Запорізької області
16.03.09 Справа № 10/91/09
Суддя Алейникова Т.Г.
За позовом: ВАТ “МК “Азовсталь», м. Маріуполь
до відповідача : ВАТ “Запорізький завод ферросплавов», м. Запоріжжя
Суддя Алейникова Т.Г.
Представники:
Від позивача: Моєвська В.М. дов. від 02.01.09
Від відповідача: Прокопенко І.Г. дов. від 25.12.08
Заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 113102,92 грн. вартості недостачі феромарганцю за договором №11-05/148/85 від 24.03.2005р.
Позивач обґрунтував позовні вимоги обставинами, викладеними в позовній заяві, як на нормативне та документальне обґрунтування вимог посилається на ст.ст.526, 610, 611, 623 ЦК України, ст.ст.224, 225 ГК України та на договір №11-05/148/85 від 24.03.2005р.
Ухвалою суду від 14.01.2009р. позов прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.02.2009р. Судове засідання відкладалось до 16.03.2009р., за клопотанням представників сторін продовжувався строк розгляду спору на один місяць. Розгляд справи завершено 16.03.2009р., у судовому засіданні оголошено рішення.
Відповідач не визнав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в відзиві на позовну заяву (відзив долучено до матеріалів справи).
За узгодженням з представниками сторін судовий процес проводився без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
Згідно ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Між Відкритим акціонерним товариством “Металургійний комбінат “Азовсталь» (далі -позивач) та Відкритим акціонерним товариством “Запорізький завод феросплавів» (далі -відповідач) укладено договір поставки феросплавів №11-05/148/85 від 24.03.2005р.
Відповідно до п.3.1. дійсного договору феросплави поставляються на умовах FCA станція Запоріжжя Ліве (згідно ІНКОТЕРМС 2000р.). Моментом переходу права власності вважається дата штемпеля ст. Запоріжжя Ліве на залізничній накладній. При поставці автомобільним транспортом покупця або найманого ним авто-перевізника, умови поставки FCA склад постачальника. Моментом переходу права власності вважається момент приймання товару перевізником або покупцем до транспортування.
Згідно ІНКОТЕРМС 2000р. поставка вважається здійсненою шляхом надання товару перевізнику (ст.А.4.). Покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності до ст.А.4., тобто покупець зобов'язаний повести приймання товару у той час коли продавець надав його перевізнику на станції відправлення Запоріжжя Ліве.
У позивача відсутні докази проведення приймання феросплавів на ст. Запоріжжя Ліве коли відповідач передав вантаж до перевезення ДП “Придніпровська залізниця».
Положення ІНКОТЕРМС не вимагають обов'язкової перевірки маси вантажу під час його передачі перевізнику, проте згідно з п.3.7. протоколу узгодження розбіжностей до договору №11-05/148/85 від 24.03.2005р. відповідач організовує контрольне переваження, яке оформлює актами комісійної перевірки ваги складеними разом з охоронною організацією.
На виконання зазначених умов договору відповідач перед відправленням зважив вантаж та передавав його залізниці за актами прийому-здачі вантажу та актами комісійного переважування вантажу з представниками воєнізованої охорони ДП “Придніпровська залізниця» (далі залізниця) на підставі укладено між відповідачем та залізницею договору №429 від 24.05.2005р. про забезпечення охорони вантажів.
Згідно п.2.2.3., 2.2.4. та 4.2. договору №429 від 24.05.2005р. ДП “Придніпровська залізниця» несе відповідальність за недостачу вантажу. Залізниця зобов'язалася не тільки доставити вантаж відповідачу на підставі договору перевезення - залізничної накладної, а ще й забезпечити його охорону під час перевезення.
П.2.1.3. зазначеного договору передбачено, що залізниця приймає від ВАТ “Запорізький завод феросплавів» вантаж за актами комісійної перевірки ваги вантажу та актами прийому передачі із записом часу, дати, затвердженого особистим підписом виконавця та підписом замовника. У цих актах визначено за якою саме вагою залізниця прийняла вантаж під охорону. Дата приймання вантажу до перевезення зазначена у залізничних накладних. Тобто, відповідач має докази про масу вантажу коли він був переданий перевізнику -про це складено акти комісійного переважування.
Таким чином, відповідач у повному обсязі виконав умови договору поставки і поставів товар у кількості, зазначеної у залізничних накладних, передавши його перевізнику відповідно до ст.664 ЦКУ.
Будь-які докази, які б свідчили про невиконання відповідачем поставки на умовах FCA станція відправлення відсутні.
Надані позивачем акти про фактичну наявність продукції не є належними доказами недостачі, бо умовами договору поставки №11-05/148/85 від 24.03.2005р. (п.3.7. в редакції протоколу розбіжностей) передбачено, що фактична кількість поставленої продукції повинна підтверджуватися актами комісійної перевірки маси за участю представників охорони та актами про вагу тари, складеними також з представниками охорони.
Акти про фактичну наявність продукції складено на території позивача (ст.Сортировочна), що суперечить умовами договору поставки, де передбачено, що перевірка ваги вантажу проводиться на станції призначення.
Аналогічна умова міститься й у договорі позивача з залізницею №429 від 24.05.2005р., де п.2.2.2., 2.2.9. договору передбачено обов'язок охорони передати вантаж позивачу на станції призначення за вагою із записом часу, дати в акті прийому-передачі вантажу и акта комісійної перевірки ваги.
Як зазначено у залізничних накладних станцією призначення є станція Сартана Донецької залізниці.
Проте, позивач безпідставно складав на станції Сортировочна нічим не передбачені акти про фактичну наявність продукції, які фіксують внутрішню процедуру приймання вантажу у позивача.
Позивач та відповідач надали суду акти комісійної перевірки вантажу, які складені позивачем на його території разом з залізницею. Зазначені акти не є доказами недостачі. В актах від 29.12.2005р. (на вагони №№66177775, 67661074) та від 02.01.2006р. (на вагон №67655472), не зазначено осіб охорони, які здійснювали комісійне переважування та відсутні їх підписи, в акті від 29.12.2005р. (на вагон №66177775) і від 02.01.2006р. (на вагон №67655472) не зазначено місце його складання. А інші акти також складено на станції Сортировочна, а не Сартана, як це передбачено умовами договору поставки.
Також не є доказами недостачі вантажу акти про вагу тари, бо вони, крім того що складені в односторонньому порядку, суперечать вимогам Інструкції про порядок приймання продукції ВТП та ТНС за кількістю №П-6.
Так, представники громадськості, які діяли на підставі посвідчень №1824 від 02.12.2005р. (акт про вагу тари №1824 від 05.12.2005р.), №8 від 30.12.2005р. (акт про вагу тари №8 від 02.01.2006р.), №83 від 27.01.2006р. (акт про вагу тари №83 від 30.01.2006р.), №73 від 27.01.2006р. (акти про вагу тари б/н , №73 від 29.01.2006р.) підписали зазначені акти про вагу тари безпідставно, бо ці посвідчення виданий всупереч п.21 Інструкції П-6, де зазначено, що посвідчення видається на право участі у прийманні конкретної партії продукції та також повинно бути зазначено найменування якої само продукції. Видача посвідчення на будь-який період не допускається.
Крім зазначеного, посвідчення представників громадськості підписані директором по закупівлям та логістики О.М.Карповим, а посвідчення №1858 від 09.12.2005р. (акти про вагу тари №1858/1, 1858/2 від 10.12.2005р.), №1871 від 12.12.2005р. (акт про вагу тари №1871 від 13.12.2005р.) взагалі підписані заступником директора по закупівлям та логістики Луцив Я.С.
Згідно п.21 Інструкції П-6 представнику, виділеному для участі у прийманні продукції за кількістю, видається належно оформлене та засвідчене печаткою підприємства, разове посвідчення за підписом керівника підприємства (організації) або його заступника. Посвідчення видане з порушенням вимог цієї Інструкції є недійсним. Позивач не надав доказів, що директор по закупівлям та логістики О.М. Карпов та його заступник Луцив Я.С. є керівниками або заступниками керівника ВАТ “МК “Азовсталь» (згідно доданої до позовної заяви довіреності №09-18/1293 від 27.12.2007р. керівником є генеральний директор Д.А. Лившиц). Зазначені обставини також вказують на те, що посвідчення представників громадськості, які надав суду позивач, є недійсними та не дають права на участь у переважуванні тари.
Також, умовами договору №11-05/148/85 від 24.03.2005р. (п.3.7. в редакції протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що фактична кількість поставленої продукції повинна підтверджуватися саме актами комісійної перевірки маси вантажу за участю представників охорони та актами про вагу тари, складеними також з представниками охорони.
Виходячи з наступного, позивач всупереч вимогам договору та Інструкції П-6 безпідставно здійснив переважування порожньої тари в односторонньому порядку, тому акти про вагу тари не є належними доказами недостачі.
Враховуючи, що поставка феросплавів здійснювалася залізничним транспортом під охороною залізниці правовідносини між сторонами повинні регулюватися Статутом залізниць України.
Ст.105 зазначеного Статуту передбачено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Звертаючись з позовом, позивач посилався на неналежне виконання зобов'язань відповідачем, у зв'язку з чим позивачу завдано збитки в розмірі вартості вагової недостачі та обґрунтував свої позовні вимоги нормами матеріального права, а саме: ст.ст.526, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України та ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України.
Строк позовної давності за позовними вимогами не сплив, тому доводи відповідача у цієї частині відхиляються.
Згідно зі ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 ст.623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Але притягнення до цивільної-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, передбачених законом умов, їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності.
Одним із елементів складу цивільного правопорушення, який встановлений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання та причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.
У позовній заяві позивач не обґрунтував належними доказами правопорушення з боку відповідача, причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та понесеними відповідачем затратами, а також не підтвердив факт понесення затрат.
Проте, ані в позові, ані в матеріалах справи немає будь-яких доказів, які б підтверджували неналежне виконання своїх зобов'язань за спірним договором з боку відповідача, тому вимоги позивача не підлягають задоволенню.
В позові слід відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України,
В позові відмовити.
Суддя Алейникова Т.Г.
Рішення підписане 16.03.09