"29" липня 2013 р. справа № 0870/7785/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.
за участю секретаря судового засідання:Царьової Н.П.,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та скасування реєстрації, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся 13.08.2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та скасування реєстрації. 11.10.2012 року позивач надав уточнений позов, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо прийняття 16.01.2012 року в експлуатацію самочинно збудованого майна, розташованого на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а також скасувати реєстрацію №ЗП19112006912 від 16.01.2012 року, наданої ОСОБА_4 декларації про готовність об'єкта до експлуатації, розташованого на території домоволодіння за вказаною адресою.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року у задоволенні даного позову позивачу відмовлено. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що декларація №19112006912 не може бути скасована, сама декларація не створює для позивача негативних наслідків та не спричиняє виникнення будь-яких прав та обов'язків, суд прийшов до висновку, що порушення прав позивача, на які посилається, відсутні. При здійсненні реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю діяла у відповідності до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень.
Не погодившись з даним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача (Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, справу розглянути без участі представника інспекції. Зазначає, що реєстраційний номер декларації про початок виконання будівельних робіт присвоює Державна архітектурно-будівельна Інспекція України, а не інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області не може бути скасована декларація про початок виконання будівельних робіт зареєстрована 16.01.2012 року, оскільки в діях інспекції не вбачається жодних неправомірних дій при реєстрації спірної декларації.
В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати. Суду пояснив, що вимоги адміністративного позову ОСОБА_3 ґрунтувалися на незаконності експлуатації об'єктів самочинного будівництва, збудованих з порушенням санітарних, пожежних, будівельних норм та правил, що містить в собі безпосередню небезпеку життю та здоров'ю позивача. Підставою для експлуатації обертів є відповідно до ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації. Саме реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації надає можливість відповідачу беззаперечно експлуатувати гараж «Е» та вбиральню - душ «Т». додаткове оформлення права власності на ці об'єкти на підставі зареєстрованої декларації не відбулося. Частиною 3 ст. 375 ЦК України встановлено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
В судове засідання інші учасники судового процесу не з'явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином.
Вислухавши представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.12.2011 року на адресу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області надійшла заява ОСОБА_4 про прийняття в експлуатацію самостійно збудованих господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Разом з заявою ОСОБА_4 подано звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта від 06.12.2011 року, технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, державний акт на право власності на земельну ділянку. Інспекцією проведено перевірку поданої ОСОБА_4 декларації про готовність об'єкта до експлуатації. 16.01.2012 року було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, подану ОСОБА_4 17.02.2012 року інспекцією було повідомлено позивача, що 16.01.2012 року на підставі наданих власником домоволодіння комплексу документів була зареєстрована декларацію про готовність об'єкта до експлуатації у відповідності до п. 9 розділу 5 «Прикінцеві положення» ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та наказу №91Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Позивач вважає зареєстровану декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, прийнятою з порушенням п. 9 розділу 5 «Прикінцеві положення» ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та наказу №91Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції передчасно зробив висновок про можливість відмови в задоволенні даного позову.
Оцінюючи правомірність рішень та дій відповідача, суд першої інстанції керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Однак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції при ухваленні рушення не врахував той факт, що дані правовідносини стосуються права власності, спору про право, тому мають бути розглянути в порядку ЦПК, а не норм КАС України.
Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення відповідача щодо прийняття 16.01.2012 року в експлуатацію самочинно збудованого майна, розташованого на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а також скасувати реєстрацію №ЗП19112006912 від 16.01.2012 року, наданої ОСОБА_4 декларації про готовність об'єкта до експлуатації, розташованого на території домоволодіння за вказаною адресою, дане рішення є підставою для оформлення права власності на збудовані обєкти, отже є підставою набуття права власності, а тому його правомірність не може бути предметом адміністративного спору.
Виходячи з викладеного, провадження у справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, т. я. даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановляючи дану ухвалу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити, що позивач має право звернутися до суду в порядку ЦПК України.
Статтею 16 ЦК України (п. 10 ч. 2) передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Цією статтею встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 393 Цивільного кодексу визначено визнання незаконним правового акта, що порушує право власності. Згідно частини 1 вказаної статті, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Частина 2 вказаної статті регламентує, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Таким чином, судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття постанови з порушенням норм процесуального права та неправильного вирішення справи. З врахуванням викладеного апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції - скасувати та провадження у справі - закрити.
Керуючись пунктом 4 ч. 1 статті 198, статтями 202, 205, 207 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та скасування реєстрації - скасувати.
Провадження по справі закрити.
Роз'яснити позивачу право звернення до суду в порядку ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212, ч.5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: Н.І. Малиш
Суддя: А.А. Щербак