Головуючий у 1 інстанції - Соловйов О.Л.
Суддя-доповідач - Юрко І.В.
28 серпня 2013 року справа №2а/263/19/13 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,
секретарі судового засіданні Мартакові О.А.,
за участі представника відповідачів Катан І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маріупольської міської ради на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 04 червня 2013 року по справі № 2а/263/19/13 за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, Маріупольської міської ради Донецької області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач 19.11.2012 року звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, Маріупольської міської ради Донецької області (треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6), яким просив визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 113 від 17.03.2004 року та Маріупольської міської ради Донецької області рішення № 5/46-6890 від 19.10.2010 р. В обґрунтування позову зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2004 року вона є власницею квартириНОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1. Поряд з її квартирою, розміщується спірне нежиле приміщення площею 11,5кв.м., яке повинно використовуватись жильцями будинку для зберігання дитячих колясок - колясочна. Посилаючись на вимоги ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначила, що власники квартир у багатоквартирних будинках, одночасно з набуттям прав власності на належні ним житлові приміщення набули права спільної часткової власності на допоміжні приміщення буднику без додаткового оформлення документів, які б підтверджували таке право власності. Разом з тим, оскаржуваними рішеннями відповідачів, зазначене приміщення без згоди власників квартири у багатоквартирному будинку надане у користування, володіння та розпорядження іншим особам, тобто, позивачка незаконно позбавлена права власності на допоміжні приміщення, а тому просить поновити порушені права, визнати незаконними та скасувати зазначені рішення відповідачів.
Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 червня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Поновлено строк для звернення до суду з адміністративим позовом.
Визнано протиправним та скасовано підпункт 38 п.1 рішення Маріупольської міської ради «Про внесення змін до рішення Маріупольської міської ради от 27.07.2010 року №5/45-6702 «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, які підлягають приватизації в II півріччі 2010 року».
Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності» №113 від 17.03.2004 року в частині затвердження переліку нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1, які знаходяться у міській комунальній власності міста та підлягають передачі в оренду.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач - Маріупольська міська рада подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Позивач та треті особи в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Позивач надіслав заперечення на апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неявка вказаних осіб не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Позивач, ОСОБА_4 є власницею квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23.11.2004 року та посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 (а.с.4)
Житловий будинок АДРЕСА_1, замовником на будівництво якого виступало Управління капітального будівництва Маріупольської міської ради, було збудовано та здано в експлуатацію в грудні 1984 року. Експлуатуючою організацією на той час виступало Міське житлове управління.
Пунктом 24 Додатку до рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 року «Про затвердження переліку нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду» до об'єктів міській комунальної власності міста було включено в тому числі нежитлові приміщення будинку АДРЕСА_1, без зазначення конкретного переліку приміщень. Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 113 від 17.03.2004 року зобов'язано міське бюро технічної інвентарізації видати свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію права власності та витяг з реєстру прав власності (а.с.25-27).
На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 25.05.2009 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, за яким територіальна громада м.Маріуполя в особі Маріупольської міської ради набула у комунальну власність нежиле приміщення НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1.
За договором № 1068-Ж про довгострокову оренду нежитлового приміщення, укладеного 18.06.2010 року між Управління міського майна Маріупольської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, останній отримав у строкове платне користування нежитлове приміщення НОМЕР_2 (кім.1,2 загальною площею 11,5 кв.м.), розташоване на першому поверху багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 за цільовим призначенням використання під комору (а.с. 78-79).
Рішенням Маріупольської міської ради № 5/46-6890 від 19.10.2010 року «Про внесення змін до рішення Маріупольської міської ради № 5/45-6702 від 27.07.2010 року «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації в II півріччі 2010 року» доповнено перелік об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації, із зазначенням нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, що було орендоване фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (а.с. 22)
28.12.2010 року Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким останній набув право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 (а.с.59-61).
Спірне приміщення призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку і за визначенням ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» є допоміжним. Так, допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення. Цією ж статтею Закону визначено, що частина допоміжних приміщень, яка забезпечує належне функціонування жилого будинку, є неподільним майном, яке згідно зі ст. 19 цього ж Закону перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню.
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп від 02.03.2004 року визначено, що з моменту приватизації житла допоміжні приміщення є спільною власністю мешканців будинку, а тому орган місцевого самоврядування без згоди мешканців не може розпоряджатися допоміжними приміщеннями (здавати в оренду, передавати у користування, перебудовувати тощо), а тим більше відчужувати їх.
Згідно п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Суд першої інстанції вірно визначив, що допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується документами про право власності на квартиру. Тому момент виникнення права власності мешканців будинку на належні ним квартири є й моментом виникнення права спільної власності мешканців будинку на допоміжні приміщення. Враховуючи те, що приватизація квартир будинку АДРЕСА_1 здійснена і завершена в порядку, передбаченому законодавством, що вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи будинку АДРЕСА_1, мешканці будинку володіють правом спільної власності на спірне допоміжне приміщення НОМЕР_2, яке на поверховому плані та згідно експлікації приміщень визначено, як колясочна, з чим погоджується колегія суддів.
Крім того, згідно п. 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 pоку (чинний на час спірних правовідносин), не підлягають приватизації допоміжні приміщення житлових будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу, та складські приміщення). Власником перелічених приміщень після приватизації квартир будинку є товариство власників квартир. Вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку.
Визначення терміну допоміжного приміщення здійснено законодавчими актами, які в сукупності з вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України вказують на неможливість приватизації спірного приміщення - колясочної.
Крім того, згідно з вимогами Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» підвальні, горищні та допоміжні приміщення можуть бути віднесені як до категорії неподільного майна, що не підлягає відчуженню, так і до категорії загального майна, що є спільною частковою власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, і можуть бути відчужені винятково за їх згодою, а якщо у будинку створене об'єднання власників, то для з'ясування питання про порядок і умови відчуження або здачі в оренду таких приміщень, які віднесені до загального майна, слід керуватися і статутом об'єднання.
Таким чином, допоміжні приміщення є спільною власністю мешканців будинку, а набуте громадянами право на квартири житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним, забезпечується державою і захищається судом, адже згідно ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Також, згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян.
Як зазначалось вище, з матеріалів справи вбачається, що свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.05.2009 року було оформлено право власності Територіальної громади м.Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на нежиле приміщення, загальною площею 11,5 кв.м., розташоване на першому поверху багатоквартирного будинку (а.с. 65).
Згідно Додатку Б «Терміни та визначення понять» ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», затвердженого наказом Держбуду України від 18.05.2005 року № 80, затвердженого наказом Держбуду України від 28.09.2005 року № 175, нежитлове приміщення - це приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин; підсобні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).
Отже, ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» проведено розмежування понять між нежилим приміщенням та підсобним приміщенням багатоквартирного будинку, змістом якого охоплюється колясочні приміщення, що дає підстави вважати, що дане приміщення є допоміжним.
Оскільки спірне приміщення призначене для забезпечення нормального функціонування всього будинку і комфортного проживання в ньому мешканців, доступ до колясочної має бути безперешкодний. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України, до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Стаття 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових угод.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 року № 2171-ХП та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, зазначені нежилі приміщення є окремим індивідуально визначеним майном і піддягають приватизації як об'єкти державної власності групи А.
Колясочні, які є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а також загальне і неподільне майно житлового комплексу не призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, а отже, не належать до категорії нежилих.
Таким чином, спірне приміщення багатоквартирного будинку є підсобним приміщенням і призначене для збереження колясок жильців будинку, а це у свою чергу спростовує доводи відповідача, що дане приміщення є нежилим та в ньому відсутня потреба при обслуговуванні будинку.
Посилання апеллянта на ту обставину, що позивачка не заперечувала проти передачі в оренду спірного нежитлового приміщення слюсарю ЖЕК -11 ОСОБА_8 з наступним викупом, про що свідчить її підпис на акті від 09.10.2008 року ( а. с. 64), колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вказаний акт стосується саме ОСОБА_9, а не передачі такого приміщення у власність будь-яким іншим особам чи територіальній громаді.
Вищенаведене свідчить про незаконність віднесення допоміжних приміщень до комунальної власності територіальної громади м.Маріуполя в особі Маріупольської міської ради, ненадання мешканцям будинку права користування допоміжними приміщеннями, приватизації та відчуження спірного приміщення - колясочної .
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами по даній справі не доведено правомірність прийняття рішення №113 від 17.03.2004 року про визнання нежилого приміщення (колясочної) розташованого в будинку АДРЕСА_1 комунальною власністю, а також рішення №5/46-6890 від 19.10.2010 року «Про внесення змін до рішення Маріупольської міської ради №5/45-6702 «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, які підлягають приватизації у II півріччі 2010 року» в частині спірного приміщення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 червня 2013 року по справі № 2а/263/19/13 залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 червня 2013 року по справі № 2а/263/19/13 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 02 вересня 2013 року.
Головуючий суддя І.В.Юрко
Судді Г.М.Міронова
А.А.Блохін