19 березня 2009 р.
№ 2/22
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали касаційну скаргу
Національного комплексу "Експоцентр України"
на постанову
та
на рішення
Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 року
господарського суду м. Києва від 18.03.2008 року
у справі господарського суду
м. Києва
за позовом
ТОВ "Виставочне"
до
3-тя особа
Київська міська рада,
Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради
Національний комплекс "Експоцентр України"
про
визнання права на укладення договорів оренди землі,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з"явився,
- відповідача 1:
- відповідача 2:
- третьої особи:
Дудник Л.В., Волошенюк О.М.,
не з"явився,
Північук Л.І.,
У грудні 2007 року ТОВ "Виставочне" звернулось до господарського суду з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання права на укладення договорів оренди земельних ділянок загальною площею 0,20 га для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування у складі кафе, міні кондитерського цеху та складу на вул. Академіка Заболотного, 15 у Голосіївському районі міста Києва; визнання укладеними між позивачем та Київською міською радою договори оренди земельних ділянок площею 0,19 га та 0,01 га на вул. Академіка Заболотного, 15 у Голосіївському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування у складі кафе, міні кондитерського цеху та складу між позивачем та першим відповідачем в редакції позивача; зобов'язання другого відповідача внести зміни до земельно-кадастрової інформації бази даних ПК "Кадастр" в частині виключення земельних ділянок загальною площею 0,20 га на вул. Академіка Заболотного, 15 у Голосіївському районі м. Києва, що знаходились в постійному користуванні Національного комплексу "Експоцентр України" на підставі Державного акту на право постійного користування землею; зобов'язання другого відповідача зареєструвати договори оренди з усіма додатками, що є їх невід'ємними частинами, між першим відповідачем та позивачем, у встановленому порядку.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2008 року позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 року рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2008 року залишено без змін, а апеляційну скаргу Національного комплексу "Експоцентр України" без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Національний комплекс "Експоцентр України" подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 року та рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2008 року скасувати, та прийняти нове рішення.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 №11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.1996 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавець) та ТОВ "Виставочне" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі № 000348/30, відповідно до якого покупець придбав державне майно -нежитлове приміщення, загальною площею 645,5 кв.м., за адресою: м. Київ-143, вул. Заболотного, 15.
Відповідно до частини першої статті 128 ЦК Української РСР, який був чинним на час набуття позивачем права власності на вищевказане нерухоме майно, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з пунктом 1.3 договору № 000348/30, право власності на приміщення переходить до позивача з моменту підписання акту приймання-передачі.
05.09.1997 року сторони договору підписали акт приймання-передачі державного майна - нежитлового приміщення, за яким продавець передав, а позивач прийняв зазначене державне майно.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності позивача на зазначені приміщення підтверджуються Свідоцтвом про власність № 555 від 05.09.1997 року, виданим Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву. Окрім того, посвідчення від 08.06.1998 року, видане Київським міським бюро технічної інвентаризації реєстраційне, підтверджує, що вказані приміщення зареєстровані за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.1996 та записані в реєстрову книгу за реєстром № 1474-П домоволодіння № 15 по вул. Заболотного в цілому складається з нежитлових будівель загальною площею 645,5 кв.м., в тому числі кондитерський цех літ. "А" -564,4 кв.м., склад літ. "Б" -81,1 кв.м.
Господарські суди з'ясували, що земельні ділянки, на яких розташовані вищевказані нежитлові будівлі, на час переходу права власності на них до позивача були відведені згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.07.1949 № 1506 "Про відвод земельної ділянки Дирекції Сільсько-Господарської Виставки для організації Республіканської постійно-діючої Сільсько-Господарської Виставки УРСР".
09.02.1998 року Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №235 Національному виставковому центру України оформлено право користування земельними ділянками загальною площею 285,13 га для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі, у зв'язку із закріпленням державного майна на праві оперативного управління.
31.01.2003 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 09.02.1998 року № 235 та рішення Київської міської ради № 300/1734 від 14.03.2002 року третій особі видано Державний акт № 79-4-00056 на право постійного користування землею -285,0029 га.
Господарський спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на час прийняття рішення про передачу зазначеної землі Національному комплексу "Експоцентр України" на праві постійного користування, в її межах знаходилась земельна ділянка, право на користування якої заявляє позивач.
Розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до частини 3 статті 30 ЗК України від 18.12.1990 року, який був чинним на час виникнення у позивача права власності на вищезазначені об'єкти нерухомості, право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі та споруди, що передаються у власність, переходить до покупця цих об'єктів.
Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що придбавши у власність будівлі загальною площею 645,5 кв.м. позивач одночасно набув право користування земельною ділянкою загальною площею 0,20 га, на якій знаходяться зазначені будівлі.
З огляду на такий висновок та у зв'язку з тим, що позивачем виконані вказівки законів, необхідні для оформлення права користування земельною ділянкою, суди обох інстанцій визнали обґрунтованими позовні вимоги про визнання за позивачем права на оренду земельних ділянок загальною площею 0,20 га для експлуатації та обслуговування закладу громадського харчування у складі кафе, міні кондитерського цеху і складу та задовольнили їх.
Враховуючи, що за позивачем визнано право на оренду вищевказаних земельних ділянок, а перший відповідач, в порушення норм чинного законодавства, ухиляється від укладення договорів оренди, проекти яких були надані позивачем, чим порушується право позивача на оформлення земельних ділянок, які були отримані ним на праві користування, при купівлі нерухомого майна, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договорів оренди укладеними.
Окрім того, судами встановлено, що розпорядження Київської міської державної адміністрації № 235 від 09.02.1998 року, на підставі якого третій особі був виданий вказаний Державний акт на право постійного користування землею, прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, статті 30 Земельного Кодексу України, оскільки, в межах переданої на праві постійного користування третій особі земельної ділянки знаходилась земельна ділянка, на яку мав право позивач - власник розташованих на ній об'єктів нерухомого майна.
Судами також встановлено, що при прийнятті зазначеного розпорядження Київська міська державна адміністрація вийшла за межі своїх повноважень, оскільки, вирішила питання, яке стосується регулювання земельних відносин, що відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є виключною компетенцією міських, сільських та селищних рад і вирішується на пленарних засіданнях відповідних рад.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що інформація, внесена до земельно-кадастрової бази даних ПК "Кадастр" на підставі вищезазначеного Державного акту підлягає зміні в частині виключення земельних ділянок загальною площею 0,20 га, що знаходились в постійному користуванні Національного комплексу "Експоцентр України" та зобов'язали другого відповідача внести відповідні зміни до земельно-кадастрової інформації бази даних ПК "Кадастр".
Колегія суддів касаційної інстанції з даними висновками господарських судів не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 30 ЗК України, якою позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Судами не враховано, що право користування земельною ділянкою загальною площею 0,20 га позивачу оформлено не було, доказів виділення земельної ділянки позивач не надав, а, відтак, не спростував доводів землекористувача, що при передачі регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву за актом приймання-передачі від 05.09.1997 року нежитлових будівель загальною площею 645,5 кв.м., за адресою: м. Київ-143, вул. Заболотного, 15., до позивача перейшло право користування земельною ділянкою лише під цими будівлями.
Від встановлення вказаних обставин та витребування доказів наявності у позивача права на оренду решти земельної ділянки, що перебуває у державній власності загальною площею 1 464,55 кв.м., суди попередніх інстанцій ухилились.
При цьому, слід зазначити, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого 31.01.2003 року за № 79-4-00056, який не визнавався судом недійсним і не скасовувався, 285,13 гектарів землі, в межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, надано у постійне користування Національному комплексу "Експоцентр України".
Пунктом 2 статті 149 ЗК України передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Посилаючись на те, що вилучення земельних ділянок не є предметом позовних вимог, судами не з'ясовано, чи був проект відведення земельної ділянки погоджений з землекористувачем - Національним комплексом "Експоцентр України".
При цьому, судами не враховано вимоги пункту 5 статті 116 ЗК України, яким встановлено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом, у зв'язку з чим, передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для передачі земельних ділянок загальною площею 2110,05 кв.м. в оренду позивачу.
Поза увагою судів обох інстанцій залишилось і вирішення питання про можливість вилучення у скаржника земельної ділянки площею 0,01 гектарів, яка знаходиться в межах червоних ліній, оскільки за його твердженнями, вказана земельна ділянка не знаходиться у нього на праві постійного користування.
Окрім того, рішення про фактичне припинення права третьої особи користування 0,20 га землі, прийнято судами без урахування положень статті 10 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю земельну ділянку та не з'ясовано, чи є передача в оренду земельної ділянки позивачу підставою для припинення або зміни права третьої особи на цю земельну ділянку.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам третьої особи про необхідність визначення правової природи даного господарського спору та залучення її до участі у справі в якості відповідача, оскільки, предметом позовних вимог є фактично оспорювання її права користування земельною ділянкою.
Відтак, судами не встановлено відповідність обраного позивачем способу захисту своїх прав діючому законодавству і не з'ясовано, чи не зводиться фактичний зміст його позовних вимог до зобов'язання відповідачів передати йому в оренду земельні ділянки без з'ясування обставин дотримання встановленої процедури передачі в оренду земель державної власності та отримання згоди законного землекористувача.
Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до земельного законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак визнання договору оренди укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією України права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту. Проте, судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень наведене також враховано не було.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання другого відповідача зареєструвати договір оренди земельної ділянки, судами не зазначено, в чому полягає порушення прав позивача Головним управлінням земельних ресурсів, зокрема, не встановлено фактичних обставин ухилення цієї особи від реєстрації договорів оренди земельних ділянок, а також наявності у неї правових підстав для реєстрації цих договорів за відсутності їх підписання сторонами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що судові рішення у даній справі не відповідають вимогам статті 43 ГПК України, оскільки прийняті без урахування наведених приписів законодавства та без належного дослідження всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору.
За таких обставин всі судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, з'ясувати наявність підстав для заміни неналежних відповідачів належним та, за наявності таких, допустити таку заміну в порядку, який визначений процесуальним законом, витребувати необхідні для правильного вирішення справи докази, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити та дати належну оцінку всім доводам третьої особи, позивача та відповідачів, і постановити законне рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 року та рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2008 року у справі №2/22 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
Судді О. Мамонтова
М. Черкащенко