей принцип і був застосований при визначенні остаточного покарання ОСОБА_1
Разом з тим, за таких обставин, ухвала апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню в порядку ст. 395 КПК України 1960 року через невідповідність її вимогам ст. 377 КПК України 1960 року із направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого суду необхідно постановити нове рішення, яке б відповідало вимогам кримінального та кримінально-процесуального законів та не містило будь-яких неточностей і суперечностей.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В порядку ст. 395 КПК України 1960 року ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Судді:
_________________ ___________________ ________________
М.А. Мороз В.Я. Крижановський С.Г. Дембовський