2/754/4929/13
754/13895/13-ц
Іменем України
04.09.2013 року Суддя Деснянського районного суду м.Києва Зотько Т.А., розглянувши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Святошинського районного суду м.Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів Святошинського районного суду м.Києва, ОСОБА_2 про відшкодування за рахунок державного бюджету моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду.
Згідно ухвали судді від 23.08.2013 року, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
02.09.2013 року на адресу суду, в порядку виконання вимог ухвали від 23.08.2013 року, позивачем ОСОБА_1 подано нову редакцію позовної заяви до відповідачів Святошинського районного суду м.Києва, ОСОБА_2 про відшкодування за рахунок державного бюджету моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду, з посиланням на той факт, що 08.07.2013 року ним було подано до Святошинського районного суду м.Києва позовну заяву, однак всупереч ч.4 ст.122 ЦПК України, відповідачем ОСОБА_2 було постановлено ухвалу, датовану 31.07.2013 року, про залишення його позовної заяви без руху, однак при цьому не було вказано остаточну суму судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви до суду. Внаслідок того, що вищевказана ухвала була отримана ним тільки 17.08.2013 року, він вважав що розгляд справи вказаним суддею є недоречним та і взагалі запізнілим, в результаті чого він поніс матеріальні збитки у розмірі 150.000 грн., а тому вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, розмір якої визначено у 100.000 грн..
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії, бездіяльність органів державної влади, їх посадових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише у порядку, визначеному законодавством про судочинство.
У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі пункту 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, а у разі відкриття провадження у справі його слід закрити на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Тобто, на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція судів на розгляд заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки чинним законодавством України не передбачено право особи на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої внаслідок вчинення процесуальних дій, у зв'язку з розглядом справи та при ухваленні судових рішень у справах цивільної, адміністративної юрисдикції.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.56, 62, 126, 129 Конституції України, п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 "Про незалежність судової влади", суддя, -
У відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Святошинського районного суду м.Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.
Суддя Деснянського
районного суду м. Києва Т.А.Зотько