0520/11384/2012
2/264/127/2013
"10" вересня 2013 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Одерій С. М., при секретарі Сердюк Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання договору дарування будинку недійсним,
У грудні 2012 року до Іллічівського районного суду м. Маріуполя звернувся ОСОБА_1 з позовом, який згодом уточнив, про визнання договору дарування будинку АДРЕСА_1 недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому на праві власності належав будинок АДРЕСА_1. В 2011 році його дружина - ОСОБА_5 здійснювала підприємницьку діяльність та посилаючись на те, що в неї начебто виникли проблеми, пов'язані з цією діяльністю, тобто виникли борги та зобов'язання перед контролюючими органами, запропонувала тимчасово переоформити цей будинок на спільних дітей - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Пояснила, що у разі невиконання зобов'язань, стягнення може бути накладено на вказаний будинок,оскільки той є спільною власністю подружжя. Він заперечував проти переоформлення будинку, але ОСОБА_5 наполягала на цьому. Під впливом цих обставин та при відсутності дійсної волі на укладення будь-яких договорів по відчуженню будинку, не маючи іншого житла для проживання, він погодився на укладання договору дарування на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будинку АДРЕСА_1. Цей договір був оформлений 31.10.2011 року у приватного нотаріуса ОСОБА_6. Просив визнати договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 31.10.2011 року недійсним.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити посилаючись на те, що у позивача була відсутня воля на укладення договору дарування будинку та відсутнє спрямування на реальне настання правових наслідків.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що ОСОБА_1 - це її батько, який перебував у шлюбі з її матір'ю ОСОБА_5. Будинок АДРЕСА_1 належав їм на праві спільної власності подружжя. У 2011 році між батьком та матір'ю погіршились відносини, однією родиною вони не проживали, кожний з них окремо влаштовував особисте життя. Мати забезпечувала її та її сестер продуктами харчування, а вони самі мешкали у будинку, готували їжу, прибирали, займалися городом. Батька це влаштовувало, фактичної матеріальної допомоги він їм не надавав. Оскільки вирішувалось питання про розірвання шлюбу між батьками та розподіл майна, виникло питання і стосовно вказаного будинку. Сплачувати вартість частини будинку ані батько, ані мати не мали можливості, тому вони вирішили будинок не ділити, а забезпечити майбутнє своїх дітей, тобто її та її двох сестер, саме тому батько подарував будинок дітям. Саме батько був ініціатором укладання такого договору дарування. Тому позовні вимоги позивача вважає безпідставними та необґрунтованими, просила у позові відмовити.
Відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, оскільки є неповнолітніми, їх інтереси представляла їх мати - ОСОБА_5.
Представник відповідачок ОСОБА_3 та ОСОБА_4- ОСОБА_5, заявлена також як третя особа, та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що при оформленні договору дарування ОСОБА_1 мав намір подарувати будинок своїм дочкам. Цьому передувало спільне бажання подружжя ОСОБА_1, які були власниками вказаного домоволодіння, на те, щоб будинок був оформлений на їх дочок, дві з котрих є неповнолітніми. Для цього позивачем було отримано дозвіл органу опіки та піклування Іллічівської райадміністрації Маріупольської міської ради, а також іншого власника будинку, тобто колишньої дружини - ОСОБА_5, на укладення даного договору дарування.
Представник третьої особи органу опіки і піклування Іллічівської райадміністрації Маріупольської міської ради просила в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що ОСОБА_1 самостійно звертався з заявою щодо розгляду питання про надання згоди на оформлення договору дарування будинку АДРЕСА_1, вказану заяву писав власноручно. 26.10.2011 року було прийняте рішення органу опіки та піклування та надано згоду на оформлення договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Тому твердження позивача про те, що він не мав наміру дарувати вказаний будинок дітям вважає не правдивим.
Суд, вислухавши доводи учасників судового засідання, допитавши свідків та дослідивши надані і долучені до матеріалів справи письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 об'єктивного підтвердження належними, допустимими і достатніми доказами в судовому засіданні не знайшли, а тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно положень ч.1 ст.718 та ч.2 ст.719 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
З договору дарування від 31 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6, вбачається, що в цей день між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, діючою на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, діючою як законний представник від імені ОСОБА_4, укладений договір, згідно якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли у дар будинок за АДРЕСА_1, що належав дарувальнику на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 12.01.2005 року Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області за № 315220.
При цьому в договорі дарування зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення своїх дій, умов правочину та його правові наслідки, діючи добровільно, без будь-якого до того умов, зобов'язань, примушення, як фізичного так і морального уклали цей договір.
Перед посвідченням договору дарування нотаріусом встановлена дійсність намірів кожної із сторін, їх однакове розуміння умов та значення правочину, його правових наслідків для кожної із сторін та відсутність у них будь-яких заперечень до умов договору. З метою виключення стороннього впливу на них з боку другої сторони або інших осіб, нотаріусом здійснено перевірку дійсного їх волевиявлення відносно посвідчення даного правочину, за відсутності іншої сторони.
Сторони домовились, що під передачею будинку слід вважати символічну передачу речі, тобто будинок вважається переданим дарувальником та прийнятим обдарованими з моменту прийняття ними оригінального примірника договору після його посвідчення та реєстрації цього правочину у Державному реєстрі правочинів.
Аналізуючи з правової точки зору вищезазначений спірний по справі правочин, суд приходить до висновку про його повну відповідність чинному законодавству України.
Так, у відповідності до ч.1 ст.317 і ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Як вбачається з вищевказаного договору, ОСОБА_1, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, 31 жовтня 2011 року розпорядився належним йому на праві власності нерухомим майном шляхом дарування, тобто безоплатної його передачі відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_9. При цьому ОСОБА_1 з власної волі і свідомо діяв в межах законодавчо наданих власнику прав. Договір дарування, як того і вимагають відповідні норми ЦК України, було укладено у письмовій формі і посвідчено в нотаріальному порядку нотаріусом ОСОБА_6.
У п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
До тверджень позивача ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог про те, що його волевиявлення при укладенні договору дарування не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, посилання на ч.3 ст.203 ЦК України, суд відноситься критично, оскільки ці посилання позивача не відповідають дійсності.
Згідно статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дії ОСОБА_1, що передували укладенню договору дарування, тобто особисте його звернення з заявою про надання згоди на оформлення договору дарування до Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради свідчить про те, що під час укладення ним договору дарування, його волевиявлення було вільним, відповідало його внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, додержання яких, за ст.203 ЦК України, є необхідним для вчинення правочину.
Крім того, статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. передбачено, що попередній дозвіл органів опіки та піклування необхідний для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
У даному випадку такий дозвіл був отриманий позивачем з чітким вказанням мети його отримання, тобто укладення договору дарування.
Посилання позивача на пояснення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які засвідчили, що ОСОБА_5 в 2011 році здійснювала підприємницьку діяльність, при виникненні у неї боргів та зобов'язаннь, запропонувала ОСОБА_1, подарувати будинок АДРЕСА_1, який належав позивачу, їх спільним дітям - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та те, що позивач ОСОБА_1 погодився на пропозицію ОСОБА_5 підтверджують тій факт, що між подружжям ОСОБА_5 була досягнута спільна згода на відчуження належного їм будинку своїм дітям.
За таких обставин суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання договору дарування будинку АДРЕСА_1 недійсним, відмовити.
На рішення може бути подана апеляція в апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя: С. М. Одерій