Апеляційне провадження №22-ц/796/10323/13 Головуючий в 1 інстанції - Яценко Н.О.
Доповідач - Желепа О.В.
27 серпня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Желепи О.В.
суддів: Кабанченко О.А., Рейнарт І.М.
при секретарі: Мившук В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні дитини та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки і піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідачки про усунення перешкод у вихованні дитини. В обґрунтування позовних вимог вказував, що 30.08.1996 року уклав шлюб з відповідачкою і проживав з нею до 2001 року, після чого стали проживати окремо, а потім розлучилися. В період шлюбу народилася донька ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1, яка залишилася проживати разом з відповідачкою за адресою: АДРЕСА_1 Посилаючись на ст.ст. 157, 159 СК України просив суд зобов'язати відповідачку усунути перешкоди у спілкуванні з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити такі способи участі у вихованні дитини: систематичні побачення щотижня в суботу або неділю з 8 год. до 20 год.
ОСОБА_3 в свою чергу звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав відносно неї.
Ухвалою суду вищевказані позовні вимоги були об'єднані в одне провадження.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказувала, що в 1996 року її мама уклала шлюб з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася вона. Шлюб між батьками було розірвано в 2002 році і вона залишилася проживати з мамою за адресою : АДРЕСА_1 Після розірвання шлюбу відповідач повністю само ухилився від виконання своїх батьківських обов'язків, виховання та утримання дочки не займається, не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, кошти на утримання не дає. Свого батька вона зовсім не пам'ятає, ніколи з ним не спілкувалася та не бачила його.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні дитини - відмовлено.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки і піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1, 25.06.2013 року, через суд першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо усунення перешкод у вихованні дитини. В скарзі посилався на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки судом не в повному обсязі встановлено обставини справи, які мають значення для справи. Зазначив, що ухвалюючи рішення судом не враховано, що мати дитини одразу після розлучення і на сьогоднішній день чинить перешкоди в спілкуванні з дитиною, а також те, що батько дитини являється інвалідом І групи з дитинства, і потребує постійної сторонньої допомоги. Судом не враховано той факт, що позивач у грудні місяці 2012 року звернувся до органу опіки та піклування Оболонської РДА, з заявою про визначення способу участі у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, що було фактом проявлення бажання батька спілкування з дитиною, а не ухилятися від обов'язку виховання дитини. Крім того зазначив, що в справі відсутні дані, які б негативно характеризували батька ОСОБА_1 як особистість та члена суспільства.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи скарги підтримала.
Неповнолітня ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 поти задоволення скарги заперечували.
Представник органу опіки до апеляційного суду не з'явився, по деь і час розгляду справи повідомлені.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України.
Згідно ч.ч.1-3, ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 159 СК України у випадку якщо той з батьків, з яким проживає дитина , чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо у спілкуванні з дитиною та у її вихованні другий із батьків має право на звернення до суду про усунення цих перешкод.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.08.1996 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року у подружжя народилася донька ОСОБА_3
Сімейне життя у подружжя не склалося і 29.10.2002 року шлюб було розірвано.
ОСОБА_3 з дитинства страждає рядом тяжких захворювань, що підтверджується медичною документацією (а.с. 40-45)
Після розлучення, дитина залишилася проживати з матір'ю. ОСОБА_1 після розірвання шлюбу на протязі 10 років не займався вихованням своєї дочки, не цікавиться її здоров'ям, кошти на її утримання не надавав.
За інформацією навчально-виховного комплексу № 240 «Соціум» , в якому з 2005 року по 2012 р. навчалася ОСОБА_3, її батько за весь період навчання жодного разу не приходив до закладу, успіхами дитини не цікавився.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 має 1 групу інвалідності. Проте, як пояснила ОСОБА_3 - ОСОБА_1 для неї є чужою людиною і вона його взагалі не знає, спілкуватись з ним не бажає.
Оболонською РДА в м. Києві надано суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно доньки ОСОБА_3
Задовольняючи позов в частині позбавлення батьківських прав суд виходив з того, що відповідач на протязі тривалого часу ухилявся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не спілкувався з нею, що стало причиною того, що в дитини відсутнє бажання на даний час спілкуватись з батьком, і дитина звернулась, особисто у віці 16 років, з позовом в якому просила суд ухвалити рішення про позбавлення батьківських прав позивача.
Відмовляючи в позові про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, суд встановив, що такі перешкоди позивачу не вчинялись, а спілкування з дитиною не можливо, через категоричну відмову дитини , більш ніж через 11 років спілкуватись з батьком, який на протязі тривалого часу не проявляв до неї жодних почуттів та не допомагав.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції , так як вони в повній мірі відповідають встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Суд правильно вирішуючи спір між сторонами врахував висновок від 23.05.2013 року за №04-11-2392 Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача на свою доньку, оскільки вказаний висновок відповідає інтересам дитини, її волі та узгоджується з вимогами закону.(а.с.32-33).
Відповідно до вищенаведених роз'яснень в діях відповідача на протязі періоду, який тривав більш ніж 10 років мало місце умисне ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.
Так в матеріалах справи містяться медичні документи з яких вбачається, що дочка сторін з дитинства і до цього часу страждає рядом тяжких захворювань.
Не зважаючи на це, ОСОБА_1 не вчиняв жодних спроб з метою підтримати дитину морально і матеріально, яка тяжко хворіла. При цьому, як було встановлено апеляційним судом на протязі певного проміжку часу батько дівчинки проживав в одному дворі з дитиною, поки не змінив місце свого проживання. Жодних доказів про те, що мати дівчинки відмовлялась від запропонованої участі батька на протязі 11 років суду надано не було.
Посилання представника ОСОБА_1 на те, що останній не міг спілкуватись з дівчинкою так як він є інвалідом першої групи апеляційним судом не приймаються, тому, що суду не було надано жодних письмових доказів, про те, що 11 років батько дівчинки не мав можливості сам особисто чи за допомогою родичів з нею зустрічатись та надавати їй якусь матеріальну допомогу або ж моральну підтримку.
Навпаки в матеріалах справи містяться фотографії з яких вбачається, що відповідач мав можливість виїздити відпочивати на природу, жити повноцінним життям спілкуючись з близькими та рідними. Також слід зазначати, що звертаючись з позовом про встановлення способу його участі у вихованні дитини через 11 років позивач вказує, що він може зустрічатись з дитиною на протязі одного вихідного дня. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що останнім часом здоров'я ОСОБА_1 значно погіршилось, а раніше були періоди коли він не був зовсім паралізованим.
Тобто, сама представник ОСОБА_1 надала суду такі пояснення з яких слідує, що її довіритель, мав можливість за станом здоров'я брати участь у вихованні дитини, проте доказів, що останній вчиняв якісь дії для того, щоб дитина виросла здоровою, здобула освіту, отримала належний культурний рівень виховання, суду надано не було, а пояснення про те, що з дитиною заборонила спілкуватись мати дівчинки, жодними доказами не підтверджені.
Враховуючи, що відповідач, будучи інвалідом, проявив бажання брати участь у вихованні дитини, коли та досягла 16 річного віку, і скоро стане повнолітньою, але коли тяжко хворій дівчинці була необхідна його допомога, само ухилився від виконання своїх обов'язків, апеляційний суд вважає, що районний суд, детально встановивши всі обставини справи, врахувавши, що дитина не має бажання в віці 16 років спілкуватись з батьком, який більш ніж 10 років її життям не цікавився , сама позивається перед судом про ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, дійшов правильного висновку, щодо доцільності задоволення такого позову.
Доводи апеляційної скарги, щодо неможливості брати участь у вихованні дитини через стан здоров'я на протязі тривалого часу є недоведеними.
Доводи апеляційної скарги про те, що в справі відсутні негативні характеристики ОСОБА_1, як члена суспільства не спростовують висновку суду про ухилення останнього від виконання своїх батьківських обов'язків.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити .
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді