Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 серпня 2013 р. Справа №805/10032/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12-05 год.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Волгіної Н.П.,
при секретарі судового засідання - Алфьорової А.Ю., за участю:
представника позивача - Сороки С.С.,
представника відповідача - Козирєвої Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля»
до Реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України
про скасування рішень та зобов'язати вчинити певні дії, -
Позивач, Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області, в якому просить суд: скасувати рішення Реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області від 10 червня 2013 року № 2995695, № 2996387, № 2996007 про відмову в державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомості; зобов'язати Реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області провести державну реєстрацію права власності на: будівлю тресту з переходом, будівлю гараж та будівлю склад, які розташовані за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, б. 41, за суб'єктом Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, форма власності державна.
31 липня 2013 року ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Відповідно до п. 1 Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 1 лютого 2013 № 38 Державне підприємство «Селидіввугілля» зобов'язано провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлі та споруди, що знаходяться на балансі.
31 травня 2013 року позивачем до Реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області подано заяви про державну реєстрацію прав на:
- будівлю тресту з переходом, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41;
- будівлю гаражу, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41;
- будівлю складу, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41.
У зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності, рішеннями відповідача від 10 червня 2013 року № 2995695, № 2996387, № 2996007 позивачеві відмовлено у державній реєстрації права власності на будівлю тресту з переходом, гаражу та складу.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 15 Закону "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно" передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у відповідному Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно п. 26 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703), для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. Перелік таких документів визначений п. 27 вказаного Порядку, серед яких, зокрема (п. 8), є рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-ІV держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Згідно із указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", реорганізувавши Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України, утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Враховуючи повноваження, які закріплені в Положенні про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 382/2011, саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості України здійснює управління та наділено правом прийняття рішень щодо розпорядження державним майном, в тому числі закріплення його на праві господарського відання за певними суб'єктами господарювання.
Відповідно до ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Згідно статуту Державного підприємства «Селидіввугілля» підприємство засноване на державній формі власності та належить до сфери Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство є складовою механізму реалізації державної політики у сфері енергетичної безпеки.
Відповідно до п. 10 Порядку № 703 заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
На виконання зазначених вимог, з метою проведення державної реєстрації права власності на будівлю тресту з переходом, гаражу та складу позивачем були надані документи, які беззаперечно свідчать про наявність прийнятого Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (особа, уповноважена управляти державним майном) рішення про закріплення зазначеного вище нерухомого майна на праві господарського відання за ДП «Селидіввугілля».
Позивач вважає, що зазначені вище вимоги законодавства та фактичні обставини щодо виникнення права власності відповідачем не враховані, у зв'язку із чим неправомірно винесені оскаржувані рішення про відмову у державній реєстрації права власності.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши наступне.
Перелік документів, що підтверджують виникнення, та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, визначений у Порядку 703, до якого, зокрема, віднесено рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном (п. 27 Порядку).
Конкретні вимоги до форми та змісту того чи іншого документу містяться у нормативних актах, відповідно до яких той чи інший документ виданий. Отже, надані позивачем документи не є правовстановлюючими для проведення державної реєстрації права власності, тому що вони не є офіційними документами щодо підтвердження права виникнення права на нерухомість, крім цього, не містять чітко визначеної назви об'єктів нерухомого майна, розмірів площ, описів, а технічний паспорт не є основним документом - приймається до уваги як додатковий документ, коли проводиться реєстрація новозбудованого або реконструйованого об'єкта. Всі інші надані документи (баланс з основної діяльності підприємства, передатний баланс ) є документами бухгалтерського обліку та звітності, а не правовстановлюючими.
На підставі п. 4.1 Статуту ДП «Селидіввугілля» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Частиною 1 ст. 119 Господарського кодексу України встановлено, що залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання. Державним господарським об'єднанням є об'єднання підприємств, утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання) ч. 4 ст. 119 Господарського Кодексу України. Майно передається його учасникам у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання (ч. 2 ст. 123 Господарського Кодексу України). При цьому, власником майна, що закріплюється за юридичними особами, залишається держава.
При здійснені державної реєстрації речових прав враховується, що документи, які підтверджують виникнення права господарського відання та право оперативного управління в державному секторі економіки, відносяться до рішень розпорядчого характеру про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання суб'єктів управління об'єктами державної власності, перелік яких визначено ст. 4 Закон України «Про управління об'єктами державної власності».
В наказах Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (а також наказах Міністерства палива та енергетики України, Міністерства вугільної промисловості України) відсутні відомості про передані об'єкти з чітко визначеними даними щодо цих об'єктів, а в передатних балансах зазначені тільки коди та вартість основних засобів. Наданий Акт прийому-передачі - це опис основних засобів станом на 1 вересня 2003 року, який містить не тільки нерухоме майно, а також і рухоме без будь-якої конкретизації.
Таким чином, на думку відповідача документи, які були надані позивачем для державної реєстрації не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи Міністерство енергетики та вугільної промисловості України повідомлялось судом належним чином (а.с. 128-129). Причини неявки представника суду не повідомлені.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав та мотивів.
Як встановлено під час розгляду справи Державне підприємство «Селидіввугілля» (ідентифікаційний номер 33426253) створено на підставі наказу Міністерства вугільної промисловості України про реорганізацію державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» № 237 від 26 травня 2005 року шляхом виділення з його складу відокремленого підрозділу «Селидіввугілля» (а.с. 54, п.п. 6, 10).
На виконання означеного наказу державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія» мало передати, а державне підприємство «Селидіввугілля» прийняти на баланс підприємства майно за актом приймання-передачі, скласти розподільчий баланс станом на 31 травня 2005 року.
Згідно статуту державного підприємства «Селидіввугілля» (а.с. 11-22), Підприємство засноване на державній власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 26 травня 2005 року № 237 та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, створеного відповідно до Указу президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».
Підприємство створене з метою виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для отримання прибутку, що досягається шляхом: забезпечення виконання договірних зобов'язань із постачання вугільної продукції на внутрішній і зовнішній ринки; перспективного розвитку та підтримання діючих потужностей виробництва; збереження виробничої кооперації у видобутку і переробці вугілля, підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку; підвищення конкурентоспроможності продукції на ринках; реалізації широкомасштабних та інвестиційних проектів, формування ефективних та організаційних зв'язків підрозділів, що входять до складу Підприємства; реалізації економічних і соціальних потреб працівників Підприємства, організації науково-дослідних та екперементально-конструкторських робіт, оптимізації інвестування (п. 2.1 Статуту).
Підприємство є юридичною особою. Права і обв'язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації (п. 3.1 Статуту).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Державне підприємство «Селидіввугілля» (ідентифікаційний номер 33426253) зареєстроване виконавчим комітетом Селидівської міської ради 6 червня 2005 року за № 1 276 102 0000 000226, місце знаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41 (а.с. 77-78).
Підприємство є правонаступником прав та обов'язків відокремлених підрозділів реорганізованого Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», шляхом виділення з його складу відокремлених підрозділів (в тому числі, відокремленого підрозділу «Селидіввугілля») та приєднання до підприємства (п. 3.3 Статуту).
Відповідно до Розділу 4 Статуту майно Підприємства становлять основні фонди, інші необоротні та оборотні активи, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства.
Разом з цим, в абз. 2 розділу 4 Статуту наголошено на тому, що майно Підприємства є власністю держави та закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном на умовах, встановлених цим Статутом, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству.
Таким чином, власником майна, переданого на баланс позивача, є держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Згідно ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Із змісту наведеної норми випливає, що право господарського відання має низку суттєвих відмінностей від права власності та є більш вужчим за нього поняттям. Зокрема, якщо власник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд в повному обсязі, то особа, яка володіє, користується та розпоряджається майном, яке закріплене за нею власником (уповноваженим органом) на праві господарського відання, здійснює ці повноваження з певними обмеженнями.
Також необхідно зазначити, що передання майна з балансу одного підприємства на баланс іншого не є відчуженням майна, оскільки фактично представляє собою лише певний спосіб постановлення підприємством майна на облік, з метою можливості здійснення ним в подальшому аналізу своєї господарської діяльності, а сам результат зміни балансоутримувача майна не веде до зміни його власника, яким в спірних правовідносинах залишається держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Ст. 326 Цивільного кодексу України встановлює, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
Поряд із цим, ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначає, що управління об'єктами державної власності полягає у здійсненні Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктом управління об'єктами державної власності, стосовно яких виконуються функції з управління, а також об'єктами управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом, є Кабінет Міністрів України. Отже, саме Кабінет Міністрів України є уповноваженим органом, який від імені держави здійснює управління об'єктами державної власності безпосередньо або делегуючи відповідні повноваження уповноваженим органам управління, при цьому визнаючи порядок такого управління об'єктами державної власності.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства.
Міністерство енергетики та вугільної промисловості України утворено указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 шляхом реорганізації Міністерства палива та енергетики України та Міністерства вугільної промисловості України. Відповідно до вказаного нормативного акту Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є правонаступником реорганізованих міністерств.
Відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 382/2011, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Згідно цього Положення зазначене Міністерство здійснює в межах повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Як встановлено під час розгляду справи Наказом Міністерства енергетика та вугільної промисловості України від 1 лютого 2012 року № 38 (п. 1) керівників державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України зобов'язано: забезпечити до 1 вересня 2013 року оформлення права постійного користування земельними ділянками, які використовуються без документів; визначити будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, права власності на які не зареєстровано, та забезпечити здійснення державної реєстрації такого права до 1 вересня 2013 року (а.с. 7).
31 травня 2013 року позивач звернувся до реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції із заявами про державну реєстрацію права державної власності за Міністерством енергетика та вугільної промисловості України наступних об'єктів: будівлі тресту з переходом, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41; будівлі гаражу, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41; будівлі складу, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41 (а.с. 144-152).
Рішеннями № 2995695, № 2996387, № 2996007 від 10 червня 2013 року відповідачем було відмовлено у державній реєстрації права власності на зазначені об'єкти за Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності (а.с. 8-10).
Не погодившись з вказаними Рішеннями позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення по справі, суд керується наступним.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що ст. 182 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 1 ст. 4 Закону № 1952-IV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; інші речові права відповідно до закону; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Систему органів державної реєстрації прав (ст. 6 Закону № 1952-IV) становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).
Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (ст. 8 Закону № 1952-IV).
Відповідно до ст. 16 Закону № 1952-IV заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об'єкт нерухомого майна або більша за площею його частина. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Стаття 22 Закону № 1952-IV передбачає, що у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений ч.ч. 5, 7 і 8 ст. 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника. Якщо заявник протягом п'яти робочих днів після отримання письмового повідомлення виконав вимоги державного реєстратора, загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. У разі невиконання зазначених вимог реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-IV визначено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, а саме: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою ст. 15 цього Закону; заявлене право вже зареєстровано.
Згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 1952-IV відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Відповідно до ч. 13 ст. 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
Як встановлено під час розгляду справи 31 травня 2013 року позивач звернувся до реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції із заявами про державну реєстрацію права державної власності за Міністерством енергетика та вугільної промисловості України наступних об'єктів: будівлі тресту з переходом, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41; будівлі гаражу, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41; будівлі складу, що розташований за адресою Донецька область, місто Селидове, вулиця Карла Маркса, будинок 41 (а.с. 144-152).
Відповідно до карток прийому заяв (а.с. 144-152) до заяв про реєстрацію права власності представником Державного підприємства «Селидіввугілля» Кур'єровою Н.П. були додані наступні документи: копія наказу серія та номер: 19, виданий 13 січня 1981 року, видавник: Міністерство вугільної промисловості України (копія зазначеного наказу міститься в матеріалах справи, а.с. 27); копія розподільчого балансу по основній діяльності виробничого об'єднання (підприємства), серія та номер: бн, виданий 1 січня 1981 року, видавник: УП УССР "Селидовуголь" CAO (а.с. 28-31); копія наказу, серія та номер: 497, виданий 27 вересня 1996 року, видавник: Міністерство вугільної промисловості України (а.с. 32-34); копія наказу, серія та номер: 667, виданий 30 грудня 1996, видавник: Міністерство вугільної промисловості України (а.с. 35-37); копія балансу підприємства, серія та номер: бн, виданий 1 січня 1997 року, видавник: Відкрите акціонерне товариство Державна холдингова компанія "Селидіввугілля" (а.с. 38-39); копія наказу, серія та номер: 96, виданий 25 лютого 2003, видавник: Міністерство палива та енергетики України (а.с. 40); копія балансу, серія та номер: бн, виданий 30 вересня 2003 року, видавник: Відкрите акціонерне товариство Державна холдингова компанія "Селидіввугілля" а.с.41-42); акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: бн, виданий 9 жовтня 2003 року, видавник: Відкрите акціонерне товариство Державна холдингова компанія "Селидіввугілля" (а.с. 50-53); копія наказу, серія та номер: 492, виданий 10 серпня 2004 року, видавник: Міністерство палива та енергетики України (а.с. 43-46); копія наказу, серія та номер: 21, виданий 22 грудня 2004 року, видавник: Державне підприємство "Донецька енергетична вугільна компанія" (а.с. 47); копія передаточного балансу, серія та номер: бн, виданий 31 грудня 2004 року, видавник: Відокремлений підрозділ "Селидіввугілля" Державного підприємства "Доне-цька вугільна енергетична компанія" (а.с. 48-49, 135-139); копія наказу, серія та номер: 237, виданий 26 травня 2005 року, видавник: Міністерство палива та енергетики України (а.с. 54); копія передатного балансу, серія та номер: бн, виданий 31 травня 2005 року, видавник: Відокремлений підрозділ "Селидіввугілля" Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" (а.с. 55-56); копія наказу, серія та номер: 39, виданий 1 квітня 2011 року, видавник: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (а.с. 57); копія на право користування землею; відомості про державне майно (а.с. 25-26); копія технічного паспорту (а.с. 58-76). Зазначений пакет документів був доданий до кожній з трьох заяв.
В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами по справі, що Рішеннями відповідача від 3 червня 2013 року про зупинення розгляду заяв позивача про реєстрацію права власності, які отримані представником Державного підприємства «Селидіввугілля» 10 червня 2013 року, розгляд зазначених заяв було зупинено для надання позивачем належних правовстановлюючих документів (а.с. 154-156).
Як пояснив представник відповідача та підтвердив представник позивача, вказані рішення позивачем не оскаржувались.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-IV визначено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, а саме: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою ст. 15 цього Закону; заявлене право вже зареєстровано.
У зв'язку із ненадання позивачем протягом п'яти робочих днів після отримання письмового повідомлення про зупинення розгляду заяв щодо реєстрації права власності, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 1952-IV державний реєстратор прийняв рішення про відмову позивачу в державній реєстрації права власності за Міністерством енергетики та вугільної промисловості України об'єктів нерухомості (будівлі тресту з переходом, будівлі гаражу, будівлі складу) що розташовані за адресою Донецька область, місто Селидове, вул. Карла Маркса, буд. 41 (а.с. 8-10).
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86 КАС України).
При вирішенні питання щодо належності наданих позивачем для реєстрації права власності документів до документів, що є правовстановлюючими, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комуналь-ному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Враховуючи, що в зазначеному переліку не містяться документи, що були надані позивачем державному реєстратору для реєстрації права власності 31 травня 2012 року, а також беручи до уваги, що представником позивача в судовому засіданні не було доведено, що надані до заяви про реєстрацію права власності документи, зокрема, накази Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (та його попередників), баланс підприємства, інвентаризаційні акти та акти прийому-передачі є іншими документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно (п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону № 1952-IV), а саме - не зазначено норми закону чи іншого правового акту, в якому ці документи визначені як правовстановлюючі), суд дійшов висновку про правомірність відмови відповідача у державній реєстрації права власності за Міністерством енергетики та вугільної промисловості права власності на нерухомі об'єкти, що знаходяться за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, б. 41.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Як вбачається зі змісту довіреності, наданої представником позивача ОСОБА_5 (а.с. 153), доданої до заяви про державну реєстрацію зазначених вище об'єктів нерухомості, вказана довіреність видана на представництво інтересів не Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (за яким мала бути зареєстрована нерухомість), а інтересів Державного підприємства «Селидіввугілля», яке не є власником цієї нерухомості.
Суд не приймає до уваги пояснення представника позивача про, те, що підприємство має право вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна на підставі Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 1 лютого 2013 року № 38, оскільки, як вбачається зі змісту цього наказу, керівників державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міністерства, зобов'язано (п. 1.2) визначити будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, права власності на які не зареєстровано, та забезпечити здійснення державної реєстрації такого права (а.с. 7).
Тобто, керівників вказаних підприємств зобов'язано не здійснити реєстрацію, а забезпечити здійснення цієї реєстрації. Крім цього, суду не надано контракту (трудового договору), підписаного між керівником позивача та міністром енергетики та вугільної промисловості, який передбачений п. 6.2 Статуту підприємства (а.с. 16), зі змісту якого можна було б з'ясувати - чи має право керівник позивача здійснювати певні дії щодо реєстрації за Міністерством енергетики та вугільної промисловості право власності на об'єкти нерухомості та чи має він право видавати довіреності на здійснення таких дій від імені міністерства іншим особам.
Таким чином, заяви про державну реєстрацію права власності на нерухомість подані неналежною особою (не уповноваженою належним чином).
З урахуванням встановлених судом обставин суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 10 червня 2013 року № 2995695, № 2996387, № 2996007 про відмову зареєструвати право власності на об'єкти нерухомості за Міністерством енергетики та вугільної промисловості України є законним та обґрунтованим.
Надані суду додаткові документи (технічні паспорти на об'єкти нерухомості в новій редакції та відомості щодо прийнятого Міністерством енергетики та вугільної промисловості наказу № 38 від 1 лютого 2013 року, інвентаризаційний опис від 24 січня 2005 року, бухгалтерська довідка від 9 серпня 2013 року) та ті, що містяться в матеріалах адміністративної справи, не є підставою вважати прийняті відповідачем рішення протиправними та не надають суду правових підстав зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості. Відповідно, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 112, ст. 122-154, ст. 158-163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Селидіввугілля» до Реєстраційної служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про скасування рішень та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 9 серпня 2013 року в присутності представника позивача та представника відповідача.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складений 9 серпня 2013 року.
Суддя Волгіна Н.П.