ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 серпня 2013 року 10:52 № 826/7565/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Аблова Є.В.;
при секретарі Мальчик І.Ю.,
за участю сторін:
представника позивача - Опірська М.Ю.,
представника відповідача - Фатьянов Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» до Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,обґрунтовуючи свою позовну заяву тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є дійсними та такими, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
В позовні заяві позивач просить суд: визнати недійсним (скасувати) податкове повідомлення - рішення Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 19 лютого 2013 року №0000044050.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правочини позивача із контрагентами, здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:
Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Скрап Мет» за період з 01.12.2009 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 08.02.2013р. № 111/40-50/25394566.
В ході проведення перевірки встановлено порушення ДП «Сантрейд»: п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу, у зв'язку з чим підприємством завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), яке проведено на підставі нікчемного правочину, на загальну суму 7 627 658грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 720 395.
На підставі акта перевірки від 08.02.2013р. № 111/40-50/25394566, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2013 року №0000044050, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 580 593грн., у тому числі за основним платежем - 1 720 395грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 860 198грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Міністерства доходів і зборів України. Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 30.04.2013р. №2903/7/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2013 року №0000044050 - залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Судом встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ «Скрап-Мет».
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27.12.2012 року, старшому слідчому СУ ДПС в м. Києві Калитці А.В., надано дозвіл на тимчасовий доступ до договорів з додатками, специфікацій, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, векселів, актів прийому-передачі векселів, листів, доручень, актів виконаних робіт, актів взаємозвірки та інших бухгалтерських документів, які відображають взаємовідносини позивача з ТОВ «Скрап-Мет» за весь період здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків, що знаходяться у позивача та можливість їх вилучення.
Судом встановлено, що всього, за перевіряємий період, позивачем до складу витрат включена сума витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Скрап-Мет» у сумі 7 627 658грн. придбання товару від ТОВ «Скрап-Мет» в бухгалтерському обліку відображено проводками.
Відповідно до акту від 02.12.2012р. №5235/22-8/37400862 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Скрап-Мет» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками в період з 02.12.2010р. по 31.10.2012р., встановлено, що до ЄДР внесено запис про відсутність підприємства за місцезнаходженням. Свідоцтво платника ПДВ скасовано 29.05.2012р.
За результатами аналізу податкової звітності поданої ТОВ «Скрап-Мет» до ДПІ в Печерському районі м. Києва, встановлено: відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, чисельність працюючих, на підприємстві - 2 особи.
Відповідно до висновків експерта від 28.01.2013р. №59 та від 29.11.2012р. №649, проведено дослідження зразків почерку громадянина ОСОБА_4 (засновник/директор ТОВ «Скрап-Мет» ), реєстраційних та звітних документів ТОВ «Скрап-Мет» та встановлено, що вони виконані іншими особами. В результаті чого, 02.11.2012 року порушено кримінальну справу №50-6270, за фактом підробки документів невстановленими слідством особами ТОВ «Скрап-Мет» за ч.2, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу. У рамках справи за постановою суду від 22.11.12р. була розкрита банківська таємниця по даному підприємству.
З викладеного, податковим органом зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Скрап-Мет» здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Скрап-Мет» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).
Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи") встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).
За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).
Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи відносини позивача по взаєморозрахункам з ТОВ «Скрап-Мет» здійснювались поза межами правового поля.
Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 Кодексу, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Кодексу).
Відповідно до пп.139.1.9. п. 139.1.ст.139 Податкового кодексу, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.
Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.
В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.
Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-
В задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 02.09.13 р.
Суддя Є.В. Аблов