10 вересня 2013 року Справа № 17621/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
Головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області на постанову Золочівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області про визнання дій протиправними та стягнення підвищення пенсії, -
04.03.2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області (далі УПФУ) в якому просить визнати неправомірними дії відповідача, зобов'язати відповідача призначити недораховану як дитині війни щомісячну соціальну допомогу та забезпечити її виплату у повному обсязі за період з травня 2010 року по жовтень 2010 року.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2011 року позовні вимоги за період по 04.09.2010 року залишено без розгляду.
Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано дії УПФУ неправомірними. Зобов'язано УПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсій з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 04.09.2010 року по 31.10.2010 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням виплачених позивачу коштів за вказаний період.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних міркувань.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин мав право на підвищення виплачуваної йому УПФУ пенсії за віком.
Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 04.09.2010 року по 31.10.2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Керуючись ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Золочівського районного суду Львіської області від 26 вересня 2011 року у справі № 2а-568/11 - без змін.
Ухвала остаточна і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя С.М. Кузьмич
суддя В.З. Улицький