Провадження 22-ц/790/5738/13 р. Головуючий 1 інстанції Майстренко О.М
Справа № 2027/13349/2012 Доповідач: Коваленко І.П.
Категорія: поділ майна
29 серпня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Коваленко І.П
суддів - Коровіна С.Г., Довгаль Г.П.
при секретарі - Рудь А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 26 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на ? частину квартири та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням,
В серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на ? частину квартири.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1, та перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 що проживає в даний час разом з ним за вищевказаною адресою.
3 24 грудня 1988 року по 1993 рік вони проживали з відповідачкою разом в шлюбі.
Шлюб був розірваний у 1993 році, але шлюбні стосунки між ними припинені не були, проживали разом, однією сім'єю увесь цей час до теперішнього моменту.
В період шлюбу і до моменту його юридичного припинення та в подальшому за час проживання з відповідачкою однією сім'єю за спільні кошти ними разом було придбане певне майно, а саме: будинок, який був розташований АДРЕСА_2 було реалізоване спільно нажите майно, а саме будинок АДРЕСА_3, ізольована квартира розташована по АДРЕСА_4, автомобіль "Таврія", автомобіль УАЗ, зазначене майно, а саме: квартира розташована по АДРЕСА_4, автомобіль "Таврія", автомобіль УАЗ були продані ними за спільною згодою та кошти продажу даного майна були витрачені на купівлю спірної квартири, розташованої в АДРЕСА_1., договір купівлі-продажу якої укладений на дружину - відповідачку за даним позовом.
На момент укладання договору купівлі спірної квартири відповідачка проживала разом з ним та дочкою, однією сім'єю, за адресою: АДРЕСА_3
Після купівлі спірної квартири вони разом із дружиною та дочкою переїхали до нього.
Піздніше ними у 2003 році був здійсненний продаж будинку за адресою: АДРЕСА_3 кошти від продажу данного майна були витрачені на ремонт у цій квартирі.
Відповідачка позов не визнала, пред'явила позов до ОСОБА_2 та просила визнати його втратившим право користування спірним жилим приміщенням.
В обґрунтування посилалась на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова 23.09.1993 року шлюб було розірвано.
Після розірвання шлюбу вони добровільно розділили спільне майно, а саме: продали квартиру в Феодосії та автомобілі в 2000 році, будинок в м. Зміїв, отримавши кожний свою частку коштів.
ОСОБА_2, після розірвання шлюбу, проживав в частині будинку АДРЕСА_5, яка належала йому на праві особистої власності на підставі договору міни від 22.09.1986 року, посвідченого державним нотаріусом 3-ї Харківської державної нотаріальної контори, що підтверджується копією договору.
Також він був зареєстрований за даною адресою, що підтверджується наданими відповідачем доводками державної податкової інспекції.
Ще до розірвання шлюбу вони припинили шлюбні стосунки і проживали окремо, про що свідчить рішення Московського районного суду м. Харкова, де зазначено, що з 1991 року шлюбні відносини припинено, причина розпаду сім'ї - порушення шлюбної вірності відповідачем.
Крім того, про те, що позивач проживав окремо свідчать матеріали справи, оглянутої судом, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору міни недійсним, де зазначено, що до 1994 року відповідач проживав на АДРЕСА_6
За цей час у відповідача були стосунки з іншими жінками, з якими він по декілька років проживав однією сім'єю.
Так, в 2003 - 2004 році проживав з ОСОБА_6. 3 2006 року після народження онука донькою ОСОБА_7, позивач зняв квартиру АДРЕСА_1 де мешкав приблизно до трьох років. 2009 - 2010 рік проживав з ОСОБА_8, потім одразу з ОСОБА_9, що підтверджується сторінкою з інтернету ОСОБА_9, та фото, на яких позивач зіншою жінкою.
На підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, вона є власницею трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору та витягу з державного реєстру, а також копією технічного паспорту.
Ця квартира придбана нею через вісім років після розірвання шлюбу з відповідачем за її особисті кошти. Вона сама сплачувала комунальні послуги та квартплату, благоустроювала квартиру, замовляючи у виробників двері та вікна.
На початку 2008 року відповідач звернувся до неї з проханням тимчасово зареєструвати його в спірній квартирі, так як у нього виникли негаразди з колишньою дружиною і він бажав вирішити питання зі своєю частиною будинку по АДРЕСА_5. За її згодою 06.02.2008 року він зареєструвався в спірній квартирі, що підтверджується довідкою, наданою відповідачем.
Після реєстрації ОСОБА_2 в спірну квартиру не поселявся, речей не перевозив. Протягом всього часу з моменту реєстрації у 2008 році, він спірною квартирою не користувався, не виконував обов'язки, пов'язані з оплатою на утримання будинку та комунальних послуг, він тільки зберігав реєстрацію.
За весь цей час лише вона виконувала обов'язки по сплаті квартирної плати та комунальних послуг, що підтверджується наданими нею копіями квитанцій. Квитанція про нарахування комунальних платежів на дану квартиру, свідчить про те, що за кожною позицією є величезна заборгованість.
ОСОБА_2 не надав жодного доказу, що він виконував обов'язок по утриманню житла. Таким чином він навіть не набув права користування спірною квартирою.
Отже вважала, що позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, та просила її позов задовольнити.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 26 липня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Встановлений факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім*єю без реєстрації шлюбу з 1993 року по 2012 рік.
Визнано за ОСОБА_2 право власност1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1
В позові ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з?явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони були в зареєстрованому шлюбі з 1988 р. по 1993 р..
Відповідно до вимог ст..22 КпШС України (в редакції 1969 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно вимог ст..44 КпШС України (в редакції 1969 року), яка діяла на час виникнення правовідносин, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, 24.12.1988 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 1993 р. шлюб між сторонами було розірвано. (а.с. 48).
Із копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 11.01.2012 р., виданого на ім'я ОСОБА_4 вбачається, що шлюб між сторонами було розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 1993 року листопада місяця 16 числа зроблено запис № 16. (а.с.47).
Отже, шлюб між сторонами був припинений 16.11.1993 року.
18.10.2001 року ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).
Встановивши зазначене, районний суд дійшов висновку про те, що ця квартира придбана ОСОБА_4 в період знаходження із ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, тому є їх спільною сумісною власністю.
Проте, нормами діючого на той час КпШС України не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такий власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").
Будь-яких доказів того, що квартира була придбана внаслідок спільної праці або коштів ОСОБА_12 та ОСОБА_2, що між ними була певна письмова угода з цього приводу, ОСОБА_2, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надано.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю ОСОБА_12, яка 24.04.2012 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 (а.с.43-45).
Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в спірній квартирі, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження своїх вимог.
Відповідно до правил статей 71, 72 ЖК України, наймач або члени його сімґї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема за умови, що вони не проживають у ньому без поважних причин понад шість місяців.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно до ч.2 ст.65 ЖК України, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу є власницею квартиру АДРЕСА_1
Із довідки КП „Жилкомсервіс" дільниця № 35 від 27.08.2012 р. вбачається, що в спірній квартирі проживають та зареєстровані: ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, дочка ОСОБА_7, онук ОСОБА_14 та колишній чоловік ОСОБА_2, який був зареєстрований 06.02.2008 р., тобто, після розірвання шлюбу. (а.с.6).
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що за її згоди в спірній квартирі був зареєструваний колишній чоловік в 2008 році, оскільки він звернувся до неї з таким проханням.
ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що він проживає в цій квартирі.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 був зареєстрований в спірній квартирі тимчасово, не поселявся та не проживає в спірній квартирі, ОСОБА_1, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надано.
Посилання ОСОБА_1 на заяви ОСОБА_17 та ОСОБА_16 компетентним органам, які посвідчені нотаріально 02.08.2013 р. колегією суддів не приймаються, оскільки ці заяви датовані 02.08.2013 р.. тобто, після ухвалення рішення суду і будь-яких доказів того, що ці докази вона не мала можливості надати суду першої інстанції, нею не надано. Крім того, не надано доказів того, що вона просила допитати цих осіб в якості свідків в судовому засіданні.
На підставі наведеного та керуючись п.3 ч.1 ст.307, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2013 року в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1993 року по 2012 рік і визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на ? частину квартири - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
судді