Справа № 2604/7210/12
"04" червня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Вернидубова Я.І.
при секретарі - Базюнь Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просить суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме - квартири АДРЕСА_1, та гаражного боксу АДРЕСА_2 належного їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності, визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири та 1/2 частину гаражного боксу та стягнути судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 04 листопада 1995 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, про що зроблено актовий запис №2387. Від спільно шлюбу у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 22 червня 2010 року рішенням Дніпровського районного суду шлюб між ними було розірвано. За період проживання у шлюбі сторонами було придбано майно а саме: квартира АДРЕСА_1 в середньому ринковою вартістю 50000 доларів США, що є еквівалентним 400000,00 грн. та гаражний бокс АДРЕСА_2, ринковою вартістю 10000,00 доларів США, що є еквівалентним 80000,00 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 1995 року по 22 червня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.7).
З довідки, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2, а гаражні бокси в АДРЕСА_2 на праві власності не реєструвались (а.с.48).
Доказів щодо права власності ОСОБА_2 або ОСОБА_1 на гаражний бокс АДРЕСА_2 суду не надано.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ним.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Таким чином, наявні у справі письмові докази свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1, яка була придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська» 10.06.1999 року № 55592, була придбана в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст. 69 СК).
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із ч.1 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Аналізуючи наведені вище доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу та належить сторонам на праві спільної сумісної власності, при визначені частки майна подружжя в розрізі даного спору суд виходить з їх рівності та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу квартири АДРЕСА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При визначені суми на правову допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача суд виходить з того, що ст. 79 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу.
В силу ст.ст. 56, 84 ЦПК України ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі у розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у розгляді справи.
Виходячи із системного тлумачення ст.ст. 56, 79, 84 ЦПК України витрати, понесені позивачем до подання позовної заяви, не є витратами на правову допомогу.
Витрати, понесені позивачем до відкриття провадження у справі, є збитками, які особа понесла для відновлення свого порушеного права (п.1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Таким чином, враховуючи те, що витрати, які позивач просить стягнути як витрати на правову допомогу, понесені ним до відкриття провадження у даній справі, суд не вбачає підстав для стягнення таких витрат як витрат на правову допомогу.
В порядку ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 63, 65, 67, 68, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 368, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 57, 59-61, 88, 208, 209, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2000,00 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: