4 вересня 2013 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,
Онопенка В.В.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Київ», товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест» про визнання договору застави частково недійсним,
У жовтні 2011 року ОСОБА_9 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 9 січня 2006 року між нею, товариством з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест» (далі - ТОВ «Систем-Інвест») та публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ «Київ») було укладено інвестиційну угоду, на виконання умов якої вона сплатила 100% вартості об'єкта інвестування з метою отримання у власність квартири АДРЕСА_1. У лютому 2011 року їй стало відомо про факт укладення між ТОВ «Систем-Інвест» та ПАТ «АКБ «Київ» без її відома та згоди договору застави від 29 грудня 2007 року, предметом якого визначені майнові права на квартири загальною площею 2927,42 кв.м будинку АДРЕСА_1.
Позивачка просила визнати зазначений договір застави від 29 грудня 2007 року частково недійсним.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада
2011 року позов задоволено, постановлено визнати недійсним договір застави від 29 грудня 2007 року, посвідчений нотаріусом ОСОБА_10, у частині передачі в заставу ПАТ «АКБ «Київ» майнових прав на квартиру
АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 1 червня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2012 року та постановити нове рішення, яким скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року та залишити без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 215, 575, 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 5 Закону України «Про іпотеку».
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_9 наводить ухвали колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня, 3, 4, 17, 24 квітня, 15 травня 2013 року та постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня та 3 квітня 2013 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 10 червня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_9 та ТОВ «Систем-Інвест», перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судами встановлено, що 23 грудня 2003 року між ТОВ «Київвисотбуд» і ТОВ «Систем-Інвест» було укладено інвестиційний договір № 1, за умовами якого інвестор фінансує будівництво житлового будинку № 2-20 по вул. Старонаводницькій, ділянка № 14, у м. Києві, а ТОВ «Київвисотбуд» здійснює будівництво та, за умови виконання інвестиційних зобов'язань, надає всі необхідні документи інвестору для оформлення прав власності на відповідні квартири.
28 листопада 2005 року укладено додаткову угоду №1 до інвестиційного договору, відповідно до пунктів 4.1.4 та 4.4.3 якої ТОВ «Київвисотбуд» зобов'язалося передати ТОВ «Систем-Інвест» за актом приймання-передачі майнові права на об'єкт інвестування, а інвестор набував право здійснювати передачу своїх прав і зобов'язань окремим договором третім особам відповідно до законодавства України.
9 січня 2006 року між ТОВ «Систем-Інвест», ПАТ «АКБ «Київ» та ОСОБА_9 укладено інвестиційну угоду № 24-153, за умовами якої остання взяла участь у фінансуванні будівництва 3 кімнатної квартири АДРЕСА_1, з метою отримання її у власність шляхом внесення коштів у розмірі 1 199 139 грн 50 коп до 1 жовтня 2006 року через касу ПАТ АКБ «Київ» або шляхом безготівкового перерахування на рахунок банку вартості 30% площі об'єкту до 9 лютого 2006 року, а 70% - до 1 жовтня 2006 року.
ОСОБА_9 повністю виконала свої зобов'язання за інвестиційною угодою.
29 грудня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Систем-Інвест» укладено договір застави, за умовами якого ТОВ «Систем-Інвест» для забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором № 106/07 від 21 грудня 2007 року передало в заставу майнові права на квартири, будівництво яких не завершено, загальною площею 2927,42 кв.м у будинку АДРЕСА_1.
Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи договір застави недійсним, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що на час укладення договору застави 29 грудня 2007 року майнові права на спірну квартиру належали ОСОБА_9 у зв'язку з повним виконанням останньою грошового зобов'язання за інвестиційною угодою, тому ТОВ «Систем-Інвест» не мало передбачених законом підстав для передачі в заставу майнових прав на об'єкт інвестування, оскільки не володіло майновими правами на квартири та не було уповноважене на це позивачкою.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що на час укладення договору застави майнових прав ТОВ «Систем-Інвест» діяло як інвестор будівництва, належні йому майнові права товариство позивачці не передавало, оспорюваний договір застави не суперечить чинному законодавству.
Разом із тим у наданих для порівняння ухвалах колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня, 3 квітня (справа № 6-44381св12), 3 квітня (справа № 6-50504 св12), 4 квітня, 15 травня 2013 року вказано, що позивачі, які виконали свої грошові зобов'язання за інвестиційними договорами в повному обсязі, є власниками майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва, а тому відповідачі без згоди позивачів, не могли передавати майнові права в заставу.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 215, 575, 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Стаття 5 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України "Про іпотеку" щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.
Згідно зі статтями 1, 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення договору застави) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
У справі, яка переглядається, установлено, що інвестор ОСОБА_9 виконала свої грошові зобов'язання за інвестиційною угодою, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.
ТОВ "Систем-Інвест" без згоди позивачки передало в заставу майнові права - право вимоги на передачу у власність об'єктів нерухомості, що будуть створені в майбутньому, зокрема квартиру НОМЕР_1, вартість якої повністю сплатила ОСОБА_9
Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що договір застави не суперечить чинному законодавству, є помилковим.
Разом із тим ухвали колегій суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 та 24 квітня 2013 року, які надані заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, не є прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки в них зазначені інші фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування касаційної інстанції статей 215, 575, 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку».
Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня та 3 квітня 2013 року, які додані ОСОБА_9 до заяви, не можна визнати прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказані постанови ухвалено в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін