Справа № 369/4714/13-ц
Провадження №2/369/2361/13
Іменем України
28.08.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі
головуючої судді Медвідь Н.О.
при секретарі Шевчук О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору про сплату аліментів на утримання дітей та стягнення заборгованості по сплаті аліментів, -
Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом , посилаючись на те, що 16 серпня 1997 року між сторонами був укладений шлюб, від якого сторони мають двох дітей: сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.
З квітня 2011 року сторони проживають окремо.
12 травня 2011 року рішенням Києво-Святошинського районного суду, за позовом відповідача, шлюб між сторонами розірвано.
11 травня 2011 року між сторонами був укладений та підписаний договір про сплату аліментів на утримання дитини. Вказаний договір був укладений на умовах його подальшого нотаріального посвідчення.
Відповідно до п.п.1, 3 договору про аліменти, аліменти сплачуються платником (відповідачем) щомісяця у виді твердої грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін встановлений у розмірі не менш ніж 16000 гривень 00 коп. до досягнення дітьми повноліття або, в разі навчання за денною формою навчання у вищому навчальному закладі, - до його закінчення.
Згідно із п.п.4, 5 договору про аліменти, повна виплата аліментів здійснюється платником (відповідачем) щомісячно, не пізніше 15 числа поточного місяця за минулий місяць. Виплата дозволяється частками, але не більше ніж чотирма частками.
Виплата аліментів здійснюється будь-яким шляхом за вибором платника: готівкою безпосередньо одержувачу, що має бути підтверджено її розпискою; грошовим переказом на адресу фактичного проживання одержувача, що має бути підтверджено квітанцією відповідної установи; банківським переказом на поточний (картковий) рахунок одержувача.
Пунктом 17 договору про аліменти встановлено, що витрати по нотаріальному оформленню цього договору сплачує платник.
Позивач звернулась до нотаріуса, і попередньо домовилась про посвідчення договору. Відповідач сказав, що зараз він дуже заклопотаний, однак, щоб вона не переймалась через це, і в найкоротший термін вони усе оформлять відповідним чином.
Спочатку вона не переймалась, що відповідач порушить свої зобов'язання, бо на виконання вказаного договору отримала від відповідача наступні перекази на її картковий рахунок: 17 травня 2011 року - 8000 гривень; 31 травня 2011 року - 7500 гривень; 03 серпня 2011 року - 3800 гривень; 06 вересня 2011 року - 4100 гривень.
В серпні 2011 року вона звернулась до відповідача із проханням піти до нотаріуса та оформити все належним чином та здійснювати увесь платіж, а не часткові не повні оплати, однак він вказав, що в серпні відпочиває та відклав цю розмову на вересень.
Наприкинці вересня 2011 року, коли вона в черговий раз не отримала повної суми аліментів, вона зателефонувала відповідачу та дуже наполегливо вимагала його зустрітись, та знов звернулась до нотаріуса.
Вона зателефонувала відповідачеві та сказала, що домовилась із нотаріусом і що нотаріальне оформлення буде коштувати більш ніж 25 000 грн. Відповідач сказав, що це дуже дорого, і що в нього зараз немає таких вільних коштів.
Після цього вона кілька разів домовлялась із нотаріусом на конкретні дати та телефонувала відповідачу із вимогою з'явитись на підписання угоди, однак цього не сталось. Адреси місця проживання відповідача вона не знала, тому спілкувались виключно по телефону. 08.06.2012 вона народила треттю дитину.
Восени 2012 року, вона в черговий раз звернулась до відповідача із вимогою нотаріально оформити договір про аліменти та виконувати зобов'язання за ним, проте відповідач сказав, що нічого підписувати не буде, і нехай їх утримує її новий цивільний чоловік.
Вважає, що договір про аліменти, станом на дату подання позовної заяви, виконаний відповідачем частково. Виконано та передано відповідачем на утримання його дітей аліменти в сумі 23 400 гривень.
Починаючи від дати підписання договору і до дати подання позовної заяви (24 місяці) заборгованість відповідача по аліментам становить 360600 гривень.
Тому вважає, що є всі підстави визнати вказаний договір дійсним з дати його укладання.
З моменту укладення договору про аліменти, тобто з 11.05.2011 до сьогоднішнього дня (24 місяці) відповідач сплатив їй, на утримання двох дітей, лише 23 400 грн., то з відповідача має бути стягнуто 360 600 грн. заборгованості по сплаті аліментів.
Тому просила визнати дійсним з дати його підписання договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини, укладений 11 травня 2011 року, в якому встановлені розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнути з відповідача 360 600 грн. заборгованості по сплаті аліментів.
В судовому засіданні представник позивача позов збільшила та просила стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 392600 гр.
Представник відповідача позов не визнав, оскільки позивачем не надано доказів того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, оскільки перших два аркуші тексту договору, які до матеріалів справи долучила позивач не є належним та допустимим доказом того, що сторони узгодили істотні умови договору, так як згадані аркуші тексту сторонами не підписані.
Як на підставу для задоволення позовних вимог в частині визнання договору дійсним позивач посилається на те, що відповідач здійснив часткове виконання договору про сплату аліментів на утримання дитини, здійснивши платежі на її користь в розмірі 8000 грн., 7500 грн., 3800 грн., 4100 грн., однак таке твердження не підтверджується жодним доказом та не відповідає дійсним обставинам справи.
Як зазначає позивач, вони із відповідачем не змогли посвідчити укладений між ними договір, так як відповідач весь час ухилявся від підписання договору та вказував, що в нього не має на це часу, а позивач не знає адреси для листування з відповідачем.
Доводи позивача щодо відсутності у неї адреси відповідача не відповідають дійсності та спростовуються тим, що в своїй позовній заяві позивачка таку адресу зазначила.
Доводи позивача щодо вчинення нею дій спрямованих на нотаріальне посвідчення, не відповідають дійсності та не мають жодного доказового підтвердження, а отже відсутні підстави зазначати, що відповідач ухилявся від укладення договору, оскільки сама ж позивач не здійснювала жодних дій спрямованих на нотаріальне посвідчення договору.
Відповідач також заперечує щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів за договором, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на законі, оскільки договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а тому вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів є безпідставними.
Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:
Судом встановлено, що 16 серпня 1997 року між сторонами, був укладений шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з Державним Центром розвитку сім'ї, про що було отримано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1, актовий запис №1144.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського РУЮ у м.Києві від 20.08.1999р та сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ м. Києва від 23.08.2006. З квітня 2011 року сторони проживають окремо.
12.05.2011 рішенням Києво-Святошинського районного суду, шлюб між сторонами розірвано.
Наполягаючи на своїх позовних вимогах, позивачка в позовній заяві а її представник в судовому засіданні, як на єдиний доказ, посилаються на укладений 11 травня 2011 року між сторонами договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини.
Але як вбачається з п. 21 цього договору цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до моменту виконання сторонами усіх зобов»язань за цим договором.
Суд вважає, вимоги позивачки та її представника про стягнення заборгованості по сплаті аліментів в розмірі 392600 гр.є безпідставними, необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Абз. 3 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9 при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обовязковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Але позивачем не надано доказів того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, оскільки, як вбачається з тексту його , перших два аркуші договору, сторонами не підписані , тому суд не вважає належним чи допустимим доказом того, що сторони узгодили істотні умови договору.
Як на підставу для задоволення позовних вимог в частині визнання договору дійсним позивач посилається на те, що відповідач здійснив часткове виконання договору про сплату аліментів на утримання дитини, здійснивши платежі на її користь в розмірі 8000 грн., 7500 грн., 3800 грн., 4100 грн., однак таке твердження не підтверджується жодним доказом та не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки не доведено що відповідач здійснював ці платежи виконуючи договір..
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто грошові перекази свідчать про добровільне виконання обов'язку батька щодо утримання дитини і не може свідчити про виконання умов договору.
Також як на підставу для задоволення позовних вимог в частині визнання договору дійсним позивач посилається на те, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору.
Як на доказ посилається на те, що не знає адреси для листування з відповідачем, що не відповідає дійсності та спростовуються тим, що в своїй позовній заяві позивачка таку адресу зазначила.
Доводи позивача щодо вчинення нею дій спрямованих на нотаріальне посвідчення, не відповідають дійсності та, крім голослівних стверджень як позивачки в позовній заяві також представника її в судовому засіданні , не доведено жодним доказом.
За правилами ст. 220 ЦК України визнання дійсним договору можливе лише у разі наявних письмових доказів про узгодження сторонами усіх істотних умов договору, при цьому повинно мати місце ухилення однією зі сторін від нотаріального посвідчення договору та часткове або повне виконання сторонами своїх зобов'язань.
Позивачем не доведено наявність обставин, які згідно із ст. 220 ЦК України є підставою для визнання договору дійсним.
Вимоги позивачки щодо стягнення грошових коштів не ґрунтуються на законі, оскільки згідно із ч. З ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а тому вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів є безпідставними.
Крім цього, в судовому засіданні ніяким допустимим або належним доказом не підтверджено, що діти знаходяться на утриманні позивачки.
Посилання представника позивачки в судовому засіданні як на доказ ухилення відповідача від посвідчення договору нотаріально, на електронне листування між сторонами, свідчить лише про те, що сторони не досягли усіх істотних умов договору, а також про те, що діти знаходяться і на утриманні відповідача.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Наполягаючи на позовних вимогах, представник позивача не довела тих обставин, на які посилалася як на підставу своїх позовних вимог позивачка , не надала докази в обґрунтування цих вимог, не спростувала тих обставин, на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є її обов»язком відповідно до засад змагальності процесу відповідно до ст.. 10 ЦПК України При цьому суд створив усі умови для змагальності процесу, роз»яснював представнику позивача її права та обов»язки.
Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.ст. 57-59 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 180, 189 СК України, ст..ст. 220, 640 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору про сплату аліментів на утримання дітей та стягнення заборгованості по сплаті аліментів, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: