4 вересня 2013 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Яреми А.Г., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -
Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», товариства з обмеженою відповідальністю «Роммакс» про визнання частково недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2011 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ «Київ»), товариства з обмеженою відповідальністю «Роммакс» (далі - ТОВ «Роммакс») про визнання частково недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії.
Зазначав, що 12 жовтня 2005 року між ним (інвестор), товариством з обмеженою відповідальністю «Капіталоінвест» (далі - ТОВ «Капіталоінвест») та акціонерним комерційним банком «Київ» (далі - АКБ «Київ»), правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Київ», було укладено інвестиційну угоду (далі - Інвестиційна угода), за якою: інвестор зобов'язався здійснити фінансування капітальних вкладень (інвестування) у житло, що будується за адресою: АДРЕСА_1; АКБ «Київ» за дорученням ТОВ «Капіталоінвест» зобов'язався залучити від імені та в інтересах ТОВ «Капіталоінвест» кошти інвестора й акумулювати їх на рахунках АКБ «Київ» для здійснення операцій, пов'язаних із фінансуванням капітальних вкладень у житлове будівництво; ТОВ «Капіталоінвест» зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію за умови інвестування 100-відсоткової вартості об'єкта інвестування передати його інвестору.
На виконання Інвестиційної угоди ним сплачені кошти за об'єкт інвестування в повному обсязі, а саме 783 118 грн, про що 23 червня 2006 року він одержав довідку від ТОВ «Капіталоінвест» та АКБ «Київ».
У подальшому йому стало відомо, що 25 грудня 2006 року між АКБ «Київ» і ТОВ «Роммакс» було укладено кредитний договір, зобов'язання за яким забезпечені шляхом передачі ТОВ «Роммакс» в іпотеку АКБ «Київ» за іпотечним договором від 29 грудня 2006 року належних йому майнових прав на об'єкт інвестування (квартиру).
Посилаючись на те, що належні йому майнові права на об'єкт інвестування за Інвестиційною угодою були передані в іпотеку без його згоди, усупереч вимогам ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив: визнати вказаний іпотечний договір від 29 грудня 2006 року недійсним у частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ПАТ «АКБ «Київ» надіслати реєстратору повідомлення про виключення записів щодо обтяження іпотекою майнових прав на цю квартиру та про припинення іпотечного договору від 29 грудня 2006 року, а також заяви про вилучення обтяжень об'єктів нерухомого майна - майнових прав на вказану квартиру.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково: визнано недійсним договір іпотеки від 29 грудня 2006 року, укладений між АКБ «Київ» і ТОВ «Капіталоінвест», у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2012 року, рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 листопада 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2012 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду й зазначеної ухвали та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 583 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_9 надав постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року та від 3 квітня 2013 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2013 року, від 13 березня 2013 року та від 25 березня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ПАТ «АКБ «Київ», ТОВ «Роммакс» про визнання частково недійсним договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами встановлено, що 12 жовтня 2005 року між ТОВ «Капіталоінвест», ОСОБА_9 та АКБ «Київ» укладено Інвестиційну угоду, за якою: інвестор здійснює фінансування капітальних вкладень (інвестування) у житло, що будується за адресою: АДРЕСА_1, і набуває право власності на зазначену квартиру за умови інвестування в повному обсязі вартості об'єкта інвестування; АКБ «Київ» за дорученням ТОВ «Капіталоінвест» зобов'язався залучити від імені та в інтересах ТОВ «Капіталоінвест» кошти інвестора та акумулювати їх на рахунках АКБ «Київ» для здійснення операцій, пов'язаних із фінансуванням капітальних вкладень у житлове будівництво; ТОВ «Капіталоінвест» зобов'язалося після введення будинку в експлуатацію за умови інвестування 100-відсоткової вартості об'єкта інвестування передати його інвестору.
Зобов'язання за Інвестиційною угодою ОСОБА_9 виконані, зокрема сплачено ТОВ «Капіталоінвест» 783 118 грн згідно з квитанціями від 12 жовтня 2005 року, від 10 листопада 2005 року, від 31 січня 2006 року та від 23 червня 2006 року.
На виконання умов п. 3.2.4 Інвестиційної угоди, за яким у разі інвестування інвестором 100-відсоткової вартості загальної площі об'єкта інвестування ТОВ «Капіталоінвест» надає інвестору довідку про інвестування ним 100-відсоткової вартості загальної площі об'єкта інвестування, 23 червня 2006 року ТОВ «Капіталоінвест» та АКБ «Київ» надали ОСОБА_9 зазначену довідку.
29 грудня 2006 року між АКБ «Київ» і ТОВ «Роммакс» укладено іпотечний договір, згідно з яким було забезпечено виконання зобов'язання за кредитним договором від 25 грудня 2006 року шляхом передачі ТОВ «Роммакс» (іпотекодавець) в іпотеку АКБ «Київ» (іпотекодержатель) майнових прав на квартири в житловому будинку АДРЕСА_1.
3 січня 2007 року приватним нотаріусом зареєстровано обтяження (іпотека) на зазначену квартиру та майнові права на неї, про що внесено запис до Державного реєстру іпотек.
4 січня 2007 року приватним нотаріусом було зареєстровано заборону на нерухоме майно - указану квартиру, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що передача в іпотеку майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання та що договір іпотеки не є правочином щодо розпорядження майновими правами позивача й не передбачає заміну кредитора в зобов'язанні, на відміну від правочину відступлення права вимоги, і дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним зазначеного договору іпотеки.
Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин - передачі в іпотеку майнових прав на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, суд касаційної інстанції в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2013 року та від 13 березня 2013 року дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки (застави) майнових прав на квартиру в житловому будинку, будівництво якого не завершено, оскільки договір іпотеки (застави) укладено всупереч вимогам ч. 2 ст. 583 ЦК України товариством, якому ці права не належали, і без згоди особи, яка в повному обсязі сплатила вартість спірної квартири та є власником майнових прав на неї.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Згідно із ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
За ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин у разі передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.
Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.
Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).
Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.
Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Правовий аналіз положень ЦК України та Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права, а договір іпотеки, якою забезпечено виконання зобов'язання, є правочином щодо розпорядження майновими правами інвестора.
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2013 року та від 13 березня 2013 року, наданих ОСОБА_9 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року та від 3 квітня 2013 року й ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2013 року, надані заявником як приклад, не є судовими рішеннями, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, установивши, що інвестор ОСОБА_9 виконав свої грошові зобов'язання за Інвестиційною угодою, повністю сплативши вартість об'єкта інвестування, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт, та що ТОВ «Роммакс» передало в іпотеку АКБ «Київ» майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, вартість якої повністю сплачена інвестором ОСОБА_9, не отримавши його згоди, суд касаційної інстанції помилково погодився з висновком апеляційного суду, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки у зв'язку з тим, що передача в іпотеку майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання та що договір іпотеки не є правочином щодо розпорядження майновими правами позивача й не передбачає заміну кредитора в зобов'язанні.
Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
Заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2012 року задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін