26 березня 2009 р.
№ 2/71
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
за участю представників сторін:
відповідача -
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Стеатит" на рішення господарського суду Закарпатської області від 22 серпня 2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2008 року у справі за позовом ТзОВ "Уксіл" до ВАТ "Стеатит", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ВАТ ЕК "Закарпаттяобленерго" про зобов'язання до укладення договору,
встановив:
Позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про зобов'язання до укладення договору про спільне використання технологічних мереж споживача -ВАТ "Стеатит" на умовах, запропонованих позивачем.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22 серпня 2008 року (суддя Ремецькі О.Ф.) позов задоволений. Договір надісланий позивачем відповідачу про спільне використання технологічних мереж споживача -ВАТ "Стеатит" вважати укладеним на умовах, запропонованих позивачем в редакції від 14 лютого 2008 року з моменту набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати, 5000 грн. на відшкодування адвокатських послуг.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2008 року рішення суду залишене без змін.
У касаційній скарзі ВАТ "Стеатит" просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами, при прийнятті оскаржуваних судових рішень, норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2007 року між ТзОВ "УКСІЛ" та ВАТ "Стеатит" був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно умов якого ВАТ "Стеатит" зобов'язалось надати ТзОВ «УКСІЛ»погодження на підключення в разі необхідності до мереж електроенергії після письмового звернення товариства.
Умовами укладеного договору, також, визначено використання мереж електроенергії, яка належить ВАТ «Стеатит», на підставі відповідних угод, укладення яких повинне перебувати погодженню на їх підключення, а також надання можливості підключення об'єкту товариства до електропостачання напругою 10кВт через РУ-10кв ВАТ «Стеатит», згідно окремо укладеного договору між сторонами.
Між тими ж сторонами у справі 15 травня 2007 року було укладено договір, як додаток №3 до попередньо укладеного договору про спільне користування електромережею та електрообладнанням ВАТ «Стеатит»строком до трьох років, тобто до 15 травня 2010 року.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що у зв'язку з тим, що укладена між сторонами у справі угода про спільне користування електромережею та електрообладнанням ВАТ «Стеатит»не відображала всіх істотних умов та не містила необхідних додатків, визначених законодавством, зокрема, і тих, що передбачені Типовим договором про спільне використання технологічних електричних мереж споживача, затвердженим Правилами користування електричною енергією, що позбавляло позивача можливості укласти відповідний договір про постачання електричної енергії з Перечинською районною електричною мережею, ТзОВ «УКСІЛ»звернулось до ВАТ «Стеатит»з пропозицію про укладення нового тексту договору на умовах, визначених у поданому проекті.
Відповідач відмовився від укладення договору на умовах, запропонованих позивачем.
Згідно ч.1 ст.178 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. ч. 1,2,3 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1.7 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року №28, у разі використання технологічних електричних мереж основного споживача субспоживачем відносини між споживачем та субспоживачем, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж споживача, що укладається між ними на основі типового договору. Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, субспоживачам або постачальникам електричної енергії у разі дотримання ними вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договорів про спільне використання технологічних електричних мереж споживача.
На підставі ч.5 ст.181 Господарського кодексу України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Згідно ч.3 ст.277 Господарського кодексу України абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.
При вирішенні спору місцевий та апеляційний господарські суди всебічно дослідили надані сторонами докази і правильно встановили, що істотні умови надісланого позивачем відповідачу проекту договору, в тому числі розміри фіксованої плати за надання послуг, передбачені в додатку №3 до даного проекту договору, відповідають нормативно-правовим актам, якими регулюється порядок укладення таких угод, а саме Закону України "Про електроенергетику", Правилам користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року №28, а також Типовому договору, що є додатком №2 до Правил.
Також, суди попередніх судових інстанцій правильно встановили, що надісланий позивачем відповідачу проект договору про спільне користування електромережею та електрообладнанням з додатками до нього, відповідає вимогам діючого законодавства і його укладення є обов'язковою умовою для абонента, тобто відповідача.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції вірно визнав, що відповідач у справі безпідставно ухиляється від укладення договору про спільне користування електромережею та електрообладнанням і обгрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача, вважаючи договір надісланий ТзОВ "УКСІЛ" укладеним на умовах запропонованих ним в редакції від 14 лютого 2008 року.
Крім того, обгрунтовано місцевий господарський суд частково задовольнив заяву позивача про відшкодування йому витрат на адвокатські (юридичні) послуги, пов'язані з розглядом даної справи в суді, стягнувши з відповідача на користь позивача 5000 грн. у відшкодування адвокатських послуг.
Касаційною інстанцією перевірені обставини справи та їх відповідність викладеним судами нормам матеріального права.
Наведені висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.
Доводи касаційної скарги про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень помилкові і не відповідають матеріалам справи.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Закарпатської області від 22 серпня 2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2008 року залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Стеатит" -без задоволення.
Головуючий, суддя В. Дерепа
Судді Б.Грек
Л.Стратієнко