Справа № 192/96/13- ц
Провадження № 2/192/153/13
15 серпня 2013 року СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючої - судді Омелюх В.М.,
при секретарі - Савчуковій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт.Солоне цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» до ОСОБА_1 про визнання недійним договору на вклад,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійним договору на вклад.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 07 вересня 2007 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір №223/807С на вклад «Стабільний» на суму вкладу в розмірі 250000 гривень за відсотковою ставкою 15% і днем закінчення вкладу 18 вересня 2008 року, за яким згідно п.2.6 відсотки сплачуються вкладнику по закінченню строку дії договору через касу банку, при цьому вважали, що поняття вклад та договір банківського вкладу з урахуванням положень ч.1 ст.1060 ЦК України не є тотожними, а укладений між сторонами договір не містить визначеного ст.252 ЦК України строку дії договору, хоча містить зобов'язання, які залежать від строку договору.
Оскільки договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, з урахуванням положень ч.2 ст.1058 ЦК України є публічним договором, то умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, в той же час, умови прийняття від ОСОБА_1 вкладу не були однаковими із умовами вкладників банку за цей період, від яких банк приймав вкладені кошти під 14% річних, а від відповідача були прийняті кошти під 15% річних.
Вважали, що спірний договір було укладено з метою незаконного заволодіння майном банку шляхом підроблення підписів від імені відповідача ОСОБА_1 на договорі на вклад «Стабільний» №223/807С від 07.09.2007 року та заявах на видачу готівки №1008 та №1009 від 25 листопада 2008 року та з порушенням публічного порядку, що в силу ст.ст.203,215,216 тягне визнання такого правочину недійсним, а перебіг строку строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду розпочався 12 березня 2012 року в день отримання заяви ОСОБА_1 до Дніпропетровської філії АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» щодо видачі депозитних вкладів.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з зазначених в позовні заяві підстав та прохав їх задовольнити, оскільки вважали, що є визначені законом підстави для визнання договору на вклад недійсним.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, надавши і письмові заперечення на позов (а.с.41-43,49-51), що зазначені в позовній заяві підстави визнання договору на вклад є надуманими та не обґрунтовані на законі, оскільки договір на вклад був підписаний особисто відповідачем, грошові кошти були внесені в банк, на підтвердження чого йому було видано банком книжку вкладника та квитанцію про отримання від нього грошових коштів в сумі 250000 гривень, які позивачем після закінчення строку дії договору на його вимогу видані банком не були, в зв'язку з чим від звертався з відповідним позовом до суду, яким було задоволено його вимоги. Крім цього вважали, що позивачем пропущено визначений законом строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду, оскільки банку було достовірно відомо про наявність такого вкладу з дня його укладення та про звернення відповідача до суду з позовами про повернення грошових коштів за вкладом ще у 2009 році.
Відповідач ОСОБА_1, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи через свого представника (а.с.112), в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, в зв'язку з чим суд ухвалив розглядати справу за його відсутності, оскільки інтереси відповідача представляє його представник з усіма повноваженнями сторони у справі відповідно до нотаріально посвідченої довіреності (а.с.30). В попередньому судовому засіданні 14 березня 2013 року позов не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях на позов та прохав застосувати до позовних вимог строк позовної давності.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази, що маються у справі в межах заявлених позовних вимог, приходить до наступного.
Відповідно до положень ст.ст.10, 11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору відповідно до ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторін має бути досягнуто згоди, а зазначене свідчить про те, що недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно ч.1 ст.215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір.
Відповідно до положень ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти до неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором, а договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст.633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі, при цьому письмова форма договору банківського вкладу є додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського владу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, а у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Судом встановлено, що 07 вересня 2007 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 був укладений в письмовій формі договір №223/807С на вклад «Стабільний» на суму вкладу в розмірі 250000 гривень за відсотковою ставкою 15% і днем закінчення строку вкладу відповідно дно до п.1.1 є 18 вересня 2008 року (а.с.6,52,87), за яким банк для обліку суми вкладу відкриває вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_1, а вкладник ОСОБА_1 в цей же день передав банку грошові кошти в гривнях в сумі 250000 гривень 00 копійок, що підтверджується виданою банком квитанцією №1007 від 7 вересня 2007 року (а.с.79,88) та видав книжку вкладника по вкладу «Стабільний» рахунок НОМЕР_1 (а.с.44), оригінали яких були надані представником відповідача для огляду в судовому засіданні та які мають всі визначені діючим законодавством реквізити і не суперечать затвердженому постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №516 Положенню про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, яким передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку, договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки, договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно п.2.1 Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних чи фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті.
Таким чином, відкриття відповідних рахунків та облікування на них грошових коштів у національній та іноземній валюті, залучених від юридичних та фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) відповідно до наведених норм права є обов'язком банку, відповідно до якого банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, у день надходження до банку відповідного розрахункового документа.
Відповідно до п.2 глави 2 розділу 111 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року №337, яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу (07 вересня 2007 року) приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків, в тому числі від фізичних осіб - на поточні вклади, вкладні (депозитні) рахунки за заявою за документами, установленими відповідною платіжною системою: а відповідно до п.8 глави 2 розділу 11 зазначеної Інструкції після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, при цьому квитанція або інший документ має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір на вклад «Стабільний» за змістом та формою відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки сторони домовились щодо всіх суттєвих умов договору, який оформлено у визначеній законом письмовій формі, а внесення грошових коштів в банк вкладником підтверджується виданими банком відповідними платіжними документами, які були безпосередньо досліджені при розгляді справи судом, а зазначене спростовує викладені в позовній заяві доводи позивача про те, що поняття вклад та договір банківського вкладу не є тотожними та що в договорі в порушення вимог ст.252 ЦК України не визначено строк дії договору, оскільки ці доводи суперечать діючому законодавству, змісту договору на вклад та дослідженим судом доказам, так як позивачем не надано суду будь-яких визначених законом доказів зазначених в позовній заяві обставин визнання договору на вклад недійсним, в тому числі щодо відсутності підпису відповідача в спірному договорі на вклад, а зазначені в позовній заяві заяви на видачу готівки №1008 та №1009 від 25 листопада 2008 року, в яких нібито також відсутній підпис відповідача ОСОБА_1, взагалі суду позивачем не надано, як і не зазначено і в позовній заяві, яким чином вони стосуються спірного договору на вклад №223/807С від 07 вересня 2007 року.
Не можуть бути прийняті судом як підстава визнання договору на вклад недійсним і доводи позивача щодо того, що умови прийняття від відповідача ОСОБА_1 вкладу не були однаковими із умовами інших вкладників банку за цей період, від яких банк приймав вкладені кошти під 14% річних, а від відповідача були прийняті кошти під 15% річних, оскільки це суперечить як умовам укладеного між сторонами спірного договору на вклад, так наданим позивачам суду доказам щодо укладення аналогічних договорів на вклад з іншими фізичними особами (а.с.7-12), з яких вбачається, що суми вкладів за цими договорами не перевищували 20000 гривень, а відповідачем ОСОБА_1 передано грошові кошти по вкладу в сумі 250000 гривень, і надавались за відсотковою ставкою не 14% річних як зазначає в позовній заяві позивач, а 14.5 % річних.
Позивачем не надано суду будь-яких доказів не підписання відповідачем ОСОБА_1 спірного договору на вклад, при цьому, не дивлячись на роз'яснення судом представнику позивача можливості доводити ці обставини шляхом проведення відповідної експертизи та надання за клопотанням представника позивача строку для підготовки такого клопотання, відповідне клопотання не було заявлено, відповідно до вимог ст.10,11,60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Після закінчення визначеного договором №223/807С на вклад «Стабільний» від 07 вересня 2007 року строку дії договору - 18 вересня 2008 року, відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою повернути вклад, але останній свої зобов'язання за договором не виконав, в зв'язку з чим відповідач звертався з позовом до суду про стягнення з ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» грошових коштів за спірним договором, який було задоволено рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 січня 2013 року, яке було залишено без змін за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 5 червня 2013 року (а.с.98-106) та яким було встановлено факт укладення між сторонами спірного договору на вклад, а зазначене свідчить, що рішення вступило в законну силу, в зв'язку з чим відповідно до вимог ч.3 ст.60 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрала законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Надана в судовому засіданні представником позивача ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2013 року (а.с.115), якою у даній цивільній справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» не спростовує набрання законної сили рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 17 січня 2013 року, а за змістом ухвали до закінчення касаційного провадження зупинено виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину, при цьому правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
За положеннями ст.ст.215,216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, при цьому виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання самого правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову про визнання недійсними укладеного між сторонами договору №223/807С на вклад «Стабільний» від 07 вересня 2007 року з підстав зазначених позивачем в позовній заяві необхідно відмовити.
Крім цього, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено і строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду, оскільки відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлена три роки і на день звернення позивача з даним позовом до суду цей строк сплив, оскільки позивачеві було достовірно відомо про укладення спірного договору з моменту його підписання сторонами, тобто з 07 вересня 2007 року, а до суду позивач звернувся лише 24 січня 2013 року в день отримання заяви ОСОБА_1(а.с.2), при цьому не можуть бути прийняті доводи позивача про те, що про порушення свого права позивачеві стало відомо 12 березня 2012 року в день отримання заяви ОСОБА_1 Дніпропетровською філією АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» щодо видачі депозитних вкладів, оскільки це спростовується як укладеним сторонам спірним договором на вклад, так і наданими відповідачем та його представником доказами щодо звернення їх до банку з відповідною заявою про повернення вкладу 12 березня 2009 року та суду з позовом про стягнення боргу та процентів за договором банківського вкладу в травні 2009 року (а.с.53-58)
Позивачем клопотання про поновлення строку позовної давності до суду не подавалось, а відповідачем та його представником подано письмову заяву про застосування наслідків пропуску позивачем визначеного законом строку позовної давності для спірних правовідносин (а.с.41-43,49-51).
Згідно ч.3 т ат ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спору, зробленої до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в задоволенні позову. Оскільки відповідачем та його представником подано заяву про застосування строку позовної давності щодо звернення позивача з даним позовом до суду після спливу встановленого законом строку позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, то сплив встановленого законом строку позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.203,205,209,210,215, 216,218,236,256, 258,267 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» до ОСОБА_1 про визнання недійним договору на вклад відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуюча: суддя