Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
"08" серпня 2013 р. № 820/5016/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шляхова О.М.,
за участі секретаря - Браварець К.В.,
за участі : представника позивача - ОСОБА_1 . (договір б/н від 07.08.13р.),
представника відповідача - Сафеніної А.Е. (довіреність №2845/9/10.0-15 від 01.07.2013р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.06.2013 року № 0001170172, стягнути судові витрати з відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованим, спростовуються наявними первинними документами, які були в наявності у відповідача під час перевірки. Посилаючись на вказані обставини, позивач у судовому засіданні підтримав позов та просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Протокольно ухвалою суду було замінено первинного відповідача - Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова на відповідача - Основ'янську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області у зв"язку з ліквідацією первинного відповідача та правонаступництвом до нового відповідача.
Відповідач у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, на обґрунтування своїх заперечень посилався на письмове заперечення на адміністративний позов та акт перевірки № 2415/17.2-07/НОМЕР_2 від 07.05.2013 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та відповідача, встановив наступне
Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця , яке міститься в матеріалах справи ОСОБА_3 зареєстрований фізичною особою - підприємцем Виконавчим комітетом Харківської міської ради 13.08.2001 року та перебуває на обліку в Основ"янській ОДПІ м.Харкова як платник податків , що не заперечується сторонами у справі.
Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова ДПС у Харківській області проведено невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Марафон 12" за грудень 2012р.
За результатами перевірки складено акт перевірки № 2415/17.2-07/НОМЕР_2 від 07.05.2013 року (а.с.6- 21).
Перевіркою встановлено :
- порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216 , ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів, робіт, послуг за грудень 2012р.,
- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755- VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого підприємцем завищено податковий кредит всього у сумі 4098 грн. за рахунок контрагента постачальника ТОВ "Марафон 12" за грудень 2012р.
Не погоджуючись з актом перевірки № 2415/17.2-07/НОМЕР_2 від 07.05.2013 року, позивач звернувся зі скаргою до ДПС України, за результатами розгляду якої висновки акту перевірки залишені без змін.
На підставі акту перевірки № 2415/17.2-07/НОМЕР_2 від 07.05.2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 03.06.2013 року № 0001170172 (а.с.27), яким позивачу визначено розмір грошового зобов"язання з податку на додану вартість на суму 2273 грн. та за штрафними санкціями - 568,25 грн.
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в перевірки № 2415/17.2-07/НОМЕР_2 від 07.05.2013 року судження суб'єкта владних повноважень про завищення сум податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Марафон 12" у грудні 2012 років через відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентом позивача.
Між позивачем та ТОВ "Марафон 12" укладено договір поставки № 12/2012-п від 01.12.2012 р. , предметом якого є поставка товару- продуктів харчування.
На підтвердження виконання договору № 12/2012-п від 01.12.2012 р. позивачем надано: рахунки -фактури №0312-11 від 03.12.12р. , №0712-2 від 07.12.12р., №2812-4 від 28.12.12р., податкові накладні: № 24 від 03.12.12р., №33 від 07.12.12р., №125 від 28.12.12р.; видаткові накладні №0312-11 від 03.12.12р. , №0712-2 від 07.12.12р., №2812-4 від 28.12.12р.
На підтвердження сплати за товар позивачем надано платіжне доручення №6 від 16.01.2013р.
Судом встановлено, що копії долучених до матеріалів справи податкових накладних та інших первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
У зв"язку з чим , оцінивши перелічені вище документи за правилами ст.86 КАС України, суд не знаходить підстав для невизнання первинних документів належними і допустимими доказами фактичного проведення господарських операцій .
Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки стосовно відсутності контрагенту позивача - за місцезнаходженням та перебуванням в стані припинення , оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження цього та у наданих витягів з державного реєстру юридичних осіб відсутні відомості щодо відсутності ТОВ "Марафон12" за місцезнаходженням чи перебуванням в стані припинення.
Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Позивачем до матеріалів справи було надано належні накладні , рахунки - фактури та інші первинні документи, які підтверджують виконання договору .
Суд зазначає, що під час складання акту перевірки відносно позивача та прийняття спірного податкового повідомлення -рішення у позивача були в наявності всі документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції.
Суд також зауважує, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).
Що стосується посилань відповідача , що під час перевірки було виявлено не підтвердження позивачем транспортування , зберігання та подальшої реалізації товару, отриманого від ТОВ "Марафон12", судом встановлено наступне.
Можливість зберігання товару підтверджується договором оренди від 03.01.2012р.та актом приймання - передачі приміщення від 03.01.2012р. Зазначені документи були в наявності у перевірячого під час перевірки, але безпідставно не враховані ним.
Як пояснив представник позивача під час судових засідань, всі отриманий товао- продукти харчування було у подальшому реалізовано іншим контрагентам - КП "ХТМ", "Національний фармацевтичний університет", що підтверджується податковими та видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи . Зазначені накладні , які підтверджують подальший рух товару , були в наявності у перевіряючих під час перевірки, але безпідставно не враховані.
Також представник позивача пояснив, що транспортування товару від ТОВ «Марафо12» до ФО-П ОСОБА_3 здійснювалось транспортним засобом продавця ТОВ «Марафон 12» або автомобілем ГАЗ 330214, державний номер НОМЕР_3, на підтвердження цього надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу .
Суд вважає за необхідне зазначити, що у позивача право на податковий кредит виникло на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг, оскільки, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
У відповідності до роз'яснень Інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися, з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв"язку з його господарською діяльністю мали місце.
З приводу викладеного в акті посилання відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного з ТОВ "Марафон 12" , суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення платником податків в податковому обліку показників господарських операцій, котрі в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Зміст спірних угод не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угод не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлено відсутність порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту з ПДВ у грудні 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "Марафон 12".
Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України не відповідає встановленим обставинам справи, через що, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.06.2013 року № 0001170172,.
Стягнути з Державного бюджету (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, МФО: 851011, Банк: ГУДКСУ у Харківській області, р/р: 31217206784011) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 114.70 грн. (сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2013 року.
Суддя Шляхова О.М.