Справа № 1203/5038/2012
Провадження № 22ц/782/3098/13
06 серпня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: Лісіциної А.І.
суддів: Назарової М.В., Іванової І.П.,
при секретарі Сидоровій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 27 березня 2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, -
Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду 1-ї інстанції скасувати, як незаконне у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив обставини справи, з'ясував характер правовідносин сторін та норми права, які їх регулюють та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що передбачених законом підстав для його усунення від спадкування судом не встановлено.
Такі висновки рішення суду підтверджені доказами, які досліджені з додержанням вимог цивільно-процесуального закону і яким дана належна оцінка у сукупності з усіма обставинами справи.
Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб'єктивних прав на спадкування незважаючи на існування певних передумов для закликання їх до спадкування, - «негідних спадкоємців».
Відповідно абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом повнолітні діти, які ухилилися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
У роз'ясненнях, які містяться у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України ,,Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року №7, зазначається, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано як доказів звернення ОСОБА_3 (матері сторін) до ОСОБА_2 (відповідача) щодо надання допомоги, так і доказів навмисного ухилення його від надання допомоги матері.
Крім того, вимогами ст. 202 СК України передбачено обов'язок дітей по утриманню непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батьків.
Враховуючи, що непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку, спадкодавець був непрацездатним. Потреба у матеріальній допомозі має визначатися в залежності від наявності чи відсутності прожиткового мінімуму особи, що потребує допомоги, проте, належні та допустимі докази на підтвердження цього факту в матеріалах справи відсутні, посилання на них не міститься і серед доводів апеляційної скарги. З огляду на викладене та враховуючи, що обов'язок повнолітньої дитини утримувати батька виникає у разі наявності двох передбачених законом умов у їх сукупності - непрацездатності батька та його потреби у матеріальній допомозі, - правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 у частині усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку і вирішив спір в межах заявлених позовних вимог відповідно до вимог Закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 209, 303,304,п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313,314,315,317,319 ЦПК України судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 27 березня 2013 р. залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий
Судді: