02 квітня 2009 р.
№ 1/211
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя:
Першиков Є.В.
судді
Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
розглянувши матеріали касаційної скарги
державного підприємства "Одеська залізниця"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008р.
у справі
господарського суду
№1/211
міста Києва
за позовом
державного підприємства "Одеська залізниця"
до
приватного підприємства "ВТБ Лізинг України"
про
за участю представників сторін:
позивача -
відповідача -
стягнення 608 430,42грн.
пр. Клочко Н.В. -дов. №123 від 08.01.09р.
пр. Жуков А.М. -дов. №25/2009 від 23.03.09р.
У серпні 2008 року державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "ВТБ Лізинг України" про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 608 430,42грн. за невиконання умов договору фінансового лізингу №ОД/Л-07-1632/НЮ від 28.11.2007р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не сплачено борг у сумі 608 430,42грн. згідно умов договору фінансового лізингу №ОД/Л-07-1632/НЮ від 28.11.2007р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2008р. (суддя Мельник В.І.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 608 430,42грн. суми штрафних санкцій та судових витрат, посилаючись на те, що порушенням приватним підприємством "ВТБ Лізинг України" зобов'язання із поставки предмета лізингу відповідно до договору фінансового лізингу №ОД/Л-07-1632/НЮ від 28.11.2007 р., за яке згідно п.9.3 договору передбачена відповідальність у вигляді пені.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "ВТБ Лізинг України" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008р. (судді Мартюк А.І., Зубець Л.П., Лосєв А.М.) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, посилаючись на те, що сторони договору не визначили та не включили в п.9.3 договору суму, від якої повинна обліковуватися подвійна облікова ставка НБУ, а тому у суду відсутні правові підстави вважати обґрунтований позивачем розрахунок, який зроблено ним на власний розсуд від вартості непоставленого предмету лізингу.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 28.11.2007р. між державним підприємством "Одеська залізниця" та приватним підприємством "ВТБ Лізинг України" було укладено договір фінансового лізингу №ОД/Л-07-1632/НЮ.
За умовами договору з урахуванням Додатку №2 до нього, приватне підприємство "ВТБ Лізинг України" зобов'язане було передати державному підприємству "Одеська залізниця" у строкове платне володіння, користування з правом викупу предмет лізингу (дрібноструминна камера моделі Dk-d/L32*7*6.8 виробництва "SAPI GmbH" (Німеччина) до 31.12.2007р.
Однак, відповідно до акту приймання-передачі дрібноструминна камера була передана у лізинг залізниці тільки 03.06.2008р.
Відповідно до п.9.3 договору за несвоєчасну передачу предмета лізингу в лізинг в терміни, встановлені у Додатку №2, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату передачі, за кожен день прострочення.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач сплатив пеню позивачу за порушення договірних зобов'язань у період з 01.01.2008р. по 16.01.2008р. у розмірі 62 868,85 грн.
На підставі вище вказаного договору за порушення строків виконання зобов'язання з 16.01.2008 по 03.06.2008 року відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 608 430,42 грн.
05.06.2008р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити штрафні санкції за порушення договірних зобов'язань у сумі 608 430,42грн. однак відповіді на зазначену претензію позивач не отримав.
Згідно з вимогами ст.ст.525, 526, 530, 629, 806 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору, одна сторона зобов'язується передати другій стороні у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Судом першої інстанції не було прийнято до уваги посилання відповідача на те, що ним було виконано зобов'язання частково, оскільки товар він поставив частинами, про що свідчить акт приймання передачі, і тому штрафні санкції мають бути нараховані лише на суму частини не виконаного зобов'язання, оскільки умовами договору (п.1.1.), та специфікацією (додаток№1) до договору №248-ФЛ від 28.11.2007р. передбачена поставка предмета лізингу - дрібноструминна камера моделі Dk-d/L32*7*6.8 виробництва "SAPI GmbH" загальною кількістю 1(одна) одиниця, вартістю 6 391 666,67 грн., з правом викупу.
Таким чином за змістом вказаного договору не визначено, що поставка товару має здійснюватись частинами.
Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором фінансового лізингу.
Пунктом 1 статті 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), а п.2 ст.806 цього ж кодексу вказує на те, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.
Враховуючи, що зобов'язання має бути виконано в повному обсязі за поставку дрібоструминної камери в цілому, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про застосування штрафних санкцій за невиконання зобов'язання поставки дрібоструминну камеру у кількості 1 (однієї) одиниці, а не її частин, підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції не погодившись з рішенням суду першої інстанції зазначив, що згідно із ч.1 ст.199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що положення ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачають, що пенею може забезпечуватися виконання виключно грошового зобов'язання, а зазначені положення є імперативними та не можуть бути змінені за волею сторін.
В той же час, передача предмета лізингу не є грошовим зобов'язанням, а тому відповідальність за неналежне виконання відповідачем зобов'язань з поставки не може застосовуватися у вигляді нарахування пені.
Однак, частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Тобто, зазначеною статтею встановлені альтернативні підстави визначення розміру штрафних санкцій й передбачено можливість обрання їх розміру сторонами договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони договору не визначили та не включили в п.9.3 договору суму, від якої повинна обліковуватися подвійна облікова ставка НБУ, а тому у суду відсутні правові підстави вважати обґрунтований позивачем розрахунок, який зроблено ним на власний розсуд від вартості непоставленого предмету лізингу.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстави для стягнення з ПП "ВТБ Лізинг України" пені за несвоєчасне виконання зобов'язання з поставки предмета лізингу згідно умов договору фінансового лізингу №ОД/Л-07-1632/НЮ від 28.11.2007р.
Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки п.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, Господарський кодекс України не забороняє сторонам у договорі визначити відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання будь-якого (не лише грошового) зобов'язання в натурі.
Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлені загальні засади цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Підставою господарсько-правової відповідальності за договором лізингу є, зокрема, непередача або затримка передачі предмета лізингу.
Окрім того, часткова сплата відповідачем пені за прострочення поставки техніки згідно претензії, надісланої позивачем, встановлює визнання відповідачем свого неналежного виконання зобов'язання, а відповідно до умов договору позивач зобов'язався поставити дрібоструминну камеру у кількості 1 (однієї) одиниці, ціна якої встановлена в договорі.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість задоволення касаційної скарги державного підприємства "Одеська залізниця", оскільки судом апеляційної інстанції помилково застосовано норми матеріального права, що призвело до скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції та прийняття незаконної постанови, яка підлягає скасуванню, а судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити його в силі.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008р. скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2008р. у справі №1/211 залишити в силі.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
І. Ходаківська