24 березня 2009 р.
№ 19/198-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "СКС"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
29.01.2009р.
у справі №19/198-07
за позовом Закритого акціонерного товариства "СКС"
до Закритого акціонерного товариства "Літан"
про визнання договорів недійсними,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Андрусенко В.В. -довіреність №1027/1 від 30.11.07,
Закрите акціонерне товариство "СКС" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Літан" і просило суд визнати недійсними укладені між сторонами договори поставки продукції №49 від 28.08.2000р., №91/01 від 17.09.2002р., №17/2 від 20.02.2006р., №34/1 від 21.03.2006р., №52/1 від 04.08.2006р., №82 від 22.12.2006р. та в межах проведення двосторонньої реституції за вказаними договорами зобов'язати відповідача повернути відповідно 4 014 000,0 грн., 273 567,68 грн., 85 552,19 грн., 110 860,56 грн., 182 952,0 грн., 120 738,38 грн.
Одночасно позивач звернувся із заявою про забезпечення позову і просив суд до вирішення справи по суті накласти арешт на все майно, що належить на праві власності ЗАТ "Літан" (а.с.68 т.1).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2007р. (суддя Петренко І.В.) заяву позивача задоволено частково: вжито заходів до забезпечення позову у справі №19/198-07 шляхом накладання арешту на належне відповідачу майно на суму 4 787 670,72 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Вказана ухвала мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладання арешту на майно відповідача на суму стягуваних грошових коштів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду через відсутність у відповідача необхідних коштів або майна (а.с.69 т.1).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2009р. (головуючий, суддя Джихур О.В., судді Виноградник О.М., Лисенко О.М.) ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову скасовано з мотивів відсутності у ній обґрунтування, яким чином невжиття застосованих судом заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду. Заява позивача про забезпечення позову ґрунтується тільки на припущеннях, жодного доказу в обґрунтування своїх доводів про необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивачем не надано. Матеріали справи не містять даних, які б свідчили, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. При цьому, за змістом вказаної норми, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.
Перелік заходів до забезпечення позову визначений ст.67 ГПК України і розширеному тлумаченню не підлягає.
У відповідності з зазначеною нормою, до заходів забезпечення позову належать, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Звертаючись до суду з даним позовом, Закрите акціонерне товариство "СКС" послалося на те, що спірні договори поставки продукції укладені директором товариства позивача з перевищенням повноважень і просить суд визнати їх недійсними, застосувати двосторонню реституцію та зобов'язати відповідача повернути отримані ним за цими договорами грошові кошти у розмірі 4 787 670,72 грн.
Арешт на майно відповідача відповідно до ухвали суду першої інстанції було накладено у розмірі 4 787 670,72 грн.
Проте, висновок судів про необхідність забезпечення позову, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, не ґрунтується на матеріалах справи, а обраний позивачем та застосований судом першої інстанції захід до забезпечення позову не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог.
Так, за вимогами ст.66 ГПК України, обґрунтування необхідністю забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (додатково дивись Інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006р. №01-8/2776, узагальнення Судової палати у господарських справах ВСУ від 01.01.2004р. судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про господарські товариства" у частині регулювання діяльності акціонерних товариств).
Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.33 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Між тим, всупереч положенням ст.66 ГПК України, заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована, та, як вірно зазначено апеляційним судом, ґрунтується лише на власних міркуваннях та припущеннях.
Під час вирішення питання про можливість застосування заходів до забезпечення позову позивачем не надано доказів, які б свідчили про необхідність вжиття таких заходів.
Так, за змістом ст.32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів -фактичних даних.
Докази у відповідності з ст.34 ГПК України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
В силу ст.36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин для вжиття таких заходів, не підтвердив їх письмовими та належними доказами.
Окрім того, позивач просить суд визнати недійсними укладені між сторонами договори поставки продукції та захистити його порушене суб'єктивне матеріальне право шляхом стягнення з відповідача грошових коштів.
Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладання арешту саме на майно відповідача, яке полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби -в обмеженні права користування майном або його вилученні та передачі на зберігання іншим особам (п.5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій), є помилковим, оскільки цей захід не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог. Тобто, у разі задоволення позову суд ухвалить рішення про визнання недійсними спірних договорів та стягнення грошових коштів, і лише у разі їх відсутності у боржника, стягувачу надається право звернутися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду в порядку ст.121 ГПК України (звернення стягнення на майно). Тому, накладення арешту саме на майно відповідача, яке не є предметом спору, у даному випадку є помилковим.
За таких обставин, та враховуючи, що забезпечення позову допускається як гарантія задоволення законних вимог позивача, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував приписи ст.ст.66, 67 ГПК України, оскільки застосування визначених ст.67 ГПК України заходів, можливо лише у разі, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що у даному випадку матеріалами справи не підтверджується.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова відповідає нормам процесуального права, ґрунтується на матеріалах справи, а тому підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "СКС" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2009р. у справі №19/198-07 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій