04 червня 2013 року м. Київ К/9991/19309/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Нижньогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (далі також - Управління) про оскарження дій та стягнення компенсації за комунальні послуги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління на постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2010 року,
установив:
У поданій до суду в лютому 2008 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначала, що з жовтня 1989 року працює медсестрою операційного відділення Нижньогірської центральної районної лікарні, проживає в сільській місцевості (смт. Нижньогірський Автономної Республіки Крим) в будинку з пічним опаленням і на підставі статті 77 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-ХІІ) має право на компенсацію понесених нею витрат на комунальні послуги.
Посилаючись на невиконання відповідачем наведеної норми Закону № 2801-ХІІ впродовж 2005- 2007 років та відмову Управління усунути порушення її права, позивач просила стягнути з нього суми витрат на опалення (дрова) та електроенергію - 1220 гривень та 146,88 гривні відповідно, а всього 1366,88 гривні.
Постановою Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2010 року, позов задоволено частково: з Управління стягнуто на користь позивача понесені нею у 2007 році витрати з оплати житлово-комунальних послуг у сумі 600 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними процесуального закону, просить скасувати їхні рішення і ухвалити нове судове рішення.
Позивачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено.
Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі відсутні.
Відповідно до пункту «і» частини першої статті 77 Закону № 2801-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) медичні працівники, які проживають і працюють у сільській місцевості, мали право на безкоштовне користування квартирою з опаленням і освітленням у межах норм, встановлених відповідними положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2993 р. № 426 та затвердженого нею Порядку надання компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу».
Судами встановлено, що позивач працює медсестрою центральної районної лікарні в сільській місцевості і проживає там же в будинку з пічним опаленням, понесла у 2007 році витрати на придбання дров та оплату користування електроенергією і має право на компенсацію Управлінням цих витрат у встановлених Урядом межах - 600 гривень.
Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції і вмотивовано відхилені ним.
Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із матеріалів справи та змісту касаційних скарг не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.
Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Нижньогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим відхилити і залишити без змін постанову Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2010 року.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді