04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" серпня 2013 р. Справа№ 910/7572/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
при секретарі: Богатчук К.І.
за участю представників сторін:
від позивача - Жувака О.В.
від відповідача - не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року (суддя - Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова
компанія "Асортимент"
до Державного підприємства "Об'єднання спортивно-
господарських споруд"
про стягнення грошових коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" (далі - відповідач ) про стягнення грошових коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року по справі № 910/7572/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент", 34872,81 грн. - основного боргу, 2629,75 грн. - пені, 917,12 грн. - 3% річних та 1720,33 грн. - судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Державне підприємство "Об'єднання спортивно-господарських споруд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 02.07.2013 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 20.08.2013 року.
15 серпня 2013 року від представника позивача, через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
20 серпня 2013 року від представника відповідача, до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із зміною керівництва.
В судове засідання 20.08.2013 року з'явився представник позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Клопотання не містить даних про необхідність надання додаткових доказів та враховуючи, що матеріали справи містять докази, надані сторонами, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника відповідача
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року. Проти розгляду справи у відсутність представника відповідача не заперечував.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
06 лютого 2012 рок між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки продуктів № 23/ВПр (далі - Договір).
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався поставити покупцю товари у власність покупця, на підставі замовлення покупця в асортименті, зазначеному в специфікації (додаток №1), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такі товари. Ціна Договору становить 158040,00 грн. в тому числі ПДВ - 26340,00 грн.(п.3.1. Договору)
Згідно з п. 4.4 Договору оплата за товар здійснюється протягом 15 календарних днів з дати поставки товару за умови, що постачальник виконав умови п. 4.3. Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 34872,81 грн.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Місцевим господарським судом встановлено, що поставка відповідачем та прийняття товару позивачем підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств без зауважень.
Доказів сплати заборгованості відповідачем до суду не надано.
Твердження апелянта, що вищезгадані видаткові накладні підписані не уповноваженими представниками покупця, а також, що єдиними уповноваженими особами на підписання видаткових накладних є Генеральний директор Бугай В.М. та перший заступник генерального директора Апкир'ян Д.Г., що діє на підставі довіреності, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених обставин до суду не надано.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 34872,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Місцевим господарським судом встановлено, що пунктом 7.2. Договору передбачено, що Покупець за договором у разі порушення строків оплати товару, сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача та місцевого господарського суду щодо стягнення 3% річних та пені, який складений арифметично правильно, приходить до висновку про його обґрунтованість.
Також, перевіривши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, колегія суддів зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України „Про судовий збір" № 3674- VI, який набрав чинності з 01 листопада 2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 вищезазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З апеляційної скарги вбачається, що апелянт просить прийняти постанову, якою скасувати рішення суду першої інстанції від 02.07.2013 року в повному обсязі.
В той же час, при зверненні з апеляційною скаргою, скаржником сплачено судовий збір в розмірі 870,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням №384 від 17.07.2013 року.
Враховуючи вищевикладене, сплаті підлягає судовий збір в розмірі 860,25 грн. за вимогу майнового характеру.
Беручи до уваги, що апелянтом сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбаченому ст. 4 Закону України "Про судовий збір", апеляційний господарський суд вважає за необхідне повернути Державному підприємству "Об'єднання спортивно-господарських споруд" надлишково сплачений судовий збір.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства Державного підприємства "Об'єднання спортивно-господарських споруд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 року по справі № 910/7572/13 - без змін.
Повернути Державному підприємству "Об'єднання спортивно-господарських споруд" з Державного бюджету України суму в розмірі 10,08 грн. за подання апеляційної скарги, згідно з платіжним дорученням №384 від 17.07.2013 року.
Матеріали справи №910/7572/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Сітайло Л.Г.
Судді Баранець О.М.
Пашкіна С.А.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.08.2013 року.