05 серпня 2013 року Справа № 901/1240/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Котлярової О.Л.,
суддів Євдокімова І.В.,
Сікорської Н.І.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Чугунов Вячеслав Миколайович , довіреність № 12/2-2 від 03.01.13, приватне підприємство Фірма "Шарм";
представник відповідача, Лазебник Світлана Василівна, довіреність № 946 від 20.03.13, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління";
представник відповідача, Лауман Юлія Сергіївна, довіреність № б/н від 21.06.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Лигурія";
представник третьої особи, не з'явився, Гурзуфська селищна рада;
розглянувши апеляційні скарги "Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" та товариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 20.05.13 у справі № 901/1240/13
за позовом приватного підприємства "Фірма "Шарм" (вул. Ломоносова, 1, кв. 3, Ялта, 98622)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія" (вул. Робоча, б.19, кв.36, Ялта, 98612; вул. 60 років СРСР, 24, кв. 6, Гурзуф, 98640)
Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, Ялта, 98604)
3-тя особа Гурзуфська селищна рада (вул. Подвойського, 9, Гурзуф, 98640)
про визнання договору недійсним
23 лютого 2005 року між Гурзуфською селищною радою (орендодавець) та приватним підприємством Фірма "Шарм" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (а. с. 13-18).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі Закону України "Про оренду землі" та "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельного кодексу України на згідно рішення 42-ої сесії 4 (24) скликання Гурзуфської селищної ради від 29 грудня 2004 року № 34, із земель селищної ради, яка розташована за адресою: смт. Гурзуф, Набережна імені О.С. Пушкіна, кадастрові номера ділянок 0111946800:01:006:0087 та 0111946800:01:006:0078.
В оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,1289 га відкритті землі без рослинного покриву, або з незначним покровом у т.ч. "каменисті місця" код по УКЦИЗ - 1.12.9 (іншого суспільного призначення) (пункт 2.1).
Згідно п. 2.6 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: на земельній ділянці будови та споруди відсутні.
У розділі 5 договору зазначено, що цільове використання землі і її код (згідно з Українським класифікатором цільового використання землі - УКЦВЗ) - "Іншого суспільного призначення", код. 1.12.9. Цільове призначення земельної ділянки для обслуговування пляжу.
Відповідно до п. 3.1 договір укладений строком на 10 років.
Як вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство фірма „Шарм" зверталося до КРП "Протизсувне управління" листом № 4 від 18.03.2013 р. (а.с. 89) про укладення договору експлуатації берегоукріплюючих споруд, розташованих в смт. Гурзуф.
20 березня 2013 року між Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління" (управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лігурія" (користувач) був укладений договір № 26/13 експлуатації берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд (а.с. 141-143).
Предметом договору є майно, яке знаходиться на балансі управління: берегоукріплюючі споруди у смт. Гурзуф (м. Ялта) ділянка від буни № 9 (не вкл.) до буни № 10 (вкл.), протяжністю 58 м.
Дана обставина підтверджується наступним.
Так, відповідно до пункту 6 постанови Ради міністрів Української РСР від 26 червня 1986 року № 238 "Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" берегоукріплювальні споруди, включаючи штучно створені хвилегасящі пляжі, незалежно від відомчої належності, взяті на баланс Кримського протизсувного управління із врахуванням у складі основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.
Також, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29 червня 1992 року № 110-1 "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної)" були затверджені: перелік підприємств, організацій та установ, які відносяться до загальнореспубліканської власності Криму по галузям народного господарства; перелік підприємств, організацій та установ, по власності яких існують розбіжності між місцевими та республіканськими органами управління; перелік підприємств, установ, організацій, розташовані на території м. Джанкоя, які відносяться до комунальної власності Джанкойської районної Ради народних депутатів.
Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 березня 2000 року № 982-2/2000 „Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2003 року № 444-3/03 "Про деякі питання, пов'язані з управлінням майном, яке належить Автономній Республіці Крим" був затверджений перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим та які знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", що викладений у додатку № 3 до постанови.
У пункті 31 вказаного додатку зазначені берегоукріплюючі та протизсувні споруди, що належать Автономній Республіці Крим та знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", а саме: берегоукріплюючі споруди в смт. Гурзуф (м. Ялта) - всього 1-й комплекс протяжністю 0,312 км., рік здачі в експлуатацію 1977, 2-й комплекс протяжністю 0,288 км., рік здачі в експлуатацію 1978 (а.с. 110).
Відповідно до п. 1.2 договору № 26/13, управління надає користувачу в експлуатацію майно, вказане у п. 1.1 даного договору, а користувач передає управлінню кошти (плата за експлуатацію майна) на відновлення та капітальний ремонт берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд, розмір яких визначається виходячи із норм амортизаційних відрахувань.
Як вбачається з акту від 15 квітня 2013 року прийому-передачі складу майна, яке надається в експлуатацію товариству з обмеженою відповідальністю "Лігурія" по договору № 26/13 від 20.03.2013 р., було передано берегоукріплюючі споруди в смт. Гурзуф (Ялта), ділянка від буни № 9 (не вкл.) до буни № 10 (не вкл.), в складі: штучний хвильогасящій пляж; гідротехнічна підпірна стіна 1-го ярусу; набережна (а. с. 144).
Враховуючи те, що приватному підприємству Фірмі "Шарм" була надана в оренду земельна ділянка для обслуговування пляжу отже останній є землекористувачем земельної ділянки, а передання об'єкту, який розміщений на земельній ділянці наданій в оренду, в експлуатацію товариству з обмеженою відповідальністю "Лігурія" без погодження із приватним підприємством фірмою "Шарм" стало підставою звернення останнього з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.13 у справі № 901/1240/13 позов задоволено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Лигурія" звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.
Апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія" мотивована порушенням господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права.
Так, товариство з обмеженою відповідальністю "Лигурія" у своїй скарзі вказує на те, що в порушення статті 4 Господарського процесуального Кодексу України судом першої інстанції не прийнято до уваги клопотання скаржника про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечити явку свого представника у судове засідання. Детальніше доводи викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 року апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія" була прийнята до апеляційного провадження у складі судової колегії: головуючий суддя Котлярова О.Л., суддів Воронцової Н.В. та Проценко О.І. та призначена до розгляду на 23 липня 2013 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 червня 2013 року апеляційна скарга Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" була прийнята до спільного апеляційного провадження з апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лигурія" у складі судової колегії: головуючий суддя Котлярова О.Л., суддів Воронцової Н.В. та Проценко О.І та призначена до розгляду на 23 липня 2013 року.
Апеляційна скарга Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що в порушення статті 4 Господарського процесуального Кодексу України судом першої інстанції не прийнято до уваги клопотання ТОВ „Лигурія" про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечити явку свого представника у судове засідання.
22 липня 2013 року до канцелярії суду надійшло клопотання представника Гурзуфської селищної ради з проханням розглянути справу за його відсутності.
22 липня 2013 року до канцелярії суду від Республіканського підприємства „Протизсувне управління" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника.
Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду України від 23 липня 2013 року змінено склад судової колегії, суддю Проценко О.І. замінено на суддю Євдокімова І.В.
У судовому засіданні 23 липня 2013 року представником позивача були надані письмові заперечення на апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лігурія" та Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 липня 2013 року розгляд апеляційних скарг відкладено на 05 серпня 2013 року.
Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду України від 05 серпня 2013 року змінено склад судової колегії, суддю Воронцову Н.В. замінено на суддю Сікорську Н.І.
У судовому засіданні 05 серпня 2013 року представником товариства з обмеженою відповідальністю „Лігурія" заявлено клопотання про доручення до матеріалів справи документів, яке було задоволено судовою колегією.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини даної справи, заслухавши представників сторін, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційних скарг з огляду на наступне.
Приписи цивільного законодавства передбачають, що під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 13 ЦК України вказано, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 187 ЦК України визначено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Отже земельна ділянка між бунами № 9 та № 10 є головною річчю, а штучний хвильогасящій пляж є її приналежністю та захищає берег від руйнування морем. Тому штучний пляж повинен слідувати за головною річчю - земельною ділянкою та не повинен відокремлюватися.
Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.
Враховуючи те, що приватному підприємству фірмі "Шарм" була надана в оренду земельна ділянка для обслуговування пляжу, а рішення сільської ради та договір оренди земельної ділянки не оскаржені у судовому порядку, що свідчить про те, що останній є землекористувачем земельної ділянки, а тому передання об'єкту, який розміщений на земельній ділянці наданій в оренду, в експлуатацію ТОВ "Лігурія" без погодження із приватним підприємством фірмою "Шарм" суперечить положенням статті 95 Земельного кодексу України та ст. 187 Цивільного кодексу України.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному спорі вбачається порушення прав приватного підприємства фірми „Шарм", як землекористувача, а тому доводи скаржників не знайшли свого обґрунтування.
Стосовно доводів апеляційних скарг ТОВ „Лигурія" щодо розгляду господарським судом справи за відсутності представника ТОВ „Лигурія" судова колегія зазначає, що ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2013 року за клопотанням представника ТОВ „Лигурія" розгляд справи було відкладено на 13 травня 2013 року.
13 травня 2013 року у судовому засідання суду першої інстанції (відповідно протоколу судового засідання) представник скаржника приймав участь у судовому засіданні.
17 травня 2013 року представник ТОВ „Лигурія" вдруге заявив клопотання про відкладення слухання справи.
Відповідно до статті 69 ГПК України строк розгляду справи господарськими судами встановлено у строк не більше двох місяців.
Враховуючи вище викладене, у зв'язку із закінченням строку розгляду справи та те, що представник скаржника був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, надав необхідні пояснення відповідно до статті 22 ГПК України, судова колегія не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Республіканського підприємства „Протизсувне управління" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2013 року залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Лигурія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2013 року залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2013 року у справі № 901/1240/13 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Л. Котлярова
Судді І.В. Євдокімов
Н.І. Сікорська
Розсилка:
1.Приватне підприємство "Фірма "Шарм" (вул. Ломоносова, 1, кв. 3, Ялта, 98622)
2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Лигурія" (вул. Робоча, б.19, кв.36, Ялта, 98612; вул. 60 років СРСР, 24, кв. 6, Гурзуф, 98640)
3.Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, Ялта, 98604)
4.Гурзуфська селищна рада (вул. Подвойського, 9, Гурзуф, 98640)