27 серпня 2013 р. № 9104/119442/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Міжгірський агрокомплекс» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Міжгірський агрокомплекс» до Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про стягнення заборгованості,-
встановив:
24 листопада 2011 року позивач - УПФУ в Міжгірському районі звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ВАТ «Міжгірський агрокомплекс» в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до п.п. «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в сумі 4797,18 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що згідно Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства повинні відшкодувати Пенсійному фонду витрати на виплату і доставку пільгових пенсій. Згідно з отриманими відповідачем розрахунку № 6533/02 від 10.03.2011 року відповідач повинен був щомісячно відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій в сумі 799,53 грн. Однак, протягом періоду з червня по листопад 2011 року, відповідачем у встановлені законом строки дані витрати не відшкодовані, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 4797,18 грн, яка на думку позивача підлягає стягненню не підставі рішення суду.
У процесі судового розгляду судом першої інстанції здійснено заміну належного відповідача - ВАТ «Міжгірський агрокомплекс» на його правонаступника ТзДВ «Міжгірський агрокомплекс».
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 року позов задоволено. Стягнуто з ТзДВ «Міжгірський агрокомплекс» на користь УПФУ в Міжгірському районі заборгованість по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій в сумі 4797,18 грн.
Не погоджуючись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена постанова є незаконною та необґрунтованою, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України повинен був зупинити провадження у справі, оскільки позивачем оскаржено до суду правомірність призначення гр. ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах. Однак, суд першої інстанції цього не зробив внаслідок чого допустив порушення норм процесуального права. Також, судом не взято до уваги заперечення відповідача щодо правомірності призначення гр. ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, що як наслідок призвело до неправильного вирішення справи.
Усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що дану справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «б»-«з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» покриваються підприємствами та організаціями, а тому відповідач повинен відшкодовувати такі витрати. Позивачем направлявся відповідачу розрахунок сум фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій гр. ОСОБА_1, однак ним ці витрати не відшкодовувались, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 4797,18 грн за період з червня по листопад 2011 року. Оскільки відповідачем не надано доказів погашення цієї заборгованості, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов задовольнив.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон - N 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
В абзаці п'ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» -«е» та «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за списками № 1 та № 2, покриваються підприємствами та організаціями.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII) визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема в п.п. «б»-«з» частини першої цієї статті.
На момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.
Згідно ж з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.
Згідно пункту 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. N 21-1 (далі - Інструкція № 21-1), відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ч. 2 Розділу 15 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За приписами пункту 6.4 вказаної Інструкції № 21-1 розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які надсилаються підприємствами до 20-го січня поточного року протягом десяти днів з новопризначених пенсій.
Підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (п. 6.8 Інструкції).
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсій, які згідно з розрахунком, складеним останнім відповідно до вимог Інструкції № 21-1, призначені працівнику відповідача відповідно до пункту «в», частини першої статті 13 Закону № 1788-XII.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надіслано відповідачу розрахунок №6533/02 від 10.03.2011 року фактичних витрат на виплату та доставку пенсії гр. ОСОБА_1 призначеної відповідно до пункту «в» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, який працював на посаді тракториста-машиніста ВАТ «Міжгірський агрокомплекс», що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями розрахунку, повідомлення про вручення поштового відправлення, трудової книжки, довідок про підтвердження пільгового стажу.
При цьому, Пенсійним органом враховано те, що ОСОБА_1 працював на декількох підприємствам у зв'язку з чим, відповідно до вимог п. 6.2 Інструкції № 21-1 з суму відшкодування визначено пропорційно відпрацьованому стажу роботи, який у даному випадку становить 75,69 %.
Згідно з вказаним розрахунком відповідач повинен щомісячно відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій в розмірі 799,53 грн. Проте, відповідачем вказані витрати не відшкодовано, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 4797,18 грн за період з червня по листопад 2011 року, що підтверджується розрахунком суми позову.
Оскільки доказів сплати цієї заборгованості в процесі судового розгляду відповідачем не надано, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача на підставі рішення суду.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідачем безпідставно призначено гр. ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення витрат на її виплату, оскільки як вбачається із матеріалів справи, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 року, відмовлено у задоволенні позову ВАТ «Міжгірський агрокомплекс» до УПФУ в Міжгірському районі про визнання дій протиправними та скасування рішення, предметом якого було оскарження дій та рішення Пенсійного органу щодо призначення гр. ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній чи господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вказані судові рішення у відповідності до ст. 254 КАС України набрали законної сили та ними встановлено правомірність призначення гр. ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах згідно п. «в» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Безпідставним є також посилання апелянта на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не зупинив провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України, так як відповідачем під час судового розгляду не надано жодного доказу про те, що він звернувся з позовом до УПФУ в Міжгірському районі щодо скарження призначення пенсії гр. ОСОБА_1, прийняття за вказаним позовом судового рішення та оскарження його в апеляційному порядку. Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що суду першої інстанції було відомо про вказані обставини, то відповідно він не міг їх врахувати під час вирішення справи.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Міжгірський агрокомплекс» - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року у справі № 2а-0770/4001/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.Б. Заверуха
В.В. Ніколін