ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа №
За позовом Київської міської клінічної лікарні № 1
До відповідача Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарантія»
Про визнання договору недійсним
Суддя Ковтун С.А.
Представники сторін:
Від позивача Гук О.М. (за дов.)
Від відповідача Майорова Л.Г. (за дов.)
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом Київська міська клінічна лікарня № 1 до закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарантія»про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди обладнання № 6 від 21.01.1999 р..
Ухвалою суду від 24.12.2008 р. було порушено провадження у справі № 6/25.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди обладнання № 6 від 21.01.1999 р. не відповідає вимогам законодавства в частині істотних умов та має бути визнаний недійсним з моменту його укладення. Зокрема, у договорі відсутні такі істотні умови як порядок використання амортизаційних відрахувань, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Нормативно позивач посилається на п. 1 ст. 10 та п. 4 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
До прийняття рішення по справі 19.02.2009 р. позивач подав заяву, яка за своєю правовою природою є заявою про зміну підстави позову. Зокрема, крім раніше наведених підстав, позивач посилається на те, що у договорі не зазначено складу та вартості орендованого майна, відсутня характеристика майна, що орендується, відсутні умови щодо стану (якості) майна, що передається в оренду, на момент передання його в оренду, відсутнє посилання на сертифікацію орендованого майна в Україні, відсутнє посилання на відповідність переданого в оренду майна державним стандартам, відсутній перелік документів, що додається до цього майна.
Одночасно вищевказана заява містила клопотання про витребування у відповідача документів, які підтверджують право власності відповідача на майно, передане ним в оренду, документи, що підтверджують сертифікацію майна в Україні, документи, що підтверджують відповідність майна державним стандартам, технічну документацію до орендованого майна.
Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона, яка порушує клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинна докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.
Оскільки подане позивачем клопотання не містить посилання обставин, які можуть підтвердити витребувані докази, а підстави позову не пов'язані з відсутність у відповідача правомочності щодо розпорядження майном чи наданням непридатного для використання майна, клопотання судом відхилено як таке, що не пов'язано з розглядом даної справи.
У судовому засіданні 23.02.2009 р. позивач подав заяву, яка є заявою про зміну підстави та предмету позову і, крім договору оренди № 6 від 21.01.1999 р., просить визнати недійсними договори № 7 від 23.11.2000 р., № 8 від 21.03.2001 р., № 9 від 21.03.2001 р., № 1/02 від 28.02.2002 р., № 2/02 від 28.02.2002 р., № 3/02 від 28.02.2002 р., № 4/02 від 28.02.2002 р., № 5/02 від 28.02.2002 р., № 6/02 від 28.02.2002 р., № 1/02 від 29.03.2002 р., № 10/02 від 30.04.2002 р., № 12 від 14.11.2002 р., № 14 від 02.12.2002 р..
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.
Підстава позову -це фактична обставина, на якій ґрунтуються позовні вимоги.
Предмет позову -це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
Отже, оскільки одночасна зміна підстави та предмету позову чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена, дані вимоги не може бути розглянуті в рамках даної справи.
Відповідач позовні вимоги відхилив, виклавши свою позицію у наданих суду письмових запереченнях. Відповідач стверджує, що спірний договір не регулюється Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
21.01.1999 року між Київською міською клінічною лікарнею № 1 та закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарантія» було укладено договір оренди обладнання № 6 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1 Договору відповідач передає позивачу у тимчасове володіння і користування офтальмологічній пристрій CAN B»та офтальмологічний лазер «ЕYELITE». Всього в оренду передано майно на загальну суму 380000 грн.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що майно, яка передається є власністю позивача.
За загальним правилом відповідність чи невідповідність договору вимогам законодавства має оцінюватись господарським судом стовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірного договору.
Станом на час укладення Договору предметом регулювання Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(ст. 1 Закону) було:
організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів;
майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачалось, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
Таким чином, редакція Закону України «Про оренду державного та комунального майна»станом на час укладення Договору не передбачала імперативного припису щодо застосування його положень до регулювання відносин оренди майна, що не є державною чи комунальною власністю, у тому числі коли орендарем державне чи комунальне підприємство.
Статтю 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було доповнено пунктом 4 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України»№ 2680-III (2680-14) від 13.09.2001 р..
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України»№ 2680-III (2680-14) від 13.09.2001 р. не передбачає зворотну дію в часі його положень.
Зокрема, даний нормативний акт не містить положень про поширення його дії на правовідносини, що виникли на підставі договорів оренди, укладених до набуття чинності цим законом. Також в законі відсутні нормативні приписи, що покладають зобов'язання в обов'язковому порядку вносити зміни до договорів оренди, укладених до набуття чинності цим законом, або ж передбачають підстави для розірвання чи визнання недійсними таких договорів оренди.
За таких обставин, оскільки предмети оренди за Договором не належать до державної чи комунальної власності, відсутні правові підстави для оцінки умов Договору на відповідність вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу УРСР, чинної на час укладення Договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
На час укладення Договору правовідносини майнового найму регулювались главою 25 ЦК УРСР, нормами якої були передбачені вимоги до форми договору найму, основні обов'язки наймача, наймодавця, порядок розірвання тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Статтею 32 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не навів жодної вимоги закону, яку на час укладення Договору не було дотримано.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позову відсутні.
Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволені позову відмовити повністю.
Суддя
С.А. Ковтун
Рішення підписано 23.03.2009 р.