Справа № 357/5331/13-а
2-а/357/201/13
16 серпня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий - суддя Подрєзова Г. О. ,
при секретарі - Куца В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання рішення суб"єкта владних повноважень протиправним та зобов"язання вчинити певні дії;
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання рішення суб"єкта владних повноважень протиправним та зобов"язання вчинити певні дії, мотивуючи тим, що рішенням вісімнадцятої сесії У1 скликання Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 18-148 від 21.02.2013року їй було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки розміром 0,20га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, залишивши її в оренді позивачки. За результатами геодезичних обмірів було уточнено розмір вказаної земельної ділянки, площа якої становила 0,2681га. Використовуючи своє право на набуття права власності на вказану земельну ділянку, яка належить до комунальної власності, шляхом безоплатної приватизації в межах норм, визначених ЗК України, нею була подана заява до відповідача з копією паспорта громадянина України та копії кадастрового плану земельної ділянки площею 0,2681га, в якій просила відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки для надання її у власність. Проте, відповідачем, на порушення вимог ч.7 ст. 118, ст..122 ЗК України, не було прийнято рішення щодо вирішення її заяви, з посиланням на підстави відмови, передбачені законом, чим були порушені її права на землю. Посилаючись на зазначені обставини, а також на вимоги ст.. 152 цього Кодексу, якою передбачено захист прав громадян на земельні ділянки та на ст..ст. 105,162 КАС України просила суд визнати протиправним рішення вісімнадцятої сесії У1 скликання Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 18-148 від 21.02.2013року та зобов»язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2681га цільового призначення -для ведення особистого селянського господарства, що розташована на відділку «Селекційний» за адресою вул.. Молодіжна, с. Мала Вільшанка Білоцерківського району Київської області, для безоплатної передачі потім її у власність позивачки.
В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали в повному обсязі, пояснили, що зазначену земельну ділянку позивачка використовує на підставі договору оренди протягом більше 10 років, використання здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, орендна плата сплачується повністю, з питанням дозволу на приватизацію вказаної земельної ділянки зверталася до Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області неодноразово, але питання не вирішувалося роками, останнім рішенням ради від 21.02.2013року №18-148 також було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, хоч в заяві вона посилалася на норму ст..118 ЗК і просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому вважають відмову суб»єкта владних повноважень такою, що не ґрунтується на вимогах закону, у зв»язку з чим, просили зобов»язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2681га для ведення особистого селянського господарства за вказаною адресою.
Представник відповідача - Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області в судовому засіданні позов не визнала повністю, пояснила, що підставою відмови позивачці у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0,20га по вул.. Молодіжній на території Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області стало те, що право позивачки на отримання у власність земельної ділянки було використано в 1993 році, коли на ім.»я її чоловіка була виділена земельна ділянка площею 0,20 га цільового призначення - особисте підсобне господарство. Крім цього, позивачці на умовах договору оренди у 2009 році надана земельна ділянка площею 0,20га під городництво, але протягом останніх років земельна ділянка позивачкою за цільовим призначенням не використовується, також позивачка не проживає на території сільської ради, за наведених підстав їй було відмовлено в задоволенні заяви від 28.11.2012року.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Судом встановлено, що 28.11.2012 року позивачка ОСОБА_1 дійсно звернулася до Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області з заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2681га, що розташована на АДРЕСА_1 для наступної передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства.
Дані обставини визнаються представником відповідача, підтверджуються копією заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, з заявою про надання згоди на виділення земельної ділянки 0,25га та її приватизації ОСОБА_1 зверталася до відповідача також 29.05.2009року та по її заяві рішенням №20-174 двадцятої сесії п»ятого скликання від 19.06.2009року Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області їй було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 0,20га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 під городництво.
В судовому засіданні сторони пояснили, що така технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди позивачки складена не була.
Але, не зважаючи на це, 22.03.2012року між сторонами був укладений договір оренди землі, згідно з яким орендодавець Маловільшанська сільська рада Білоцерківського району Київської області в особі сільського голови Шевченко В.О. та орендар ОСОБА_1 уклали договір предметом якого була передача в строкове платне користування земельної ділянки для ведення городництва, яка знаходиться на АДРЕСА_1, площею 0,20га. Строк дії договору сторонами визначений в один рік з правом його продовження, з оплатою орендної плати в розмірі 3% грошової оцінки землі - 110грн..
Згідно з п15 договору земельна ділянка передається в оренду для городництва, а згідно з п.16- цільове призначення земельної ділянки - землі ОСГ ( особисте селянське господарство).
Пунктом 18 договору оренди передбачалося передачу земельної ділянки в оренду без розроблення проекту її відведення.
Пунктом 20 договору передбачено передачу земельної ділянки орендарю у 15 денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі.
Також згідно з п.26 договору - на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб, але міститься посилання на рішення тринадцятої сесії У1 скликання Маловільшанської сільської ради №13-106 від 19.03.2012року, згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки розміром 0,20га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства., залишивши її в оренді.
Відповідно до п. 43 договору - цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Невід»ємною частиною договору є : план або схема земельної ділянки; кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у її користуванні та встановлених земельних сервітутів, передбачених законом; акт визначення меж в натурі (на місцевості); акт приймання - передачі об»єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.
Як вбачається з договору оренди від 22.03.2012року договір підписаний сторонами та зареєстрований у Маловільшанській сільській раді Білоцерківського району Київської області про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди земель вчинено запис від 22.03.2012р. за №4.
При цьому, суд звертає увагу на те, державна реєстрація договору оренди у Книзі записів реєстрації договорів оренди земель Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району не відповідала вимогам постанови КМУ від 20.07.2011року № 791 «Про внесення змін до постанови КМУ 09.09.2009р. № 1021 та від 18.08.2010р. № 749 та визнання такою, що втратила чинність постанова КМУ від 25.12.1998р. № 2073» яка діяла на момент проведення реєстрації, п. 1-1 якої, установлено, що державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності, права постійного користування, договорів оренди земельної ділянки здійснюється до 01.01.2012року.
Також, згідно з ч.5 ст.126 ЗК - Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст..125 ЗК).
Згідно з ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим
та іншими законами України і договором оренди землі.
На підтвердження правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки представник відповідача послалася на рішення Маловільшанської сільської ради від 19.06.2009року №20-174 двадцятої сесії п»ятого скликання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки під городництво, а також на те, що земельна ділянка не використовувалася позивачкою за призначенням, замість городини вирощувалися злакові культури, а у Маловільшанської сільської ради відсутні землі резерву та запасу ( а.с. 29 ).
Проте, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 показали, що на земельній ділянці позивачка вирощує в основному городину, а лише частину ділянки засіває різними культурами, крім стверджували що позивачка користується земельною ділянкою, яка межує з іншими земельними ділянками цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, тобто є вільні землі, які можуть бути передані позивачці у власність під особисте селянське господарство.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка довела в судовому засіданні фактичне використання земельної ділянки за призначенням, відсутність вимог з боку відповідача про порушення нею вимог законодавства щодо землекористування, оплату за оренду землі ( а.с. 42 ), але на думку суду не довела законності надання їй земельної ділянки в оренду.
Відповідно до ч.3 ст.. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до абз.2 ч.5 ст.20 цього Кодексу ( в редакції Закону від 05.11.2009року) земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗК України - громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Згідно з ч.3 - використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 цього Кодексу громадянам або їх об»єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.
Згідно з ч.7 ст.93 Кодексу - відносини , пов»язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗКУ безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється у випадку:
а) приватизації земельних ділянок, які знаходяться в користуванні громадян;
б) отримання земельних ділянок в результаті приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій;
в) отримання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, визначених цим Кодексом, здійснюється один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗКУ).
Згідно ст. 121 ЗКУ громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектарів (пункт "б" ч. 1).
Для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка повинна відноситися до земель сільськогосподарського призначення і знаходитися в запасі або бути в резервному фонді.
Як вбачається з заяви позивачки від 28.11.2012р. нею ставилося питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2681га для ведення особистого селянського господарства.
З рішення вісімнадцятої сесії У1 скликання Маловільшанської сільської ради від 21.02.2013р. № 18-148 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, залишивши її в оренді для ведення городництва.
Але, передача у власність громадян земельної ділянки із земель комунальної власності передбачена ч.6 ст.118 ЗК України, згідно з якою громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної , Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
На порушення вимог ч.7 ст. 118 цього Кодексу відповідач не розглянув клопотання позивачки та не надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.
Як зазначено в цій нормі закону - підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об»єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, з врахуванням всіх встановлених у судовому засіданні обставин та досліджених доказів, суд вважає, що відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції суду не надав, як це передбачено ст.. 71 КАС України.
А з врахуванням вимог ст..19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, підстави вважати, що оспорюване рішення відповідає цим вимогам - відсутні.
А тому п.1 розділу 7 рішення вісімнадцятої сесії шостого скликання Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 22.03.2013року № 18-148 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки розміром 0,20га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства залишивши її в оренді для ведення городництва підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Суд вважає, що в даному випадку необхідно зобов»язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2012 р. у відповідності до вимог ч.7 ст. 118 ЗК України.
В частині позовних вимог про зобов»язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2681га з цільовим призначенням « для ведення особистого селянського господарства» - позивачу необхідно відмовити, оскільки земельна ділянка в оренді позивачки не перебувала, право надавати дозвіл або відмовляти у його наданні належить сільській раді, з обов»язковим обґрунтуванням причин відмови.
А тому, в цій частині позовних вимог позивачці необхідно відмовити.
Також, на думку суду, не підлягають до задоволення вимоги позивачки про відшкодування судових витрат на правову допомогу в сумі 1603грн., як недоведених належними доказами.
Відповідно до ст.90 КАС України витрати, пов»язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони. Гранічний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Тобто, за тих обставин, що позивачка не надала підтвердження понесення витрат на правову допомогу, їх розміру, тому в цій частині позовні вимоги також до задоволення не підлягають.
Керуючись ст..ст.6,11,71,90, 160,-163, 185 КАС України, ст..ст. 20,22,33,116,118 ЗК України, суд-
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.1 розділу 7 рішення вісімнадцятої сесії шостого скликання Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 21 лютого 2013 року про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки розміром 0,20га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, залишивши її в оренді для ведення городництва.
Зобов"язати Маловільшанську сільську раду Білоцерківського району Київської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,20га, що розташована на АДРЕСА_1 у відповідності до вимог ч.7 ст. 118 Земельного Кодексу України.
Стягнути з Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області на користь ОСОБА_1 34,41грн. судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя Г. О. Подрєзова