Справа № 752/3927/13-ц
Провадження № 2/752/2077/13
Іменем України
07.08.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
з участю секретаря Юрченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, -
05 березня 2013 року позивач заступник прокурора Голосіївського району м. Києва звернулася у суд з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 890 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. № 922/922; визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8 000 000 000:79:364:0317, виданого ОСОБА_2 і зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 22.12.2009 р. за № 07-7-05108; визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладеного 26.10.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на зазначену земельну ділянку за Територіальною громадою м. Києва.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки за замовленням ОСОБА_2 не розроблявся, кортролюючими органами не роглядався та не погоджувався, а проект рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки Головним управлінням земельних ресурсів виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) не готувався та на розгляд міської ради не направлявся, що свідчить про те, що оскаржуване рішення та укладений на його підставі договір купівлі-продажу та державний акт на право власності на зазначену земельну прийняте з порушенням встановленої Земельним Кодексом України процедури. Крім того, експертиза проекту землеустрою та містобудівної документації не проводилась, а також оспорювани рішенням міської ради внесено зміни до Генерального плану міста Києва без проведення обов"язковоїх державної екологічної експертизи документації. При прийнятті оспорюваного рішення КМР діяла без врахування публічних інтересів територіальної громади м. Києва, без інформування через ЗМІ про заплановану зміну цільового призначення земельних ділянок та про заплановану передачу цих земельних ділянок у приватну власність. При затвердженні містобудівного обгрунтування та внесенні змін до Генерального плану були порушені також громадські і приватні інтереси.
У зв"язку з тим, що на підставі незаконно рішення КМР від 18.12.2008 р. № 922/922 ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку , тому він згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України підлягає визнанню недійсним.
Укладені у подальшому договори купівлі-продажу спірної земельної ділянки також підлягають визнанню недійсними, у звязку з продажем земельної ділянки особами, що не є її власниками, тобто не наділені повноваженнями по володінню, користуванню та розпорядженню нею.
Оскаржуваним рішенням, державними актами та договорами купівлі-продажу спірної земельної ділянки порушено право власності територіальної громади м. Києва на землю. Для захисту порушеного права необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою м. Києва.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити вимоги, зазначивши, що даний позов поданий прокурором як позивачем. Необхідність захисту інтересів держави в даній справі полягає у прийнятті органом місцевого самоврядування незаконного рішення про розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Про вищевказані порушення інтересів держави прокуратура Голосіївського району м. Києва дізналася 24 січня 2012 року під час проведення перевірки законності оскаржуваного рішення на виконання завдання прокуратури м. Києва від 23.01.2012 р. № 05/3-6445-11, що надійшло до прокуратури району 24.01.2012 р.
Відповідач Київська міська рада в судове засідання не забезпечила явку свого представника, хоча про час та місце розгяду справи був повідомлений судом належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з"явився, хоча про час та місце розгяду справи був повідомлений судом належним чином.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність вимог заступника прокурора Голосіївського району м. Києва.
Третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не забезпечив явку свого представника, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений судом.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Рішенням КМР від 18.12.2008 р. № 922/922 "Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва» відведено 975 громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, а також 315 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва. (а.с. 110)
Пунктом 890 зазначеного рішення КМР ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівеь та споруд. (а.с. 113)
На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який зареєстрований Головним управлінням виконавчого органу КМР (КМДА) 22.12.2009 р. за № 07-7-05108. (а.с. 18-19)
26.10.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 14-15)
Звертаючись у суд з даним позовом, позивач зазначає про відсутність проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки та відсутність погодження з контролюючими органами проекту відведення спірної земельної ділянки.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано акт обстеження земельної ділянки № 92/01 від 25.01.2012 р. та акт обстеження земельної ділянки № 1162/01 від 22.08.2012 р., з яких вбачається, що земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_3 Також обстеженням встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розпочато будівництво споруди невизначеного призначення (за інформацією, наданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 96 КУпАП та видано припис зупинити виконання будівельних робіт.) (а.с. 20-23)
Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 р. був задоволений позов заступника прокурора м. Києва в частині скасування рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва», зокрема й відповідачу ОСОБА_2
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, одна з зазначених у ній осіб звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із заявою про перегляд постанови від 17.11.2011 р. за нововиявленими обставинами. Підставою для перегляду було те, що 18 червня 2012 року заявником отримано лист Управління Служби безпеки України у м. Києві № 51/12/2543 від 11 червня 2012 року, згідно якого УСБ України в м. Києві під час проведення обшуку в ПП «ОСОБА_5» було вилучено оригінали проектів землеустрою та погодження проекту відведення земельних ділянок певних осіб, зокрема й відповідача ОСОБА_2
За результатами розгляду вказаної справи, суд своєю постановою від 20 вересня 2012 року скасував Постанову від 17.11.2011 р. та відмовив в задоволенні позову заступника прокурора м. Києва в частині скасування оскаржуваного рішення щодо передачі земельних ділянок особам, у яких їх придбав заявник за договором купівлі-продажу.
Ухвалою Київського апеляційного суду м.Києва від 16 січня 2013 року залишена без змін постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2012 року.
20.02.2013 року справа № 2а/16462/10/2670 направлена до Вищого адміністративного суду України, оскільки рішення суду було оскаржено в касаційному порядку.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст.61 ЦПК України).
Таким чином, лист Управління Служби безпеки України у м. Києві № 51/12/2543 від 11 червня 2012 року підтверджує необґрунтованість вимог позивача щодо визнання недійсним оскаржуваного рішення та державного акту на право власності на спірну земельну ділянку. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 р., було встановлено обставини, що підтверджують наявність проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та погодження з контролюючими органами проекту її відведення. Враховуючи, що дані обставини були встановлені щодо відповідача ОСОБА_2, який є стороною в даній справі, вони не потребують доказування. Такі обставини були встановлені також в ухвалі апеляційного суду, що на час вирішення даної цивільної справи є чинною.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що викладені в позові факти не відповідають дійсності, а позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Крім того, з тексту позовної заяви вбачається, що, підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору була відсутність на момент йог укладення у відповідача ОСОБА_2 повноважень щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України визначені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Проаналізувавши всі необхідні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, можна дійти висновку, що в момент укладення оскаржуваного договору сторонами були дотримані всі необхідні умови, встановлені чинним законодавством. Зокрема сторонами було встановлено, а нотаріусом було підтверджено, що оскаржуваний договір був укладений із дотриманням усіх положень чинного законодавства та не суперечить їм. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент укладення договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності для здійснення відповідних дій. Волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Сторонами під час укладення оскаржуваного договору була дотримана й вимога щодо належної форми правочину, зокрема його письмовості, нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Зі змісту оспорюваного правочину вбачається, що ОСОБА_3 у ОСОБА_2 було придбано земельну ділянку за ціною 506 342 грн., тобто відповідач ОСОБА_3 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору.
На державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 905423, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-7-05108, та який був підписаний начальником Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР та Київським міським Головою, нотаріусом відповідно до Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», що затверджена Наказом Міністерства юстиції України за 20/5 від 03.03.2004 р., було проставлено відповідну відмітку про перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (а.с. 118), а в подальшому, а саме 18 березня 2013 року право власності на вказану земельну ділянку було відповідачем ОСОБА_3 зареєстроване в реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та відповідачем одержано витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.03.2013 р. (а.с. 119)
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що станом на 26 жовтня 2010 року, тобто на момент придбання спірної земельної ділянки, він, як покупець, не знав та не міг знати про те, що існують якість проблеми правового характеру щодо придбаної ним за відплатним договором зазначеної земельної ділянки.
Таким чином, відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.
Згідно із Цивільним кодексом України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).
Стаття 215 ЦК України установлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.
Однак, ст. 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, на правочин, укладений із порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
Позивачем не було доведено підстав для визнання незаконним та скасування пункту 890 додатку № 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008 р. «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва» в частині передання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га на вул. Академіка Вільямса, 8-г у Голосіївському районі м. Києва, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладеного 26.10.2010 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований в Реєстрі за № 1742 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Також, не підлягають задоволенню і інші вимоги, як похідні.
Керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 216, 330 та 388 ЦК України, ст.ст. 10, 15, 30, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову заступника прокурора Голосіївського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: