Провадження 22-ц/790/4111/13 Головуючий 1 інст.: Набіулліна С.В.
Справа № 2-3440/09 Доповідач: Піддубний Р.М..
Категорія: «право власності»
28 серпня 2013 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Швецової Л.А., Малінської С.М.,
при секретарі: Колісник Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним та укладеним договору купівлі-продажу, визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 26 березня 2006 року між нею та ОСОБА_2, в інтересах якого діяв його представник за довіреністю ОСОБА_3, було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого вона придбала у власність чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п. 9 вказаного договору ОСОБА_2 зобов'язався протягом тридцяти днів з моменту його підписання здійснити нотаріальне посвідчення договору та його державну реєстрацію. Посилаючись на те, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне його виконання - до підписання договору вона за рахунок особистих коштів сплатила відповідачеві вартість нерухомого майна, вселилася в квартиру, зробила там ремонт, але відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, ОСОБА_1 просила визнати укладений 26 березня 2006 року між нею та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дійсним, визнати за нею право особистої приватної власності на вказану квартиру та зобов'язати КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати це право.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2099 року позов задоволено. Визнано дійсним і таким, що укладений 26 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 житловою площею 50,2 кв. м, загальною площею 89,7 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру та зобов'язано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за нею право власності.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявленого ОСОБА_1 позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної ксарги та вимог, зачявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності вимог позивачки, при цьому керувався ч. 2 ст. 220 ЦК України, якою передбачена можливість визнання судом договору дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове його виконання, але одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Погодитись з такими висновками не можна, оскільки поза увагою суду залишилися положення ч. 1 ст. 220 ЦК України та суть заявлених позивачкою вимог.
Так, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом
Згідно зі ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Разом з тим, згідно із ч. 2 цієї ж статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначених положень закону не врахував, не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до вимог закону підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, а тому норма ч. 2 ст. 220 ЦК України щодо такого правочину не застосовується.
Крім того, як убачається із матеріалів справи, 08 червня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого з метою належного виконання позичальником ОСОБА_3 взятих на себе за укладеним 08 червня 2006 року кредитним договором, ОСОБА_2 передав належну йому на праві власності спірну квартиру банку в іпотеку.
12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, відповідно до яких позивач набув право вимоги за укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 кредитним договором, а також за укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 договором іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України «Про іпотеку») окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Встановлено та не заперечується сторонами, що іпотекодержатель ПАТ «ОТП Банк» згоди на відчуження ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 не надавав, а тому цей договір є недійсним.
Вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю та зобов'язання КП «ХМБТІ» вчинити певні дії залежать від задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним, а тому у задоволенні цих вимог також слід відмовити.
Оскільки порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, апеляційна скарга «ОТП Факторинг Україна» підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення заявленого ОСОБА_1 позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним та укладеним 26 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, визнання вказаного нерухомого майна особистою приватною власністю та зобов'язання КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» вчинити певні - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в сумі 57 грн. 35 коп.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді