Іменем України
08 серпня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Ігнатюка Б.Ю.
суддів - Кеміня М.П., Бисаги Т.Ю.
при секретарі - Свіда Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 15 травня 2013року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ,-
ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 третьої особи ОСОБА_2 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позов мотивовано тим, що 02.04.2006 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит у сумі 30 477,48 дол. під 11,04 % річних. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору між Банком та ОСОБА_1 03.04.2006 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належна відповідачці на праві власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 58387,78 дол. США (що еквівалентно 465517,90 грн.). Тому Банк просив визнати дійсним зазначений договір іпотеки і в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем; виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі, що є предметом іпотеки зі зняттям їх з реєстраційного обліку.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15 травня 2013 року даний позов ПАТ КБ «Приватбанку» задоволено частково: договір іпотеки визнано дійсним; в рахунок погашення заборгованості по кредитному договорі в розмірі 58397.78 доларів США що еквівалентно 465 517.90 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом її продажу Банком за поточною ціною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності .на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог ЗУ «Про іпотеку»; виселено ОСОБА_1 з квартири, яка є предметом договору іпотеки із зняттям її з реєстраційного обліку; стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати, з яких 1708 грн. держмито та 120 грн. витрат та ІТЗ. В задоволенні решти позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 та представник Банку оскаржили зазначене рішення суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_1 просила рішення суду змінити, визначити спосіб реалізації іпотеки в межах заявлених позивачем вимог, а також встановити початкову вартість предмету іпотеки в сумі 298 448 грн.; у задоволенні вимог про стягнення прострочених відсотків у сумі 14 376,68 дол. США, пені 14 201,13 дол. США, комісії в сумі 872,90 дол. США, виселення ОСОБА_1 відмовити.
Представник Банку просив рішення суду змінити в частині визначення судом способу реалізації предмету іпотеки.
Апеляційні скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 подану останньою скаргу підтримав, а в задоволенні скарги Банку просив відмовити.
Представник Банку подану ним скаргу підтримав, а скаргу відповідачки не визнав.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до ч. І ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, а відповідно до ч. з цієї статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду; відповідно до п.4 ч. І ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості, яка становить суму позову, є доведеною і стягнення цієї заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та продаж його з публічних торгів відповідає вимогам ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» та ст.25 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Зазначений висновок відповідає обставинам справи в частині констатації невиконання позичальником умов кредитного договору по поверненню кредиту в результаті чого виникла заборгованість на суму позову, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення іпотекодавця. Але цей висновок не в повній мірі відповідає вимогам законодавства стосовно стягнення штрафних санкцій за невиконання вказаних умов кредитного договору та формулювання задоволених позовних вимог в частині порядку реалізації предмета іпотеки.
Так, по справі встановлено, що 02.04.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит у сумі 30 477,48 дол. США під 11,04% річних, (а.с.13-15).
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 03.04.2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належна відповідачці на праві власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-18).
Оскільки ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, то у Банку виникло право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір іпотеки в судовому порядку недійсним не визнаний, відповідачкою він не оспорюється і тому в силу ст.204 ЦК України він є правомірним. Саме на підставі цього в задоволенні позову Банку про визнання цього договору дійсним слід відмовити, оскільки предмет спору як такий відсутній.
В той же час колегія суддів, не може погодитися з розміром заборгованості за кредитним договором, який згідно розрахунків позивача становить 58397,78 доларів США виходячи з наступного.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з даним позовом до суду 25.10.2011 року (згідно штемпелю вхідної кореспонденції суду). Таким чином, з урахуванням вимог п.2 ч.1 ст. 258 ЦК України, правомірним є нарахування неустойки за порушення ОСОБА_2 зобов'язань по кредитному договору за період з 25.10.2010 року по 25.10.2011 року включно. В той же час, як вбачається з розрахунку заборгованості наданою банком, пеня останнім нараховувалася починаючи з 03.04.2007 року, що є протиправним. За рік, що передував зверненню до суду неустойка за прострочення виконання ОСОБА_2 зобов'язань становить (згідно розрахунку) 6 328,88 дол. США. З позовної заяви вбачається, що Банком нараховано 14201,13 дол. США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, тобто Банком неправомірно нараховано 7 872,25 дол.США (14201,13 - 6328,88 = 7872,25) пені, що еквівалентно 62 753,64 грн. (7872,25 х 7,9715 = 62753,64).
Відповідно до роз'яснень п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам: в ньому не зазначено всіх складових заборгованості по кредиту і неправильно обрано спосіб реалізації предмета іпотеки, оскільки відповідно до змісту ст.38, 39 ЗУ «Про іпотеку» право вибору такого способу - реалізація з публічних торгів або реалізація шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем - належить іпотекодержателю. Тому, задовольняючи позовні вимоги в частині реалізації предмету іпотеки суд повинен виходити із позовних вимог іпотекодержателя, в яких останній зазначає найбільш сприятливі для нього умови цієї реалізації, уникаючи при цьому зайвої деталізації.
Тому колегія суддів констатує, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не врахував вище вказане і з метою зрозумілості прийнятого рішення колегія суддів вважає в частині вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивну частину рішення викласти в іншій редакції.
Посилання в рішенні суду першої інстанції на ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» слід виключити, позаяк цей Закон стосується рухомого майна, а даному випадку спір стосується квартири, яка відноситься до нерухомого майна.
Як роз'яснено в п.43 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_2, ОСОБА_1 листа, в якому, в тому числі, вимагав на підставі ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звільнити спірну житловий будинок (а.с.10).
З відповіді адресно-довідкового бюро УМВС України в Закарпатській області вбачається, що ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 27).
Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 проживає у вказаній квартирі, що є предметом іпотеки, а тому підлягає виселенню.
Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, які стосуються виселення інших осіб, які проживають у зазначеній квартирі є вірним, оскільки рішення суду не може стосуватись знеособлених осіб.
Невірним є висновок суду про стягнення 120 грн. з відповідачки в користь позивача, оскільки ст.81 ЦПК України, якою регулювалось стягнення витрат на ІТЗ розгляду справи, виключена 8.07.2011 р., а позов пред'явлено 25.10.2011 р.
Не підлягає задоволенню вимоги апеляційної скарги відповідачки в частині встановлення початкової вартості предмету іпотеки, оскільки така встановлюється суб'єктом оціночної діяльності.
Відповідно до ч.н.3,4 ст.309 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
А тому, керуючись ст.ст.307, 309, 315 ЦПК України, судова колегія
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 15 травня 2013 року по даній справі змінити.
Зазначене рішення в частині задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання дійсним договору іпотеки, укладеного між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 03.04.2007 р. та у частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи скасувати і в цій частині позову відмовити.
Абзац третій рішення суду першої інстанції викласти в наступній редакції.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №МКК7ОА00000183 від 02.04.2007 року, в розмірі 50640,29 дол. США, з яких 28 816.3 дол. США - заборгованість по кредиту, 14 507.62 дол. США - по процентам, 872.9 дол. США - по комісії, 6 443.47 дол. США - по пені, що по курсу 7,9715 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.08.2011 року складає 403 679,06 грн., звернути стягнення на квартиру загальною площею 54,02 м. кв., що розташована за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу цієї квартири ПАТ КБ «ПриватБанком» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною предмету іпотеки встановленому на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В решті зазначене рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді