Провадження: 22-ц/790/3204/13 Справа: № 2036/2-1556/11 Категорія: «право власності» Головуючий 1 інстанції: Ганенко Т.С. Доповідач: Піддубний Р.М.
28 серпня 2013 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Швецової Л.А., Малінської С.М.,
при секретарі: Колісник Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Чугуївська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Чугуївське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Чугуївського нотаріального округу Слюнін Олександр Миколайович, Чугуївська міська рада Харківської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договору дарування та свідоцтв про право власності, -
встановила:
У вересні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначили, що на підставі виданого 27 квітня 1998 року комісією по приватизації житла Відкритого акціонерного товариства «Чугуївська паливна апаратура» свідоцтва, їм та відповідачці ОСОБА_4 на праві власності належало по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 18 грудня 2000 року за позовом ОСОБА_4 вказане свідоцтво було визнано недійсним, а 15 жовтня 2001 року відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області відповідачці ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру в цілому. 24 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено та посвідчено нотаріусом Чугуївської Державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_8 договір купівлі-продажу спірної квартири, 07 серпня 2010 року право власності на квартиру на підставі посвідченого державним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Слюніним О.М. договору купівлі-продажу перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_6, який 26 січня 2011 року подарував її ОСОБА_4 Посилаючись на те, що рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 грудня 2000 року про визнання свідоцтво про право власності на квартиру від 27 квітня 1998 року ухвалою цього ж суду від 13 лютого 2008 року було скасовано, а рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2008 року, у задоволенні позову про визнання свідоцтва про право власності позивачів на спірну квартиру ОСОБА_4 відмовлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили визнати свідоцтво, видане 15 жовтня 2001 року відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про право власності відповідачки ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 недійсним, визнати укладені: 24 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9, 07 серпня 2010 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, 26 січня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договори купівлі-продажу та дарування спірної квартири недійсними, а також визнати недійсними свідоцтва про право власності відповідачів на вказану квартиру.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 12 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані правочини укладено з дотриманням вимог закону, недоведеності факту порушення прав позивачів, крім того, дійшов висновку, що позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Проте погодитись з таким висновками не можна з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що на підставі виданого 27 квітня 1998 року комісією по приватизації житла Відкритого акціонерного товариства «Чугуївська паливна апаратура» свідоцтва, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві власності належало по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 18 грудня 2000 року по справі за позовом ОСОБА_4 до АТ «Чугуївська паливна апаратура» та виконавчого комітету Чугуївської міської ради вищевказане свідоцтво про право власності на житло було визнано недійсним, а 15 жовтня 2001 року відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області відповідачці ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру в цілому.
24 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено та посвідчено нотаріусом Чугуївської Державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_8 договір купівлі-продажу спірної квартири, 07 серпня 2010 року право власності на квартиру на підставі посвідченого державним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Слюніним О.М. договору купівлі-продажу перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_6, який 26 січня 2011 року подарував її відповідачці ОСОБА_4
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2008 року рішення цього ж суду від 18 грудня 2000 року про визнання свідоцтво про право власності ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на спірну квартиру було скасовано за нововияленими обставинами.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2008 року, у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Згідно із положеннями ЦК особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215 - 235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 338).
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулася з позовом про визнання угод недійсними на підставах їх невідповідності вимогам закону.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу ч. 1 ст.215 ЦК).
За загальним правилом, встановленим ст. 317 ЦК України, право розпоряджання майном належить власникові.
Оскільки рішення суду про визнання свідоцтва про право власності позивачів на спірну квартиру було скасовано і в подальшому у задоволенні цього позову ОСОБА_4 відмовлено, у зв'язку з чим було поновлено право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсним отриманого відповідачкою на підставі скасованого судового рішення свідоцтва про право власності на квартиру, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 24 квітня 2007 року, за яким відбулося відчуження спірної квартири ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, оскільки він укладений з порушенням вимог закону та порушує права позивачів .
Разом з тим, згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Позивачі вимог про повернення майна з чужого незаконного володіння не ставили.
Не можна також погодитись з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в зв'язку з пропуском позовної давності.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Встановлено, що відповідачкою до ухвалення судом оскаржуваного рішення зроблено заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).
Колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права у вересні 2011 року у межах встановленої ст. 257 ЦК позовної давності, оскільки належних доказів того, що позивачі дізналися або могли дізнатися до вересня 2008 року про ухвалення судом рішення про визнання свідоцтва, що посвідчує їх право власності на квартиру, та про укладення оспорюваного правочину, відповідачкою не надано і матеріали справи не містять.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні, із задоволенням позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності на квартиру від 15 жовтня 2001 року та договору купівлі-продажу від 24 квітня 2007 року недійсними.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 березня 2013 року змінити.
Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 видане 15 жовтня 2001 року відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області недійсним.
Визнати укладений 24 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 за реєстр. № 1-561, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді