18 березня 2009 р.
№ ПР7/13-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коробенко Г.П.-головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Рогач Л.І.
розглянувши матеріали касаційної скарги
закритого акціонерного товариства "Оветри",
м. Орджонікідзе Дніпропетровської області
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р.
у справі
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області
до
закритого акціонерного товариства "Оветри",
м. Орджонікідзе Дніпропетровської області
про
визнання недійсним акту, договору та переліку майна
за участю представників:
позивача: Тетенко В.В., дов. №18,
відповідача: Гніденко Ю.Д., дир. (наказ ЗАТ "Оветри" від 19.07.2008р. №99-К)
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось з позовом до закритого акціонерного товариства "Оветри" про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 29.03.1994р., визнання недійсним акту оцінки вартості майна від 29.12.1993р. та визнання недійсним переліку майна від 30.09.2004р.
Позов обґрунтувано тим, що під час приватизації орендного підприємства -фірма "Оветри" до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Оветри" разом з іншим майном, незаконно було передано об'єкти нерухомості -гуртожиток по вул. Чехова, 1 та житлові будинки по вул. Зонова, 14 та Лізи Чайкіної, 39 в м. Орджонікідзе, про що укладено відповідний договір купівлі-продажу.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. в задоволенні позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. з даної справи скасовано. Позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.03.1994р. в частині включення до нього гуртожитку по вул. Чехова,1 та житлових будинків по вул. Зонова,14 та Лізи Чайкіної, 39 в м. Орджонікідзе. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою у даній справі відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального і конституційного права.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.03.2009р. № 02.03-10/129 суддю Божок В.С. замінено на суддю Рогач Л.І.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", в редакції, яка діяла на час приватизації, приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи.
За змістом ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.
Як встановлено господарським судом попередніх інстанцій, спірний гуртожиток та житлові будинки приватизовано відповідачем у складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу за договором купівлі-продажу від 29.03.1994 р., та на даний час ці будівлі включено до статутного фонду відповідача.
У відповідності з ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", в редакції, яка діяла на момент приватизації, дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Як стверджує місцевий господарський суд, спірні об'єкти не створювались організацією орендарів, а становили державний (відомчий) житловий фонд, оскільки перебували на балансі державного підприємства до їх передачі в оренду та приватизації.
За таких обставин та враховуючи, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності, висновки суду 1-ї та 2-ї інстанцій щодо незаконності оспорюваного договору купівлі-продажу від 29.03.1994р. в частині колегія визнає правомірними.
При цьому місцевий господарський суд, відмовляючи в позові за пропуском строку позовної давності не врахував, як правильно відмічено апеляційним господарським судом, приписи ст.2 Закону України "Про судоустрій України", якою визначено завдання суду при здійсненні правосуддя щодо забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод, зокрема, людини і громадянина, в результаті порушення яких мешканців вказаних гуртожитку та житлових будівель було позбавлено можливості належним чином реалізувати гарантоване ст. 47 Конституції України право на житло.
Врахувавши зазначені обставини та зважаючи що спірні об'єкти в силу приписів ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" не могли бути відчужені Фондом держмайна під час приватизації, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 80 ЦК УРСР визнав причини пропуску строку позовної давності поважними та дійшов висновку щодо визнання оспорюваного договору купівлі-продажу частково недійсним із застосуванням стосовно договору, укладеного у 1993 року, положення ст.ст. 203, 215 ЦК України (в редакції 2003р.), що суперечить вимогам ст.58 Конституції України щодо незворотності дії законів в часі.
При вирішенні спорів про визнання договорів недійсними суд мав застосувати законодавство, яке діяло на момент їх укладення.
Крім того, визнавши оспорюваний договір недійсним, суд 2-ї інстанції в порушення вимог ч.2 ст.48 ЦК УРСР в редакції 1963р. не вирішив питання щодо наслідків визнання угод недійсними, що в сукупності з вищенаведеним є підставою для скасування рішення та передачі справи на новий розгляд.
Слід також зазначити, що в результаті розгляду даного спору судами прийнято рішення та постанову, що можуть стосуватись не залучених до участі у справі осіб, а саме фізичних осіб - мешканців спірного гуртожитку та житлових будинків, оскільки перехід права власності на спірні будівлі впливає на житлові права їх мешканців, так як обсяг цих прав може бути зменшений новим власником в порівнянні з житловими правами мешканців квартир (кімнат) в об'єктах державного житлового фонду.
Для з'ясування цього питання суди попередніх інстанцій мали б перевірити факт знаходження приміщень спірних будівель у користуванні громадян та за результатами цієї перевірки вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для припинення провадження у даній справі відповідно до ст. 80 ГПК України.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія вважає рішення та постанову господарських судів такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2008р. у справі № ПР7/13-08 скасувати.
Справу направити до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді: Т.Ф. Костенко
Л.І. Рогач