іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, про визнання заповіту нікчемним,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2013 року,
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати нікчемним заповіт ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 23 жовтня 2007 року на користь ОСОБА_4.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 21 травня 2007 року ОСОБА_6 склала на його ім'я заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, а у липні 2012 року з листа відповідачки йому стало відомо про смерть ОСОБА_6. Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини дізнався про інший заповіт, складений 23 жовтня 2007 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5. Зазначив, що ОСОБА_6 була неписьменною, не вміла ні читати ні писати, а тому не могла власноручно вчинити напис та підпис у заповіті. Вважає, що заповіт від 23 жовтня 2007 року посвідчено з грубим порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, тобто без участі свідків, а тому є нікчемним, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено.
Визнано нікчемним заповіт ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 23 жовтня 2007 року на користь ОСОБА_4.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Баришівського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що заповіт від 23 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 від імені ОСОБА_6, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки на час його посвідчення остання була неписьменною, а тому не могла власноручно вчинити напис та підписати його.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із недоведеності позову відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували неписьменність ОСОБА_6, а тому заповіт, складений 23 жовтня 2007 року з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 21 травня 2007 року заповіла ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку НОМЕР_1, НОМЕР_2 площею 7,252 га, розташовану на території Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області про що склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 6)
Судом обґрунтовано встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у зв'язку з неписьменністю ОСОБА_6 заповіт 21 травня 2007 року на ім'я ОСОБА_3 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в присутності ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які прочитали текст заповіту вголос заповідачу і підписали його.
23 жовтня 2007 року ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_4 все належне їй на день смерті майно, про що склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 (а.с. 34).
Судом першої інстанції також правильно встановлено, що посвідчення заповіту від 23 жовтня 2007 року відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки посвідчувальний напис за змістом: «мною, ОСОБА_6, текст заповіту прочитано вголос і власноручно підписано» вчинено особисто нотаріусом, а не заповідачем, та в присутності особи, на ім'я якої складено заповіт.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За правилами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках, які зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (стаття 1253 цього Кодексу).
Аналогічні вимоги визначені пунктом 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог ст. 1257 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що посвідчення 23 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 заповіту від імені ОСОБА_6 відбулося з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки остання була неписьменною, а тому не могла власноручно вчинити напис та підписати його.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, вдався до переоцінки письмових доказів, які були досліджені місцевим судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2013 року скасувати, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва