Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 118/1057/13-а
21.08.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Воробйової С.О. ,
Кобаля М.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Судацької міської ради Автономної Республіки Крим на постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Сич М.Ю.) від 10.07.2013 у справі № 118/1057/13-а
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
представник позивача:
ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
до Судацької міської ради Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, буд.85-а, м.Судак, Автономна Республіка Крим, 98000)
про визнання неправомірним та скасування рішення,
Постановою Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 10.07.13 адміністративний позов ОСОБА_2 до Судацької міської ради Автономної Республіки Крим задоволено.
Визнано неправомірним та скасовано рішення 13 сесії 6 скликання Судацької міської ради Автономної Республіки Крим № 622/13-11 від 18.11.2011 "Про задоволення протесту прокуратури" (арк.с.102-103).
Рішення суду мотивовано тим, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення; позивачем було фактично виконано попереднє рішення щодо надання документів для державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку в строк до 27.11.2012, що сторонами не оспорюється, тому відповідач не мав правових підстав для його скасування.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Судацька міська рада Автономної Республіки Крим, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (арк.с.108-109).
Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В судове засідання, призначене на 21.08.2013 позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.
Прокурор м.Судак повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (арк.с.118, 119).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
27.11.2009 рішенням 44 сесії 5-го скликання Судацької міської ради № 2426/44 передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0528 га, - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_3 (арк.с.9).
10.03.2011 рішенням 5 сесії 6-го скликання Судацької міської ради № 331/5 внесені зміни до пункту 5.1 рішення 44 сесії 5-го скликання Судацької міської ради № 2426/44, викладено його у наступній редакції: «В строк до 27.11.2012 надати документи для державної реєстрації державного акту на право власності на землю» (арк.с.44).
01.11.2011 Прокурором м.Судак внесено протест №3993 на рішення Судацької міської ради № 2426/44 від 27.11.2009 (арк.с.37).
15.11.2011 Начальником юридичного відділу Судацької міської ради надано висновок, в якому зазначено, що протест прокурора №3993 на пункт 3 рішення Судацької міської ради від 27.11.2009 "№2126/44 «Про надання громадянину ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0528 га, - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_3» не підлягає задоволенню, оскільки Судацькою міською радою фактично було визнано право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, яка раніше була йому надана у постійне користування; недостовірні відомості при переоформленні прав користування та право власності в документах, наданих ОСОБА_2, а також порушення земельного законодавства у випадку видачі позивачу державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, відсутні (арк.с.38).
18.11.2011 рішенням 13 сесії 6 скликання Судацької міської ради Автономної Республіки Крим № 622/13-11, зокрема, задоволено протест прокуратури м.Судак від 01.11.2011 №3793 на рішення 44 сесії 5 скликання Судацької міської ради від 27.11.2009 №2426/44, скасовано пункт 3 рішення 44 сесії 5-го скликання Судацької міської ради від 27.11.2009 № 2426/44, внесено зміни до підпункту 5.1 пункту 5 рішення 44 сесії 5 скликання Судацької міської ради від 27.11.2009 №2426/44 та викладено його в наступній редакції: «Розробити технічну документацію в частині складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0528га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, та в строк один рік надати її до Судацької міської ради для розгляду та затвердження» (арк.с.12).
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Судацької міської ради, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення 13 сесії 6 скликання Судацької міської ради Автономної Республіки Крим № 622/13-11 від 18.11.2011 «Про задоволення протесту прокуратури».
Ухвалою Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2013 задоволено клопотання позивача, поновлено строк для звернення до суду з адміністративним позовом (арк.с.23).
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25.10.2001 в редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі -ЗК України), Законом України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, Законом України «Про планування і забудову територій» №1699-ІІІ від 20.04.2000, Законом України «Про землеустрій» №858-ІV 22.05.2003, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477.
Суд першої інстанції здійснив аналіз діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Пунктом 1 частини другої статті 20 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, яка діяла на час внесення протесту) встановлено, що при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб.
Статтею 21 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.
Таким чином, на переконання суду, у випадку виявлення порушень законодавства, право звернення прокурора з протестом до посадової особи, в тому числі місцевої ради, прямо випливає із зазначених вище вимог Конституції України та Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Частиною третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частинами другою та третьою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.
Згідно частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідно до вимог частини другої статті 118 ЗК України, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Пунктом 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 дано офіційне тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". В мотивувальній частині рішення Конституційний суд України зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
При викладених обставинах, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, а відтак у зв'язку з тим, що позивач фактично виконав попереднє рішення щодо надання документів для державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку в строк до 27.11.2012, відповідач не мав правових підстав для його скасування.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зі змінами та доповненнями, встановлено, що Україна приєдналась до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського Суду і Європейська Конвенція застосовуються в Україні при прийнятті рішень. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно правової позиції Європейського суду, зокрема, по справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24.06.2003), власністю в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи. Якщо громадянин отримав майно від держави, то подальше його позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Обов'язковою умовою для скасування акту є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів. Якщо за результатами розгляду справи факту порушення не встановлено у суду відсутні правові підстави для висновку щодо неправомірності вказаного акту.
Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, про відсутність порушень будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів, які тягнуть скасування рішення на підставі, якого позивачу передано у власність земельну ділянку, яка до цього часу була в його постійному користуванні на підставі земельного законодавства України, що діяло до прийняття Земельного кодексу України 2001 року.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Рішення відповідача зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не надано.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішення, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Судацької міської ради Автономної Республіки Крим на постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 10.07.2013 у справі №118/1057/13-а залишити без задоволення.
2.Постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 10.07.2013 у справі №118/1057/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис С.О. Воробйова
підпис М.І. Кобаль
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна