ун. № 2608/19860/12
пр. № 2/759/1444/13
09 вересня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді - Борденюка В.В.,
при секретарі - Трегубенку М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_3, приватного нотаріусу КМНО ОСОБА_4, про визнання договору недійсним і визнання права власності,
ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, яким просить визнати договір дарування від 26.06.2006 року 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 за № 54223, недійсним; крім того, просила визнати за нею право власності за вищевказаною частиною квартири.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що правочин вчинено під приводом оформлення заповіту.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, вказавши на те, що форма і порядок укладення спірного договору відповідають вимогам цивільного законодавства.
Третя особа, ОСОБА_3, у судовому засіданні проти позову заперечувала, вказувала на те, що у момент укладення оспорюваного договору вона і ОСОБА_5 цілком усвідомлювали його зміст, що полягав у даруванні їх сину, ОСОБА_2 вказаної частини квартири.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, третьої особи, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, виходячи із такого.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 26 червня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за договором дарування частки квартири безоплатно передали у власність ОСОБА_2 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Наявна у матеріалах справи копія свідоцтва про смерть свідчить про те, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 7).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Першою - третьою, п'ятою та шостою частинами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як підставу для звернення до суду представник позивача зазначав те, що на момент підписання спірного договору ОСОБА_5 було 80 років, а ОСОБА_3 74 року, хворіли хронічними захворюваннями, погано бачили та чули, у зв'язку з чим не могли ознайомитись зі змістом правочину належним чином, а відтак не розуміли його суті, вважаючи, що складають заповіт.
В обґрунтування вимог позову позивачем були надані копії листів, які як стверджує позивач, були написані ОСОБА_3, за змістом яких вбачається погане ставлення до неї та ОСОБА_3 їхнього сина, ОСОБА_2.
Крім того, позивач посилався на те, що вимогу про визнання даного договору недійсним ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уже заявляли із поданням до Святошинського районного суду відповідного позову до ОСОБА_2.
Як вбачається із витребуваних із архіву суду справи № 2/2608/2513/12 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки квартири від 26 червня 2006 року, позовна заява була подана до суду 20.01.2012 року. Однак, 22.02.2012 року до суду представником позивачів було подано заяву про залишення даного позову без розгляду.
Допитана у межах розгляду даної справи як свідок, ОСОБА_6 зазначала про те, що ОСОБА_3, їй особисто розповідала про те, що відповідач її ввів в оману тим, що уклав з нею договір дарування, вони із відповідачем постійно конфліктували.
Свідок ОСОБА_7 повідомила суду про те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_3 у похилому віці доглядав тільки їх син, відповідач; позивачку вона бачила лише один раз за 16 років; при спілкуванні із ОСОБА_3, чула від неї, що вони відповідачу подарували квартиру, оскільки більше надії ні на кого не мають.
Допитана як свідок ОСОБА_8 повідомила суду про те, що відповідача і його батьків знає із 1977 року, ніколи не чула від них скарг на сина про погане до них ставлення; відповідач доглядав за батьком, коли той хворів.
Надаючи пояснення як свідок, дільничний інспектор, ОСОБА_9 повідомив суду про те, що батьки відповідача особисто на сина не скаржились, інших звернень мешканців будинку щодо конфліктів між ними до нього не надходило.
Водночас у ході розгляду даної справи була допитана як свідок сторона оспорюваного договору, ОСОБА_3, повідомила суду про те, що і вона і ОСОБА_5, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу, цілком усвідомлювали те, що за даним правочином здійснюють саме дарування частини вказаної квартири своєму синові - ОСОБА_2, вказаний правочин цілком відповідає їхній волі; вони вирішили подарувати синові вказану квартиру, оскільки він їх доглядає, добре до них ставиться; ніхто їх з приводу укладення даного договору в оману не вводив, нотаріус, при посвідченні договору, пояснила його зміст; ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, також знав і розумів зміст оспорюваного договору і брав участь у його укладенні за своїм вільним волевиявленням; при цьому свідок заперечила те, що ОСОБА_3 мав поганий стан здоров'я і через вади зору не міг ознайомитись із договором, так як на час його укладення він іще працював на кафедрі у Київському політехнічному інституті; вказувала на те, що жодних позовів до суду і скарг до правоохоронних органів з приводу укладення вказаного договору вони із ОСОБА_3 до сина заявляти на меті не мали; у минулому році підписали якісь судові документи; листи своїй дочці зі скаргами на сина не писала.
Із наявної у матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_5 дійсно із 2002 року по 2010 рік працював на посаді завідувача лабораторією кафедри НТУУ «Київський політехнічний інститут» (а.с. 114), що свідчить про те, що він на час укладення оспорюваного договору за станом здоров'я міг виконувати свої трудові обов'язки у вищому технічному навчальному закладі, а відтак міг вільно самостійно ознайомитись зі змістом вказаного договору дарування частки квартири.
Викладеним підтверджується те, що зміст укладеного 26 червня 2006 року договору дарування частки квартири відповідав волі ОСОБА_3 і ОСОБА_5 щодо дарування їхньому синові, ОСОБА_2, 2/3 часток квартири АДРЕСА_1
Відтак у даному випадку відсутні підстави вважати, що оспорюваний у межах даної справи правочин був укладений під впливом обману, що зумовлює необхідність відмови у задоволенні даного позову, як у частині визнання договору недійсним, так і у частині визнання права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1
Крім того, у тексті позовної заяви і у ході розгляду даної справи позивачем, або його представником не було вказано про те, яким чином укладення спірного договору могло зумовити порушення майнових або особистих немайнових прав і законних інтересів позивача, який не є стороною даного правочину.
Із наведеного вбачається відсутність підстав для задоволення даного позову з огляду на те, що його вимоги не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і не відповідають приписам норм матеріального права.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 6, 16, 525, 627, 744, 755 ЦК України, статтями 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: