19 березня 2009 р.
№ 7/443/08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ "Компанія КІП"
на рішення
господарського суду Запорізької області від 29.12.2008 року
у справі господарського суду
Запорізької області
за позовом
Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"
до
ТОВ "Компанія КІП"
про
стягнення суми,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з"явився,
- відповідача:
не з"явився,
У жовтні 2008 року Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Компанія КІП" про стягнення 104160 грн. основного боргу, 977,57 грн. -3% річних, 7823,67 грн. пені та 416,64 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.12.2008 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 104160 грн. основного боргу, 977,57 грн. -3% річних, 416,64 грн. інфляційних втрат. В інший частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині стягнення 3% річних у сумі 849,50 грн. ТОВ "Компанія КІП" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 29.12.2008 року в частині стягнення 3% річних у сумі 849,50 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.12.2007 року між Державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (покупець) та ТОВ "Компанія КІП" (постачальник) було укладено договір поставки № 165.
Відповідно до пункту 1.1 укладеного договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар -контрольно-вимірювальну апаратуру, а покупець - прийняти та оплатити його.
Пунктом 2.1 договору визначено, що для погодження умов поставки товару покупець направляє на адресу постачальника замовлення, у якому зазначає асортимент та кількість товару, який має бути йому поставлений за договором. Відповідно до пункту 2.2 договору, протягом двох днів з моменту отримання такого замовлення покупця, постачальник виставляє покупцеві рахунок на товар, згідно замовленого асортименту. Пунктом 2.5 договору встановлено, що з моменту погодження умов поставки жодна із сторін не може відмовитись від її виконання чи оплати, якщо на цьому наполягає інша сторона. Пунктом 2.6 сторони погодили, що постачальник зобов'язаний відпустити товар покупцю протягом двох днів з моменту погодження умов поставки.
Місцевим господарським судом встановлено, що позивач на виконання умов договору на підставі виставлених відповідачем рахунків здійснив передоплату товару на загальну суму 130200 грн.
Відповідач, всупереч умовам договору, не поставив позивачу товар на суму здійсненої попередньої оплати.
Судом також встановлено, що 03.06.2008 року позивач звернувся до відповідача з претензією і вимогою повернути сплачену за товар суму 130200 грн.
З урахуванням підтвердження факту поставки відповідачем товару позивачу на суму 26040 грн. та на підставі підписаного 20.11.2008 року обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про існування у відповідача перед позивачем невиконаного грошового зобов'язання та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про повернення позивачу 104160 грн. здійсненої ним передоплати.
Окрім того, посилаючись на частину 2 статті 625 ЦК України, приписами якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, господарський суд правомірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення 416,64 грн. інфляційних витрат та 977,57 грн. трьох процентів річних.
Посилання скаржника на частину 3 статті 198 ГК України, відповідно до якої відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором, як на підставу звільнення від обов'язку сплати 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, не заслуговують на увагу. Таким законом в даному випадку і є застосована місцевим судом частина 2 статті 625 ЦК України, яка покладає додаткові юридичні обов'язки за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.
За таких обставин, оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 29.12.2008 року є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги про неправомірне застосування до господарських правовідносин норм цивільного законодавства не спростовують висновків суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 29.12.2008 року у справі № 7/443/08 залишити без змін.
Головуючий Н. Кочерова
Судді О. Мамонтова
М. Черкащенко