Справа № 2-519/2013
Провадження № 22ц/782/3408/13
22 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
Головуючого судді - Лозко Ю. П.
Суддів: Медведєва А.М., Соловей Р.С.
При секретарі : Івасенко І.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 червня 2013 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 3-я особа у справі ОСОБА_3,-
В травні 2012 року ТОВ «ОТП Факторинг України» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та в обгрунтування якого вказав, що 30.11.2006 року між ОСОБА_3 та ЗAT «ОТП Банк», що змінив назву на ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір, згідно до якого банком було надано ОСОБА_3 кредит в сумі 350000 доларів США. Також з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та банком було укладено договір іпотеки від 30.11.2006 згідно до якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Згідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю 27.05.2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» придбав від банка право вимоги за вищезазначеним кредитним договором та договорами поруки. У зв'язку із тим, що ОСОБА_3 було порушено умови кредитного договору та не погашено належні до сплати суми позивачем було здійснено вимогу щодо виконання зобов'язань, та спрямовано таку вимогу на адресу ОСОБА_3. Оскільки заборгованість ОСОБА_3 перед банком не була погашена та станом на 17.04.2012 року склала 2 784 859 гривень 86 копійок, яка складається з суми заборгованості за кредитом 214769 доларів США 42 центи, заборгованості за відсотками 9000 доларів США 25 центів, пені, нарахованої за несвоєчасне виконання умов договору в сумі 998059 гривень 04 копійок. У зв'язку з вказаним позивач просить суд звернути стягнення на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, та є предметом іпотеки за договором іпотеки №РМ-900/054/2006 від 30.11.2006 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед AT «ОТП Банк» за кредитним договором №СМ-900/054/2006 від 30.11.2006 року в сумі 2 784 859 гривень 86 копійок. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сплачений судовий збір.
В ході розгляду справи за клопотанням представника позивача було замінено відповідача та визначено у якості належного відповідача по справі - ОСОБА_2.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 17 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, представник ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 червня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким звернути стягнення на нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2
Заслухавши доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції виконано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, постановою Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в ході проведення якої об'єкт нерухомості проданий з прилюдних торгів та грошові кошти отримані від реалізації предмета нерухомості були перераховані в тому числі й позивачу в пропорційній частці. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року було затверджено ліквідаційний баланс, визнано вимоги кредиторів після визнання боржника банкрутом та незадоволені за недостатністю майна банкрута, погашеними. Вказана ухвала є чинною.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст.. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.. 1054, 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати відсотків.
Ст..1 Закону україни „ Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.. 7. Закону україни „ Про іпотеку" За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ст.. 9 Закону україни „ Про іпотеку" Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя:
зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки;
передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку;
відчужувати предмет іпотеки;
передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Згідно зі ст.. 12 Закону україни „ Про іпотеку" У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Відповідно до ст.. 17 Закону україни „ Про іпотеку" Іпотека припиняється у разі:
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст.. 23 Закону україни „ Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.. 33 Закону україни „ Про іпотеку" У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на
предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі ст.. 35 Закону україни „ Про іпотеку" У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу
про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти
рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, випливає, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі шляхом відчуження за договором купівлі-продажу іпотека є дійсною для нового набувача відповідного нерухомого майна, у тому разі, якщо таке відчуження проведено самим іпотекодавцем та відбулося за згодою іпотекодержателя.
У разі відчуження предмету іпотеки в іншому порядку збереження іпотеки не передбачено.
Відповідно до вимог ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Судом встановлено, що 30 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитним договір № СМ-900/054/2006, згідно умов якого ОСОБА_3 надавався кредит в сумі 350000 доларів США. (а.с.5-8)
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 30.11.2006р. між банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за яким останній надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (а.с.31-33).
27 травня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, з додатку до якого вбачається, що до позивача перейшли права вимоги і за вказаним кредитним договором. Право вимоги також підтверджується договором про відступлення права вимоги з додатком від 27.05.2011 року (а.с.44-50).
Також як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Харківської області від 18 липня 2011 року визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Припинено діяльність банкрута, припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, встановлено строк у 40 днів для пред'явлення вимог кредиторів, скасовано арешти, що накладені на майно боржника, в тому числі з нежитлового приміщення АДРЕСА_1 за реєстраційним номером обтяження 4142320 та вилучено запис з Державного реєстру іпотек за реєстраційним номером 4142463. Зобов'язано ліквідатора - арбітражного керуючого Бервенко С.М. до 18.01.2012 року виконати ліквідаційну процедуру банкрута. (а.с. 186-191).
Відповідно до протоколу торгів від 26.07.2011 року лот №9, проведеного по реалізації майна банкрута ФОП ОСОБА_3 в ліквідаційній процедурі зазначене нежитлове приміщення АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_6 (а.с.192-195), отримані від реалізації майна кошти були направлені на погашення боргів банкрута.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року було затверджено ліквідаційний баланс, визнано вимоги кредиторів в тому числі й ПАТ «ОТП Банк» в сумі 1555497,35 гривень, заявившого себе у якості кредитора ФОП ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором, як заборгованість за вказаним кредитним договором, у якого позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як зазначено вище, придбав цю заборгованість, та ВАТ «Райффайзенбанк Аваль» в сумі 4084928,64 гривні, а після визнання боржника банкрутом незадоволені за недостатністю майна банкрута зобовьязання, визнано погашеними (а.с.201-203)
У подальшому, як вбачається з договору купівлі-продажу від 24.10.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_7, власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 з 02.11.2011 року став відповідач ОСОБА_2 (а.с.80-82). Будь - яких обмежень на момент укладання договору щодо цього об'єкту нерухомості не було.
04 травня 2012 року, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, на адресу позичальника ОСОБА_3 було надіслано досудову вимогу про погашення заборгованості та було зазначено, що у разі невиконання вимоги банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 51-52).
Оскільки позичальником заборгованість не погашена, позивач і звернувся до суду з позовом про зверненняч стягнення на предмет іпотеки, власником якого на цей момент є відповідач ОСОБА_2
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, не заперечуються сторонами.
З урахування вказаного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відчуження предмету іпотеки проводилось в рамках процедури про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_3 та спірний об'єкт нерухомості проданий з прилюдних торгів, грошові кошти отримані від реалізації предмета нерухомості були перераховані позивачу в пропорційній частці, а тому підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки післі його продажу з прилюдних торгів у ліквідаційній процедурі немає.
Окрім того, відповідною ухвалою Господарського суду Харківської області було визнано вимоги кредиторів після визнання боржника банкрутом та незадоволені за недостатністю майна банкрута, визнано погашеними.
За таких обставин доводи апеляційної скарги стосовно неправильного застосування судом вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» в даному випадку є необґрунтованими.
Як зазначено вище, виходячи з системного аналізу вказаних вище правових норм випливає, що положення щодо збереження іпотеки у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи не поширюється на випадки відчуження предмета іпотеки у процедурі банкрутства при ліквідації фізичної особи підприємця, оскільки у такому випадку набувач майна не становиться іпотекодавцем з наслідками, передбаченими законом стосовно звернення стягнення на це майно, як іпотечне.
Отже, іпотечні зобов'язання у даному випадку припинили свою дію.
Доводи апеляційної скарги про те, що у господарському судочинстві вирішувалося питання щодо банкрутства фізичної особи підприємця ОСОБА_3, у той час, як позичальником за кредитним договором є фізична особа ОСОБА_3, якому належить спірне майно на праві власності, а тому є підстави звернення стягнення на майно фізичної особи, власника цього майна, на увагу не заслуговують, оскільки позивач скористався своїм правом на отримання заборгованості за кредитним договором шляхом звернення до господарського суду, як кредитора позивачника фізичної особи ОСОБА_3, під час вирішення питання щодо банкрутства цієї особи, як ФОП ОСОБА_3, де був визнаний судом кредитором, у процедурі банкрутства приймалися заходи по погашенню виниклої заборгованості за зазначеним кредитним договором, від чого позивач не відмовлявся.
Отже суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для звернення стягнення на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором укладеним з позивачальником, та яке на момент звернення позивача до суду втратило статус іпотечного.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, зводяться до не згоди з висновками суду по оцінці доказів, але згідно зі ст. 212 ЦПК України право оцінки наданих доказів належить безпосередньо суду.
Доказів, які б спростовували висновки суду, апелянтом не надано.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
У даному випадку доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду відповідає вимогам закону, підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів, керуючись ст. 308, 314, 315 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 червня 2013 року, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Луганської області набирає чинності негайно з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :