2/754/209/13
Справа № 2603/7868/12
Іменем України
30.08.2013 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Зотько Т.А.
при секретарі - Самойловій М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента -БГ" про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Вента БГ» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював охоронцем служби безпеки на підприємстві ТОВ «Вента БГ» з 21.12.2009 року по 31.03.2011 року - за договором про надання послуг/робіт від 21.12.2009 року, а з 01.04.2011 року по 14.06.2012 року його було прийнято на посаду охоронця за трудовим договором. Режим роботи з 21.12.2009 року по 14.06.2012 року на посаді охоронця був незмінним більше 2-х років: робочі дні - одна доба в «кондитерському цеху» та наступний один день в «центральному офісі»; вихідні - 2,5 доби. ОСОБА_1 зазначив, що згідно з додатком до вказаного договору, акту здачі-приймання виконаних робіт, його робота охоронцем оплачувалась в наступному розмірі: одна робоча доба - 200,00 грн., один робочий день - 150,00 грн.. Після укладення трудового договору 01.04.2011 року йому було встановлено посадовий оклад у розмірі 2000,00 грн., які він отримував у касі підприємства офіційно, а решту згідно підвищених ставок йому виплачували неофіційно на руки. Згідно з наказом № 58-к від 19.04.2012 року його було переміщено на роботу до іншого філіалу ТОВ «Вента БГ» за адресою: м.Київ, вул. Велика Житомирська, 38, ознайомивши з ним за 5 календарних днів до очікуваного виходу на нове робоче місце.
Позивач послався на те, що він фізично не міг виконувати свої посадові обов'язки на новому робочому місці внаслідок істотної зміни умов праці, а саме зміни режиму роботи на новому робочому місці, оскільки він повинен був працювати щоденно з 12:00 год. до 21.00 год., що є для нього не припустимим. Також йому суттєво було зменшено заробітну плату. Крім того, відповідачем було грубо порушено встановлений трудовим законодавством порядок переведення, наказ № 58-к від 19.04.2012 року оформлено неналежним чином, оскільки умови переміщення в документі не вказано, умови праці в його випадку значно погіршились, попередження заздалегідь від відповідача не було. Про вказані порушення ним було зазначено у наказі та написано заяву на ім'я директора відповідача ОСОБА_2 від 20.04.2012 року, в якій він також вказав на порушення законодавства та просив визнати переміщення недійсним, однак його зауваження були проігноровані.
Оскільки він вважав вказане переміщення незаконним, а відтак продовжував виходити на роботу на попереднє робоче місце, а тому ОСОБА_1 вважає, що відповідач наказом № 98-к від 14.06.2012 року незаконно звільнив його з займаної посади охоронця за систематичні прогули без поважних причин, а вищевказане переміщення та звільнення такими, що порушують його законні права та інтереси, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають чинному трудовому законодавству України, а тому він змушений звертатися до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, посилаючись на викладені в ньому обставини, просив суд зобов'язати відповідача скасувати наказ № 58 -к від 19.04.2012 року про його переміщення та наказ № 98-к від 14.06.2012 року про його звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді охоронця служби безпеки ТОВ «Вента БГ», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 травня 2012 року до дня поновлення на роботі, який на день пред'явлення позову становить 6.625,00 грн. та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану незаконним переміщенням та звільненням, в сумі 100.000,00 грн.
Представники відповідача ТОВ «Вента БГ» - Мазуров В.Є., Ющенко Ю.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили суд у їх задоволенні відмовити, зазначивши при цьому, що 01 квітня 2011 року відповідно до заяви ОСОБА_1 було прийнято на посаду охоронника служби безпеки ТОВ «Вента БГ» з окладом 1.500 грн. Того ж дня з позивачем було укладено трудовий договір № 62/11. В період з 01 квітня 2011 року по 24 квітня 2012 року ОСОБА_1 здійснював охорону об'єктів ТОВ «Вента БГ», а саме центрального офісу та кондитерського цеху. За цей час з ним неодноразово проводились інструктажі та приймались заліки з питань охорони праці та пожежної безпеки. 24 квітня 2012 року наказом № 58-п від 19.04.2012 року керівництво ТОВ «Вента БГ» на підставі п. 9.5 трудового договору № 62/11 від 01.04.2011 року перемістило позивача на інше робоче місце з підвищенням посадового окладу до 2.000 грн., однак під час ознайомлення з наказом, останній категорично відмовився від переміщення на інше робоче місце роботи та власноручно зазначив, що не згоден з даним наказом про переміщення, оскільки його не попереджено про зміну місця роботи заздалегідь. В період з 24.04.2012 року по 14.06.2012 року ОСОБА_1 до виконання своїх посадових обов'язків не приступив. В той же час, позивач періодично приходив до центрального офісу та кондитерського цеху для нібито виконання своїх службових обов'язків, приносив спиртні напої, що категорично заборонено посадовою інструкцією, та уходив з охороняємого об'єкту більше ніж на 3 години і не повертався. 14 червня 2012 року ОСОБА_1 було викликано до центрального офісу ТОВ «Вента БГ», де йому було запропоновано надати письмове пояснення щодо його відсутності на робочому місці, однак останній відмовився надавати будь-які пояснення, у зв'язку з чим керівником відділу персоналу компанії було складено відповідний акт. Того ж дня керівництвом ТОВ «Вента БГ» за систематичні прогули без поважних причин було винесено наказ № 98-п про припинення трудового договору з ОСОБА_1.
Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, показання свідка, дослідивши зібрані по справі письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з копією договору про надання послуг від 21.12.2009 року ЗАТ «Вента БГ» доручив, а ОСОБА_1 зобов'язався виконати послуги згідно посадової інструкції охоронника (а.с. 10), а згідно з актом здачі-приймання виконаних послуг/робіт зазначені послуги підлягають оплаті у розмірі: 1 доба - 200 грн., 1 - день 150 грн. (а.с. 11).
01 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Вента БГ» з заявою про прийняття його на роботу на посаду охоронника служби безпеки з 01.04.2011 року (а.с. 50).
Як вбачається з копії наказу (розпорядження) № 62-п від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду охоронника служби безпеки з 01.04.2011 року з тривалістю робочого тижня 40 год. 00 хв. (а.с. 51).
01 квітня 2011 року між ТОВ «Вента БГ» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, відповідно до п. 2.1 якого останнього було прийнято на посаду охоронником служби безпеки (а.с. 12).
Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Вента БГ» з 01.04.2011 року по 14.06.2012 року, працював на посаді охоронника служби безпеки (а.с. 9).
01.04.2011 року ОСОБА_1 було ознайомлено з посадовою інструкцією ТОВ «Вента БГ» про що свідчить його особистий підпис (а.с. 53-55), в п. 2 якої зазначено, що під час виконання службових обов'язків з охорони об'єктів («центрального офісу підприємства», «кондитерського цеху» або кафе «Реприза») ТОВ «Вента БГ» співробітник (охоронник) відділу безпеки прямо підпорядковується керівництву підприємства директору - ОСОБА_2, а безпосередньо - спеціалісту (керівнику) відділу безпеки (а.с. 53).
Наказом (розпорядження) № 58-н від 19 квітня 2012 року ОСОБА_1 був переміщений з 24 квітня 2012 року до Кафе «Реприза» (вул. В.Житомирська, 38) на посаду охоронника з окладом 2000 грн. 00 коп.. Як вбачається з копії вказаного наказу, ОСОБА_1 зазначив, що "Документ оформлено неналежним чином. Умови переміщення не зазначено, попередження про зміну місця роботи не доведено заздалегідь" (а.с. 14).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до директора ТОВ «Вента БГ» з заявами з проханням звернути увагу на порушення законодавства України про працю, які були здійснені при оформлені наказу про переміщення, а також вирішити конфліктні ситуації (а.с. 16, 17).
Згідно п. 9.5 трудового договору від 01.04.2011 року роботодавець залишає за собою право у разі виробничої необхідності, покращення результатів роботи, проводити відповідні переміщення працівників у підрозділах ТОВ «Вента БГ» (а.с. 12).
Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
Сторонам роз'яснювалось, що відповідно до вимог ст.ст.27, 31 ЦПК України, позивач, відповідач, третя особа для підтвердження своїх вимог та заперечень, зобов'язані надати суду всі наявні докази, або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Пунктом 31 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 року встановлено, що відповідно до ст.32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці.
Таким чином, суд приходить до висновку, що переміщення позивача ОСОБА_1 з 24 квітня 2012 року з "центрального офісу підприємства та кондитерського цеху" до Кафе "Реприза" (вул. В.Житомирська, 38) на посаду охоронника з окладом 2000 грн. 00 коп. не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, оскільки п. 2 посадової інструкції ТОВ "Вента БГ", з якою був ознайомлений позивач, про що свідчить його особистий підпис, передбачено, що під час виконання службових обов'язків з охорони об'єктів («центрального офісу підприємства», «кондитерського цеху» або кафе «Реприза») ТОВ «Вента БГ» співробітник (охоронник) відділу безпеки прямо підпорядковується керівництву підприємства директору - ОСОБА_2, а безпосередньо - спеціалісту (керівнику) відділу безпеки, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача, щодо зобов'язання відповідача скасувати наказ №58-к від 19.04.2012 року про переміщення.
При цьому, суд не приймає, як доказ погіршення умов праці, надані позивачем ксерокопії журналів "Журнал цех" та "Журнал офіс", ксерокопії табелю обліку робочого часу, роздруківки проведених позивачем розмов з керівництвом відповідача, шляхом фіксування на звукозаписувальний пристрій, та твердження позивача, щодо суттєвого зменшення розміру заробітної плати, посадовий оклад у розмірі 2000,00 грн., він отримував у касі підприємства офіційно, а решту згідно підвищених ставок йому виплачували неофіційно на руки, а також пояснення свідка ОСОБА_5, що при виході на роботу та прийнятті зміни, кожен з охоронців розписувався саме у вищевказаних журналах, які відповідали табелю та графіку виходу на роботу, а частину заробітної плати ними отримувалось неофіційно, оскільки дані докази не відповідають вимогам ст.ст.51 - 59 ЦПК України, а відтак вказані обставини не є обґрунтуванням позовних вимог та не є підставою для задоволення вимог позивача.
Пунктом 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 року передбачено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Згідно вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.92 року, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Як встановлено судом, 23.05.2012 року ОСОБА_1 директором ТОВ «Вента БГ» було винесено попередження, зі змісту якого вбачається, що згідно інформації начальника служби безпеки Мазурова В.Є. та менеджера кафе ОСОБА_6, ОСОБА_1 не з'являється на робочому місці, не виконує свої посадові обов'язки, що ускладнює роботу служби безпеки, а також піддає ризику безпеку персоналу, майно компанії та клієнтів кафе. Вказані дії є серйозними порушеннями трудової дисципліни, внутрішнього розпорядку компанії та умов трудового договору. Крім того, зазначено, що у випадку продовження здійснення порушень трудової дисципліни, адміністрація підприємства буде змушена застосувати адміністративні методи (а.с.22).
Згідно Службової записки від 25 квітня 2012 р., складеної менеджером ОСОБА_6, ОСОБА_1 24.04.2012 р. вийшов на роботу на Репризу-2 о 12:00 год. й одразу пішов з робочого місця, більше в цей день не повертався (а.с. 77).
Як вбачається зі службової записки від 26.04.2012 р., складеної менеджером ОСОБА_6, ОСОБА_1 25.04.2012 року не вийшов на роботу на Репризу-2 (а.с. 78).
Згідно службових записок від 27.04.2012 р., 28.04.2012 р., 29.04.2012 р., 12.05.2012 р., 15.05.2012 р., 16.05.2012 р., 17.05.2012 р., 18.05.2012 р., 19.05.2012 р., 22.05.2012 р., 23.05.2012 р., 24.05.2012 р., 25.05.2012 р., 26.05.2012 р., 29.05.2012 р., 30.05.2012 р., 31.05.2012 р., 01.06.2012 р., 02.06.2012 р., 05.06.2012 р., 06.06.2012 р., 07.06.2012 р., 08.06.2012 р., 09.06.2012 р., 12.06.2012 р., 13.06.2012 р., 14.06.2013 р., складеної ас.менеджера Реприза-2 ОСОБА_7, ОСОБА_8, менеджером ОСОБА_6, охоронець ОСОБА_1 не вийшов на роботу на Репризу-2 27.04.2012 року, 28.04.2012 року, 29.04.2012 року, 12.05.2012 року, 15.05.2012 року, 16.05.2012 року, 17.05.2012 року, 18.05.2012 року, 19.05.2012 року, 22.05.2012 року, 23.05.2012 року, 24.05.2012 року, 25.05.2012 року, 26.05.2012 року, 29.05.2012 року, 30.05.2012 року, 31.05.2012 року, 01.06.2012 року, 02.06.2012 року, 05.06.2012 року, 06.06.2012 року, 07.06.2012 року, 08.06.2012 року, 09.06.2012 року, 12.06.2012 року, 13.06.2012 року, 14.06.2012 року, (а.с. 79, 80, 81, 82, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100, 101, 102, 103, 104, 105, 106, ).
16 травня 2012 року керівник служби безпеки ТОВ «Вента БГ» Мазуров В.Є. звернувся до директора ТОВ «Вента БГ» - ОСОБА_2 зі службовою запискою щодо встановленого факту невиходу на роботу охоронника R-2 ОСОБА_1 (а.с. 83).
Крім того, як вбачається з змісту копії службової записки керівника служби безпеки ТОВ «Вента БГ» Мазурова В.Є., поданої директору ТОВ «Вента БГ» - ОСОБА_2, 14.05.2012 року охоронник ОСОБА_1 самовільно, порушуючи вимоги керівництва компанії, прийшов на роботу по охороні «рампи R-майстерні» по вул. Малиновського, 34 о 8 годині ранку. Записавшись у журналі прийому та здачі чергувань та не переодягнувшись у форму о 10 год. 50 хв. пішов з робочого місця у невідомому напрямку та до кінця зміни не з'явився, про що свідчить службова записка охоронника ОСОБА_9 та відеозаписи камер спостереження. 15.05.2012 року ОСОБА_1 знову порушуючи вимоги керівництва компанії прийшов на роботу з охорони «Офісу» по вул.. Малиновського, 34 о 08 год. 00 хв., та, записавшись у журналі прийому та здачі чергування, не переодягнувшись в костюм, приблизно о 10 год. пішов з робочого місця у невідомому напрямку та до кінця зміни не з'явився, про що свідчить службова записка охоронника ОСОБА_9 та відеозаписи камер охорони (а.с. 107).
Як вбачається з копії наказу (розпорядження) № 98-п про припинення трудового договору (контракту) та згідно з записами трудової книжки позивача, ОСОБА_1 був звільнений 14 червня 2012 року з посади охоронника служби безпеки за систематичні прогули без поважних причин (за п. 4 ст. 40 КЗпП України) на підставі відповідних записок менеджера кафе «Реприза-1» ОСОБА_6, асистентів менеджера ОСОБА_8, ОСОБА_7, актів про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, акту про відмову дати письмові пояснення про відсутність на роботі. ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористану відпустку в кількості 8 календарних днів за період роботи з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року (3 к.д.) та за період роботи з 01.04.2012 року по 14.06.2012 року (5 к.д.) (а.с.9, 15).
Згідно вимог ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як зазначив суду позивач ОСОБА_1, він дійсно не приступив до виконання своїх безпосередніх обов'язків, відповідно до наказу про переміщення, та виходив на роботу на своє попереднє місце, де його не допускали до виконання обов'язків, оскільки він не був згодний з вказаним наказом, про що писав відповідні доповідні та заяви на ім'я керівника відповідача. Будь-яких доказів, щодо оскарження наказу про переміщення у передбаченому законом порядку, та доказів в підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці у визначений в наказі про звільнення період, позивач суду не надав.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутність позивача ОСОБА_1 на робочому місці, з підстав його незгоди з наказом про переміщення № 58-н від 19 квітня 2012 року з 24 квітня 2012 року до Кафе «Реприза» (вул. В.Житомирська, 38) на посаду охоронника, не може бути розцінено судом, як його відсутність з поважних причин, а відтак, наказ (розпорядження) № 98-п про припинення трудового договору (контракту) з позивачем ОСОБА_1 та звільнення його з 14 червня 2012 року з посади охоронника служби безпеки за систематичні прогули без поважних причин (за п. 4 ст. 40 КЗпП України) не суперечить вимогам КЗпП України та не підлягає задоволенню судом вимога позивача, щодо зобов'язання відповідача скасувати вищевказаний наказ.
Відповідно до положень Конституції України, зокрема ст.ст.32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
Згідно з вимогами ст.23 ч.1, 2 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП, відшкодування власником або уповноваженим представником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним вимог щодо скасування наказів про переміщення та звільнення, поновлення на роботі, а відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог та не вбачає підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу з боку відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32, 56, 62 Конституції України, ст.ст.10, 27, 31, 60, 212 - 215 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 21, 32, 36, 40, 147 КЗпП України, п. 24, 31 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 року, п.3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд
ОСОБА_1 в позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента -БГ" про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя Деснянського
районного суду м. Києва Т.А.Зотько