33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 серпня 2013 року Справа № 5019/1920/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Процик В.І.
від відповідача: Ковальчук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "ДАК" Автомобільні дороги України на рішення господарського суду Рівненської області від 6 лютого 2013 року у справі №5019/1920/12 (суддя Романюк Р.В.)
за позовом Приватного підприємства "Айслаг"
до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "ДАК" Автомобільні дороги України
про стягнення в сумі 127 769 грн. 04 коп.
Приватне підприємство «Айслаг» (надалі-Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «автомобільні дороги України» (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 43 292 грн. 40 коп. та заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом в сумі 84 476 грн. 64 коп..
Позивачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді подано заяву про зменшення позовних вимог від 30 січня 2013 року (том 1, а.с. 95-96), в котрій з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 38292 грн. 40 коп. боргу та заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом в сумі 77609 грн. 44 коп.. Покласти на Відповідача судові витрати.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 6 лютого 2013 року (а.с. 107-111), з підстав вказаних у даному рішенні, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач, звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 120-126) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 6 лютого 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення є незаконним та необґрунтованим. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що договір поставки укладений зі сторони Відповідача начальником філії, яка є відокремленим структурним підрозділом, не є юридичною особою, та підписаний неуповноважению особою та із перевищенням повноважень без будь-якого схвалення юридичною особою - державним підприємством «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державної акціонерної компанії Автомобільні дороги України».
Ухвалою апеляційного господарського суду від 1 березня 2013 року (а.с. 119), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27 березня 2013 року на 15 годину 50 хвилин.
Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 26 березня 2013 року (том 1, а.с. 136), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Грязнов В.В..
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 1, а.с. 139-141) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 березня 2013 року (том 1, а.с. 145) провадження в справі було зупинено до набранням законної сили рішенням у справі № 903/106/13-г.
Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 19 липня 2013 року (том 1, а.с. 152), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г..
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 липня 2013 року (том 1, а.с. 153) провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 5 серпня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.
В судовому засіданні від 5 серпня 2013 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні від 5 серпня 2013 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав висвітлених у ній.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 6 лютого 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому колегія суду виходила з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 23 серпня 2012 року між Відповідачем та Позивачем укладено договір поставки № 369 (далі - Договір; а.с. 8-9), за умовами пункту 1 якого Позивач зобов'язався поставити та передати або передати зі свого складу Відповідачу у власність нафтопродукти (надалі товар), в асортименті, кількості, за ціною що зазначені в накладних, які підписуються представниками Позивача та Відповідача, який зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах Договору.
Відповідно до підпункту 1.2 та 2.2 Договору: документи на товар, які Позивач повинен передати Відповідачу - накладні на відвантаження товару; Позивач та Відповідач за Договором домовились, що накладна на відвантаження товару є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємною частиною до даного Договору; загальна кількість товару, асортимент і ціна товару погоджується при формуванні замовлення та визначаються в накладних, які підписуються Позивачем та Відповідачем.
Згідно з підпунктами 4.1 та 4.2 Договору: товар постачається Відповідачу по-частково (товарними партіями) на умовах FCA (відповідно до правил ІНКОТЕРМС) завантажено в автомобільний транспорт Відповідача з резервуарів Позивача; завантаження товару в тару Відповідача здійснюється за рахунок Позивача; всі інші витрати по отриманню, вивантаженню товару з тари, Відповідач здійснює за власний рахунок; за згодою Позивача та Відповідача товар може постачатись транспортом Позивача; в такому випадку товар постачається на умовах СРТ-перевезення оплачене за реквізитами вказаними Відповідачем (відповідно до правил ІНКОТЕРМС); при цьому, Відповідач зобов'язується відшкодувати Позивачу витрати пов'язані з перевезенням товару (транспортні витрати) в порядку передбаченому розділом 5 (п'ять) Договору згідно акта виконаних робіт, підписаного Позивачем та Відповідачем; акт виконаних робіт підписується Відповідачем одночасно з накладною на відвантаження товару.
Пунктами 5.1, 5.2, 5.3 та 5.4 Договору передбачено, що Відповідач має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок Позивача протягом двадцяти календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних. У випадку не оплати Відповідачем відвантаженої партії товару в строки вказані в пункті 5.1 Договору, Позивач має право рахувати, а Відповідач дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 50 календарних днів, починаючи з дня відвантаження товару з нарахуванням Відповідачу 2 % відсотка за кожен день використання товарного кредиту. Відповідач зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використанні в терміни вказані в пункті 5.3 Договору. Під наданням Відповідачем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання Договору. Відповідач зобов'язаний оплатити суму товарного кредиту на 51 день від дати відвантаження вказаної в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від Позивача про оплату. Відповідач має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості. Якщо після закінчення 50 днів користування товарним кредитом, відповідач не внесе всіх передбачених Договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах передбачених пунктом 8.1 Договору.
Колегія суду констатує, що Договір підписаний уповноваженими представниками Позивача та Відповідача та скріплений печатками. Як вбачається з пункту 7.1 Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до "31" грудня 2012 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Позивача та Відповідача від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними.
Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог (а саме: накладна на відвантаження палива № 003406 від 23 серпня 2012 року (в якій зазначено, що вона виписана згідно Договору та на підставі Довіреності), згідно якої здійснено поставку Товару на загальну суму 26 681 грн. 40 коп. (а.с. 10) та накладна на відвантаження палива № 003407 від 23 серпня 2012 року, згідно якої здійснено поставку Товару на загальну суму 3 435 грн. (а.с. 11); довіреність № 178 від 21 серпня 2012 року від (а.с. 12); накладна на відвантаження палива № 003532 від 31 серпня 2012 року, згідно якої здійснено поставку Товару на загальну суму 6 588 грн (а.с. 13); накладна на відвантаження палива № 003533 від 31 серпня 2012 року, згідно якої здійснено поставку Товару на загальну суму 6 588 грн. (а.с. 14), довіреність № 184 від 30 серпня 2012 року (а.с. 15)), які були прийнятті Відповідачем без будь-яких застережень щодо кількості та якості товару.
Дані докази підтверджують факт того, що Позивач поставив Відповідачу Товари на загальну суму 43 292 грн. 40 коп..
Правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.
Відповідно до положень п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та зареєстрованої Міністерством юстиції України від 12 червня 1996 року № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.
Відтак наявність у Позивача довіреності, виданої Відповідачем на отримання Товару та відмітка про отримання відповідною особою товару свідчить про його прийняття Відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач вартість поставленого товару оплатив лише частково - на суму 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 506 від 21 вересня 2012 року, в якому в графі призначення платежу зазначено «заборгованість за ПММ згідно нак. № 3332 від 17 серпня 2012 року» (а.с. 98).
6 листопада 2012 року Позивачем на адресу Відповідача була надіслана претензія за № 01-03/427 (а.с. 16-17) з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар та заборгованість по оплаті відсотків за користування товарним кредитом, яка залишена Відповідачем без відповіді.
Отже, проаналізувавши вищенаведене, колегія суду зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, умови якого, в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу визначено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частин 1, 2 статті 265 Господарського кодексу України: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Приписами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з частини 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Поряд з тим, колегія суду зазначає, що Відповідач звертався до Позивача з позовом про визнання недійсним даного Договору. Рішенням господарського суду Волинської області від 8 квітня 2013 року у справі № 903/106/13-г в задоволенні даного позову Відповідачу відмовлено.
19 червня 2013 року Відповідач відмовився від апеляційної скарги, про що Рівненським апеляційним господарським судом була винесена відповідна ухвала (том 1, а.с. 150). Відповідно, дане рішення набрало законної сили. З огляду на це, є апріорі неможливим переоцінка доказів щодо дійсності (недійсності) Договору. З огляду на вищеописане суд критично відноситься до доводів апелянта в частині прохання вийти за межі позовних вимог (визнати недійсним даний Договір) та відхиляє його.
Зважаючи на наведене та приймаючи до уваги, що факт отримання товару Відповідачем підтверджується первинними бухгалтерськими документами (накладними, довіреностями), претензії по якості та кількості відсутні, і Відповідачем здійснена часткова оплата прийнятого товару, колегія суду зазначає, що вимоги Позивача про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 38 292 грн. 40 коп. грунтуються на Договорі та вищенаведених нормах законодавства, підтверджені доказами (належними та допустимими), а тому підлягають задоволенню. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в цій частині та залишає судове рішення в цій частині без змін.
Крім того, Відповідачем було заявлено вимогу про стягнення заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом за період часу з 23 серпня 2012 року по 30 листопада 2012 року в сумі 77 609 грн. 44 коп. при цьому, судом враховується наступне.
Пунктом 5.2 Договору погоджено, що у випадку не оплати Відповідачем відвантаженої партії товару в строки вказані в пункті 5.1 Договору, Позивач має право рахувати, а Відповідач дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 50 календарних днів, починаючи з дня відвантаження товару з нарахуванням Відповідачу 2 % відсотка за кожен день використання товарного кредиту. Відповідач зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використанні в терміни вказані пунктом 5.3 Договору. Під наданням Відповідачем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання Договору.
Саме враховуючи положення пункту 5.2 Договору Позивач здійснив нарахування на суму неоплаченого товару, визначивши його як такий, що поставлений на умовах товарного кредиту, нарахувавши 2 % за кожен день використання товарного кредиту за період з 23 серпня 2012 року по 30 листопада 2012 року, розмір яких складає 77 609 грн. 44 коп.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1057 Цивільного кодексу України комерційний кредит - це правовідносини, які передбачають надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. При комерційному кредитуванні можуть сплачуватися відсотки за користування кредитом.
Під товарним кредитом розуміють товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари покупцю у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів таким покупцем, незалежно від часу погашення заборгованості.
Право господарюючого суб'єкта кредитувати інших за рахунок власного майна випливає з його повноважень власника, які встановлені статтями 5-6, статтею 67 Господарського кодексу України .
В укладенні окремої угоди щодо комерційного кредитування шляхом передачі товару на умовах товарного кредиту не має необхідності, оскільки відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Дослідивши, наявний в матеріалах справи Договір, колегія суду констатує, що Відповідач підписавши Договір, погодився на отримання товару на умовах товарного кредиту.
Зважаючи, що Відповідач не розрахувався у визначені Договором строки (пункт 5.1 Договору) за отриманий товар, що в свою чергу стверджується наявними в матерілах справи доказами, у Позивача виникло право на нарахування відсотків за користування товарним кредитом (згідно пункту 5.2 Договору). Наданий Позивачем розрахунок заборгованості за користування товарним кредитом перевірено колегією суту та визнано правильним.
Враховуючи наведене, позовні вимоги Позивача про стягнення заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом за період часу з 23 серпня 2012 року по 30 листопада 2012 року в сумі 77 609 грн. 44 коп. є обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду щодо задоволення даних вимог без змін.
Стосовно посилання Відповідача на відсутність в матеріалах справи замовлення на поставку товару, як необхідної умови для здійснення розрахунків, то відповідно до частини 3 п. 4.3 Договору сторони визначили, що "після підписання представниками обох сторін накладної про здачу-приймання товару, замовлення втрачає чинність, а накладна, що свідчить про погодження сторонами асортименту, кількості та ціни кожного найменування, загальної вартості відповідної партії товару, стає невід'ємною частиною цього договору".
Поряд з тим, колегія суду критично відноситься до посилань Відповідача на те, що Договір, на підставі якого Позивачем поставлявся товар, укладений з боку Відповідача філією з перевищенням повноважень, оскільки, як встановлено з сукупного аналізу матеріалів справи, Відповідачем частково оплачено його вартість і, крім того, вказані господарські операції обліковувались юридичною особою - ДП "Рівненський облавтодор" в податкових органах, що свідчить про фактичне схвалення цього правочину з її боку.
Відповідно до приписів статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до Положення філії "Дубенська ДЕД" дочірнього підприємства "Ріваненський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (том 1, а.с. 78-81), філія може від імені і за дорученням директора підприємства, зокрема, укладати договори відповідно до предмета діяльності філії. Відносини філії з іншими субєктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються підприємством, і доручень підприємства. Управління філією здійснює начальник, призначений на посаду директором підприємства.
Колегія суду зауважує, що Договір, з боку Відповідача був підписаний начальником філії "Дубенської ЛЕД" Гамери В.О., який діяв на підставі Положення про філію та доручення.
Таким чином суд дійшов висновку, що Договір виконувався сторонами, юридична особа - ДП "Рівненський облавтодор" була обізнана щодо укладення і виконання Договору (що засвідчується належним відображенням господарських операцій з Позивачем у податковій звітності), а отже, Договір поставки, який виступає підставою даного спору, вважається схваленим.
При цьому Рівненський апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджуючи умови Договору згодився на те (розуміється підписання Договору), що у випадку не оплати товару в зазначені строки, Відповідач дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 50 календарних днів.
В той же час, суд відхиляє інші заперечення Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.
З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "ДАК" Автомобільні дороги України - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 06 лютого 2013 року в справі №5019/1920/12 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №5019/1920/12 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.