ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 серпня 2013 року 15:50 № 826/7850/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шулежка В.П.,
при секретарі Пасічнюк С.В.,
за участю сторін:
представника позивача - Козін А.В.,
представника відповідача - Ріпак О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ф'южн-Сек'юрітіс» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ф'южн-Сек'юрітіс» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.11.2012 р. № 0005802230.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 21.09.2011 р. № 981 прийнято рішення про припинення (реорганізацію) Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва шляхом перетворення у Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 20.10.2011 р. № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі перетворення органу виконавчої влади переходять до утвореного органу виконавчої влади.
Таким чином, єдиним правонаступником Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва щодо всього майна, майнових та немайнових прав, права на рухоме та нерухоме майно, права на земельні ділянки, об'єкти соціально-побутового призначення, інших прав та обов'язків, стосовні всіх боржників та кредиторів є Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
У судовому засіданні 17.07.2012 р. судом поставлене на обговорення питання заміни неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва на належного - Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва ДПС. Сторони проти заміни неналежного відповідача на належного не заперечували.
Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Враховуючи зазначене, суд ухвалив замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Згідно доводів сторін, викладених в адміністративному позові та запереченнях на нього, відповідачем, відповідно до плану-графіка, проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт №553/22-30/35961189 від 15.11.2012 р., яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема: пп.4.1.6 п.4.1. ст.4, пп.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.135.5.4. п.135.5. ст.135, пп.138.10.2. п.138.10. ст.138, п.153.8. ст.153 Податкового кодексу України.
Копія акту перевірки позивача №553/22-30/35961189 від 15.11.2012 р. сторонами для огляду та долучення до матеріалів справи не подавалась.
У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки №553/22-30/35961189 від 15.11.2012 р., відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.11.2012 р. № 0005802230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 570 317,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 185 262,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатами якого - залишене без змін, а скарги - без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно доводів сторін, викладених в адміністративному позові та запереченнях на нього, перевіркою встановлено, що до складу валових доходів позивачем не віднесено суму 50 500,00 грн., отриману по договору продажу акцій ЗАТ «Будівельна компанія Європа-Азія-Україна», укладеному з ПАТ «КВІФ «Темп НЗТ» від 25.05.2011 р.
При цьому, позивач не заперечує того, що він помилково не врахував зазначену суму у 2 кварталі 2012 року і не нарахував податок на прибуток саме у 2 кварталі 2012 року, проте зазначив, що такий дохід врахований ним за 2-3 квартал 2011 року і тому відповідний податок сплачений за 2-3 квартал 2011 року.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Відповідно до п.46.1. ст.46 Кодексу податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п.49.1. ст.49 Кодексу).
Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пп.49.18.1. п.49.18. ст.49 Кодексу).
Пунктом 50.1. статті 50 Кодексу визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували його доводи щодо врахування ним суми 50 500,00 грн. в складі доходу за 2-3 квартал 2011 року та спростовували б висновки відповідача в цій частині, а також щодо донарахування (збільшення) позивачем до зазначеної суми штрафу, як це передбачено нормами податкового законодавства.
За доводами відповідача, викладеними в запереченнях на адміністративний позов, згідно висновків фахівців ДПС України, які були залучені до перевірки позивача, встановлено, що позивач з 19.04.2010 р. є учасником біржових торгів ВАТ «Українська біржа». При цьому, позивачем безпосередньо не укладено договори купівлі-продажу цінних паперів з продавцями та покупцями. Цінні папери придбано для позивача на ПАТ «Українська біржа». Для придбання цінних паперів, що обертаються на ПАТ «Українська біржа», грошові кошти з поточного рахунку позивача власникам цінних паперів не перераховувались. Позивачем не надано до перевірки платіжні документи, які підтверджують фактичне перерахування грошових коштів власникам цінних паперів за перевіряємий період в сумі 11 506 114,00 грн.
Позивач, вважає такі висновки помилковими і необґрунтованими, оскільки документування цих правочинів здійснено у вигляді виписки з реєстру угод. Отже, на думку позивача, статус виписки з реєстру угод дозволяє вважати її належним підтвердженням виконання зобов'язань за угодами з цінними паперами.
Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Згідно ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.
Відповідно до п.153.9. ст.153 Кодексу, первинними документами для підтвердження доходів і витрат за операціями з цінними паперами та деривативами (похідними інструментами), що перебувають в обігу на фондовій біржі, можуть бути оригінали: для торговців цінними паперами - учасників фондової біржі - біржового звіту за звітний період; для платників податку - клієнтів торговців цінними паперами - учасників фондової біржі - звіту торговця цінними паперами, який формується на підставі біржового звіту та договору з таким торговцем.
З пояснень представників сторін по справі з'ясовано, що під час розгляду заперечень позивача на акт перевірки, відповідачем прийнято рішення прийняти, як підтвердження витрат на придбання цінних паперів, біржові звіти позивача за період з 01.04.2011 р. відповідно п.153.9. Податкового кодексу України, згідно якого первинними документами для підтвердження доходів, витрат за операціями з цінних паперів та деривативами можуть бути для торгівців цінними паперами - учасників фондової біржі - біржовий звіт за звітний період.
Таким чином, суду не зрозуміло, що саме має на увазі позивач і з чим саме не погоджується, викладаючи зазначені обставини в адміністративному позові.
Згідно доводів сторін, викладених в адміністративному позові та запереченнях на нього, перевіркою також було встановлено, що в порушення пп.5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат позивачем віднесені суми членських внесків, які були перераховані до Асоціації Українських фондових торгівців. При цьому, позивач вважає такі висновки безпідставними.
Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).
Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.
Позивачем не надано суду доказів, що зазначені витрати здійснювалися для провадження ним господарської діяльності, а також не подані суду первинні документи, які взагалі підтверджували б здійснені витрати.
Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б обґрунтовували представлену ним позицію, викладену в адміністративному позові, та спростовували висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства, покладені в основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 30.11.2012 р. №0005802230.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Ф'южн-Сек'юрітіс» відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2013 р.
Суддя В.П. Шулежко