"28" серпня 2013 р. м. Київ К/800/39892/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Олендера І.Я.,
суддів Ємельянової В.І., Головчук С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові рішення з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення у справі про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що чинним законодавством України, зокрема, ч. 3 ст. 43 Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії 21.07.2009 року, було передбачено, що призначена пенсія позивачу повинна була бути обчислена з розміру його грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством. В даному випадку пенсія йому була обрахована виходячи з положень Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, що є протиправним. Внаслідок протиправних дій відповідача, йому було призначено пенсію у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, тому просив визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати обчислити таку відповідно до вимог ч. 3 ст. 43 Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» і виплатити різницю з 21.07.2009 року.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звільнений з військової служби у Службі безпеки України наказом № 922-ОС від 30.06.2009 року, виключений із списків особового складу військової частини наказом УСБУ у Хмельницькій області № 144-ОС від 20.07.2009 року та з 21.07.2009 р., йому призначена та виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Встановлено, що пенсію призначено та її розмір обчислено з врахуванням вимог п. 7 Постанови КМ України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Як встановлено судами позивач звертався до відповідача із заявами про проведення перерахунку розміру пенсії та виплати недоотриманої різниці, однак у цьому йому було відмовлено, оскільки на думку відповідача пенсія йому виплачується згідно норм діючого законодавства.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, пенсія позивачу призначена та виплачується відповідно до вимог діючого законодавства.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявні підстави для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Так, з позовної заяви вбачається, що дії, які позивач вважає протиправними, а саме призначення та виплата пенсії не в повному обсязі, відповідачем вчинялись починаючи з 21.07.2009 року, до суду ж позивач звернувся лише 23.01.2012 року, при цьому пенсію він отримував щомісячно, знав про її розмір, відтак про порушення своїх прав чи інтересів повинен був знати та знав саме починаючи з 21.07.2009 року.
Згідно частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як вбачається з позову, спір виник з приводу призначення, обчислення та виплати пенсійних виплат. Ч. 2 ст. 99 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-ти місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З матеріалів справи вбачається, що судами ухвала про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не постановлялась, позивач не просив поновити такий, як і не подавав доказів поважності пропуску такого.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Суди попередніх інстанцій, хоч і звертали увагу на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, однак не врахували вимог процесуального закону та не прийняли відповідне рішення, а відмовили в задоволенні позовних вимог за весь спірний період по суті.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не дослідили доказів та не встановили обставин пов'язаних з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду та чи наявні підстави для визнання таких поважними чи не поважними.
З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи те, що допущені судом першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, рішення судів попередніх апеляцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Що ж до вимог позивача за період з 23 липня 2011 року, то слід зазначити, що суди вірно вказували про те, що ч. 2 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» передбачено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку з введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, докази про наявність підстав для перерахунку позивачу отримуваної пенсії з підстав, передбачених ч. 2 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», на час його звернення до відповідача та розгляду справи були відсутні.
Крім того, станом на час звернення позивача до відповідача діяли норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» № 3491-VI від 14.06.2011 року Прикінцеві положення якого доповнено п. 4 та визначено, що у 2011 році норми і положення ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Згідно рішення Конституційного суду України від 26.12.2011 року внесені зміни визнано конституційними.
Окрім того, п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» та п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2012 та 2013 роках норми і положення, зокрема ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 та 2013 роки.
За вказаних обставин, зокрема дати звернення позивача до пенсійного органу, щодо перерахунку пенсії (а.с. 6) та з врахуванням наведених вище норм законодавства, вбачається, що підстави для перерахунку пенсії позивача згідно ч. 3 ст. 43, ч. 2 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у 2011-2013 роках відсутні, а дії пенсійного органу, щодо виплати позивачу раніше призначеної пенсії з врахуванням положень Постанови КМ України від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» і Постанови КМ України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» у цей же період відповідає вимогам чинного законодавства.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови у перерахунку раніше призначеної пенсії за період з 23 липня 2011 року.
Однак, як зазначалось вище, внаслідок порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та оскільки у суду касаційної інстанції відсутні повноваження щодо часткового скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд в частині заявлених позовних вимог, суд касаційної інстанції вважає, що в силу вимог п. 6 ч. 1 ст. 223, ст. 227 КАС України, судові рішення підлягають скасуванню в цілому з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, прийняти рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права з урахуванням положень статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 220,222,223,227,230,231 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2012 року в справі № 2а/2218/1117/12 (№ 2а-1185/12/2218) і направити вказану справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя І.Я. Олендер
Судді В.І. Ємельянова
С.В. Головчук