25 березня 2009 р.
№ 37/205
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Шаргала В.І.,
суддів:
Мачульського Г.М.,
Швеця В.О.
За участю представників сторін:
позивача
Стецини І.В. дов. №049-14/524 від 02.02.2009 р.
відповідача
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Приватного підприємства "КМС-2006"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008 р.
у справі
№37/205 господарського суду м. Києва
за позовом
Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації)
до
Приватного підприємства "КМС-2006"
про
стягнення 559 170 грн.
Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації) (надалі Головне управління економіки та інвестицій) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства (надалі ПП) "КМС-2006" про стягнення 559 170 грн. заборгованості за внесками на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва відповідно до укладеного між сторонами договору №622 від 16.07.2007 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.07.2008 року (суддя Кондратова І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008 року ( судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.), позов задоволений, з ПП "КМС-2006" на користь Головного управління економіки та інвестицій стягнуто 486 040 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 73 130 (сімдесят три тисячі сто тридцять) грн. 60 коп. пені та відповідні судові витрати.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ПП "КМС-2006" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій норм ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаржник звертає увагу на те, що вищезазначені пайові внески сплачуються за договором лише забудовниками, однак відповідний договір оренди комунального майна не був укладений і ПП "КМС-2006" не приступало до реконструкції приміщень, які мало намір орендувати.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.07.2007 року між Головним управлінням економіки та інвестицій і ПП "КМС- 2006" укладений договір №622, за умовами якого підприємство зобов'язалось перерахувати на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету в строк до 09.08.2007 року пайову участь (внески) у розмірі 401,79 тис. грн. на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв'язку із зміною функціонального призначення приміщень житлових квартир №1, №2, №3, №4 та №5 будинку №8 літер "А" по вул. Нижньоюрківській у Подільському районі м. Києва загальною площею 241,20 кв. м. на нежитлові з подальшим використанням для розміщення складських приміщень.
Такий договір укладений на виконання рішення Київської міської ради "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" від 27.02.2003 р. №271/431 на добровільних засадах в порядку, передбаченому чинним законодавством, зокрема, на підставі статті 648 Цивільного кодексу України. Всі істотні умови договору в тому числі і розмір пайових внесків був належним чином погоджений між сторонами, про що свідчать підписи сторін на розрахунку обсягу пайової участі (внеску), що є невід'ємною частиною договору.
Проте, підприємство свої зобов'язання за договором не виконало, у встановлений термін і на час звернення до суду з даним позовом не перерахувало суму пайового внеску. Таким чином, заборгованість підприємства -відповідача складає з урахуванням інфляційних втрат 486 040,00 грн. ( п. 3.1.2 договору).
Пунктом 3.1.1 договору сторони погодили, що за кожну добу прострочення строку оплати відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованого пайового внеску. За розрахунками позивача розмір пені становить 73 130 грн. і суди попередніх інстанцій визнали цей розрахунок обґрунтованим.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 525, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 цього Кодексу передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За правилами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Враховуючи встановлені обставини справи щодо відсутності своєчасного внесення пайових внесків за договором та норми наведеного законодавства, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов.
В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства "КМС-2006" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008 р. у справі №31/205 залишити без змін.
Головуючий суддя
Шаргало В.І.
Суддя
Мачульський Г.М.
Суддя
Швець В.О.