Справа №545/115/13-ц
Провадження №2/545/339/13
"06" вересня 2013 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Шелудякова Л.В.,
при секретарі Лабовкіній Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю» про розірвання кредитного договору,-
ОСОБА_1 у лютому 2012 року звернулася до суду із позовом про розірвання укладеного з відповідачем кредитного договору. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 26 серпня 2008 року між нею та ВАТ «БМ Банк» укладено кредитний договір №21/58/260808. 19 квітня 2011 року Полтавським районним судом Полтавської області було винесено рішення про стягнення з неї та ОСОБА_2 - поручителя по кредитному договору, всієї суми заборгованості, пені та судових витрат в загальній сумі 34265,49 доларів США. Вказане рішення набрало законної сили та відкрито виконавче провадження.
Вважає, що кредитний договір підлягає розірванню у зв'язку із зміною істотних обставин, оскільки при укладенні договору позичальник не міг навіть припустити що може вирости офіційний курс долара США по відношенню до гривні. Вона сподівалась на стабільну ситуацію на валютному ринку і на положення ст.6 Закону України «Про Національний банк України», згідно якого основною функцією останнього є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Банк, подаючи позовну заяву про стягнення заборгованості по кредиту, не вимагав розірвання кредитного договору і не поспішає з продажем предмету іпотеки щоб зменшити кредитний борг позичальника та продовжує нараховувати позичальникові відсотки, а також штраф та пеню. Метою припинення нарахування відсотків, штрафу, пені, являється розірвання кредитного договору, так як предмет іпотеки вже не належить позичальнику і стосовно останнього відкрито виконавче провадження. Зміна обставин вносить істотний дисбаланс в договірні стосунки між позичальником і банком. До того ж при укладенні кредитного договору вартість майна, яке було забезпеченням кредиту складала в два рази більше її вартості на даний момент, і вартість визначалася за угодою обох сторін на момент укладення договору.
В лютому 2013 року позивач уточнила позовні вимоги та просила розірвати кредитний договір №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року, укладений між нею та ПАТ «БМ Банк» в особі директора відділення №21 в м.Полтава Лукомця В.В.; зобов'язати ПАТ «БМ Банк» припинити нарахування штрафних санкцій, прострочених процентів, простроченої комісії, простроченої суми основного боргу, строкових процентів, строкової комісії, строкової суми основного боргу, пені та інших платежів, що випливають з зобов'язань визначених вказаним кредитним договором станом на 15 лютого 2011 року.
В судове засідання позивач направила заяву, в якій позовні вимоги просила задовольнити, а справу розглянути без її участі, надавши письмові пояснення (а.с.164-168, 194-197).
Представник відповідача до суду направила заяву, в якій позов не визнала, справу просила розглянути без її участі.
Представник третьої особи, у направленій до суду заяві, справу просила розглянути без її участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторонами 26 серпня 2008 року укладено кредитний договір №21/58/260808, за умовами якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 35000 доларів США зі сплатою 15% для придбання нерухомості на вторинному ринку з терміном остаточного повернення кредиту до 25 серпня 2033 року (а.с.6-9).
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16 червня 2011 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 34256,49 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 273068,54 грн., в тому числі: строкова сума заборгованості за кредитом 32534,25 доларів США, що становить 259271,94 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 52,19 доларів США, що становить 415,91 грн.; строкова сума заборгованості за процентами - 209,89 доларів США, що становить 1672,65 грн.; пеня - 32,63 доларів США, що становить 260,03 грн. (а.с.11-18).
08 червня 2011 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного рішення та накладено арешт на майно боржника, в тому числі на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в с.Гожули Полтавського району Полтавської області по вул.Мусоргського,4 (а.с.20). Процедура примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не завершена.
Відповідно до ч.2 ст.652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, для розірвання договору в разі істотної зміни обставин необхідна наявність усіх перелічених умов одночасно.
Вимагаючи розірвання договору на підставі ст.652 ЦК України, на позивача покладається відповідно до положень ст.60 ЦПК України обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
У пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти.
На час укладення сторонами кредитного договору на банківському ринку тривалий час існувало незначне коливання курсу національної валюти до долара США, що оптимізувало як банківські установи, так і громадян до кредитування, в тому числі в іноземній валюті. Жодна із сторін договору не могла передбачити виникнення світової фінансової кризи та різкого підвищення зазначеного курсу від 5,05 грн. за один долар США до 8,00 грн., що призвело до виникнення матеріальних труднощів позичальника для належного виконання кредитного зобов'язання. Таким чином на момент укладання договору не можливо було передбачити виникнення світової фінансової кризи.
Як зазначено вище, відповідальність за порушення позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором застосована та з неї стягнуто достроково всю суму кредиту з нарахуванням передбачених договором відсотків та штрафних санкцій. Між тим, продовження нарахування відсотків, штрафу, пені при одночасному примусовому зверненні стягнення на заставне майно вносить істотний дисбаланс в договірні відносини сторін та є несправедливим.
Відповідно до п.п.3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті Цивільного кодексу України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.
Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
В момент укладення договору сторони дійсно виходили з того, що істотна зміна обставин, якими банк та позичальник керувалися при укладенні договору, не настане. На даний час відповідно до рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «БМ Банк» стягнута заборгованість за кредитним договором №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року в сумі 34265,49 доларів США, що за курсом НБУ становить 259271 грн. 94 коп. З вказаного рішення суду вбачається, що зміна обставин була суттєвою адже строк повернення заборгованості був змінений з ініціативи банку і останній вимагав достроково повернути всю суму позики.
Таким чином з вказаного випливає, що умови договору були змінені без згоди позичальника шляхом звернення представника банку з позовом до суду.
Зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.
Не дивлячись на настання фінансової кризи ОСОБА_1 на протязі двох років продовжувала сплачувати чергові внески до вересня 2010 року включно без жодного дня прострочення чергового платежу. У листопаді 2010 року черговий платіж був вперше сплачений не своєчасно, з затримкою, але з врахуванням штрафних санкцій, потім позичальником запропоновано передати банку повноваження на заставне майно.
Таким чином ОСОБА_1 було зроблено все можливе для усунення обставин, що виникли, а саме у досудовому порядку запропоновано банку можливість звернути стягнення на заставне майно.
Обставини (явища в економіці), які змінили фінансову схему розрахунків за спірним кредитним договором є істотними настільки, що при їх існуванні в момент укладення договору, на існуючих умовах, позичальник не зміг би погодитись на отримання кредитних коштів, а банківська установа - відповідач не зміг би прийняти рішення про оптимальний рівень кредитного ризику - гарантованість повернення, та винести рішення про надання кредиту з огляду на його окупність і безпечність. Зважаючи на те, що наслідком подальшого перебування із відповідача у кредитних правовідносинах на існуючих умовах призведе до неминучості отримання позивачем значних негативних фінансових результатів, при збереженому зобов'язанні повернути кредитній установі надані у тимчасове оплатне користування кошти та сплатити відсотки за їх використання, суд вважає, що подальше виконання спірного кредитного договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін.
Так, при укладанні кредитного договору позичальник розраховувала, що банк у разі настання обставин, передбачених договором, зверне стягнення на предмет іпотеки. Ця домовленість закріплена нотаріально та погоджена обома сторонами, як видно договору іпотеки банк мав широкі права та повноваження щодо заставного майна. Через чотири місяці після виникнення простроченої заборгованості банк звернувся до суду з достроковим стягненням всієї суми заборгованості без звернення на предмет іпотеки, тим самим не виконавши умови договору іпотеки №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року. Вказане суттєво порушило співвідношення майнових інтересів адже в рамках виконавчого провадження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно належне позичальнику та поручителю.
Таким чином банк отримав можливість звернути стягнення не лише на предмет іпотеки а й на все майно належне позичальнику та поручителю (а.с.206-210, 213-216).
Із суті договору або звичаїв ділового оборону не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Умови кредитного договору не містять норми, у відповідності до якої б ризик зміни обставин несла сторона позичальника, при цьому банки повсемісно рекламували свої послуги щодо надання кредитів, тобто банк і повинен нести ризики щодо надання кредитів.
Відповідно до договору іпотеки №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року (а.с.186-189) банк забезпечив себе: авансовим внеском в розмірі 23,49% від вартості майна (вартість отриманого кредиту склала 35000 доларів США, що за курсом Національного банку України на час укладання договору складало 164400 грн. Відповідно авансовий платіж склав 38620 грн.); договором іпотеки (вартість предмета іпотеки складала 221600 грн., сума отриманого кредиту - 164400 грн. (35000 доларів США)); договором поруки.
З моменту укладання кредитного договору з 26 серпня 2008 року по 14 жовтня 2010 року ОСОБА_1 вносила всі чергові платежі. За вказаний час нею сплачено кошти в рахунок погашення заборгованості в розмірі 9329,55 доларів США (еквівалент 65607,92 грн.) та 14044,77 грн. На теперішній час ОСОБА_1 продовжує здійснювати щомісячні платежі на користь банку в рахунок погашення заборгованості в рамках виконавчого провадження.
Таким чином всі можливі ризики враховані банком за рахунок сплаченого авансового платежу, щомісячного погашення позички на протязі двох років; за рахунок договору застави, за рахунок договору поруки, дострокового стягнення всієї суми боргу.
Суд приходить до висновку, що укладаючи кредитний договір, ні позивач, ні відповідач не могли передбачити такого різкого зниження економічних показників не тільки в Україні, а і в світовій економіці. Тому, слід засвідчити, що укладаючи договір, сторони виходили з того, що різке падіння рівня економіки не настане, а прогнозовані зміни, за існуючих умов кредитування, можуть бути подолані позичальником самостійно.
В наслідок системного аналізу наданих позивачем доказів, суд вважає, що ОСОБА_1 довела наявність всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися укладаючи кредитний договір.
До того ж, позивач просить розірвати кредитний договір, а не припинити зобов'язання по договору. Розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання кредитного договору підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання ПАТ «БМ Банк» припинити нарахування штрафних санкцій, прострочених процентів, простроченої комісії, простроченої суми основного боргу, строкових процентів, строкової комісії, строкової суми основного боргу, пені та інших платежів, що випливають з зобов'язань визначених вказаним кредитним договором станом на 15 лютого 2011 року, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 3 ст.652 ЦК України, у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним задовольнити вказані позовні вимоги частково, зобов'язавши відповідача припинити нарахування штрафних санкцій, прострочених процентів, простроченої комісії, простроченої суми основного боргу, строкових процентів, строкової комісії, строкової суми основного боргу, пені та інших платежів, що випливають з зобов'язань визначених вказаним кредитним договором з часу розірвання кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 188 гривень 20 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 8, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.652 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю» про розірвання кредитного договору задовольнити частково.
Розірвати кредитний договір №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» в особі директора відділення №21 в м.Полтава Лукомця Віталія Васильовича.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» припинити нарахування штрафних санкцій, прострочених процентів, простроченої комісії, простроченої суми основного боргу, строкових процентів, строкової комісії, строкової суми основного боргу, пені та інших платежів, що випливають з зобов'язань визначених кредитним договором №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року з моменту розірвання договору №21/58/260808 від 26 серпня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк».
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 188 гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Полтавський райсуд в десятиденний строк з дня його проголошення, а у разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Полтавського районного суду Л.В.Шелудяков